Шелдон Лі Ґлешоу
Шелдон Лі Ґлешоу | |
---|---|
англ. Sheldon Lee Glashow | |
Шелдон Лі Ґлешоу в Гарварді | |
Народився |
5 грудня 1932 (91 рік) Нью-Йорк, США |
Країна | США |
Діяльність | фізик, науковець, фізик-теоретик, викладач університету |
Alma mater |
Корнельський університет Гарвардський університет |
Галузь | фізика |
Заклад |
Бостонський університет Гарвардський університет |
Вчителі | Джуліан Швінгер |
Аспіранти, докторанти |
Elizabeth Ellen Jenkinsd[1] Uri Saridd[1] |
Членство |
Національна академія дей-Лінчей Національна академія наук США Американська академія мистецтв і наук Російська академія наук Американське філософське товариство[2] AAAS[2] Американське фізичне товариство[2] |
Відомий завдяки: |
Електрослабка взаємодія критика теорії суперструн |
Нагороди | |
Шелдон Лі Ґлешоу у Вікісховищі |
Шелдон Лі Ґлешоу (англ. Sheldon Lee Glashow; нар. 5 грудня, 1932) — американський фізик, лауреат Нобелівської премії, професор математики і фізики Бостонського університету. Нобелівську премію Ґлешоу отримав у 1979 році разом із Абдусом Саламом та Стівеном Вайнбергом за побудову теорії електрослабкої взаємодії. Відомий також своїм теоретичним передбаченням чарівного кварка. Він також є членом Ради Авторів Бюлетеня вчених-атомників.[3]
Народження та освіта[ред. | ред. код]
Шелдон Лі Ґлешоу народився у Нью-Йорку в родині єврейських робочих іммігрантів із Росії.[4] Він відвідував Вищу школу науки Бронкса в Нью-Йорку. Його другом був Стівен Вайнберг.[5] Він отримав диплом бакалавра мистецтв у Корнельському університеті в 1954 році і ступінь доктора наук у галузі фізики Гарвардського університету у 1959 році під керівництвом лауреата Нобелівської премії з фізики Джуліана Швінгера (тема роботи: «Векторний мезон у розпадах елементарних частинок»). Професор Стенфордського університету (1961—1962), Каліфорнійського університету у Берклі (1962—1966) і Гарвардського (з 1966 р.) університетів. Він був запрошеним професором в MIT у 1974 році.[5]
Дослідження[ред. | ред. код]
У 1961 році Ґлешоу доповнив електрослабку модель об'єднання Швінгера шляхом включення короткодіючого нейтрального струму, Z0. Результуюча симетрична структура, що запропонована Ґлешоу, SU(2) × U(1), лежить в основі загальноприйнятої теорії електрослабких взаємодій. За це відкриття, він поряд зі Стівеном Вайнбергом та Абдусом Саламом, був удостоєний в 1979 році Нобелівської премії з фізики.[6]
У співпраці з Джеймсом Бйоркеном[en], Глешоу першим передбачив c-кварк, який він назвав «зачарованим» («чарівним») кварком, в 1964 році. На той час було відомо чотири лептони, але лише три кварки, а кваркова модель адронів ще не була загально визнаною. У 1970, разом з Джоном Іліопулосом та Лучьяно Маяні, від запропонував "механізм ГІМ[en]" (названий за першими літерами їх імен, англ. GIM mechanism), який теоретично пояснив, що існування двох пар кварків – (d,s) та (u,c) – пояснює дуже низьку ймовірність нейтральних струмів зі зміною аромату[7]. Теорія, яка раніше базувалася на моделі з трьох кварків, передбачала значно вищі ймовірності таких процесів, аніж показували експериментальні спостереження. Таким чисном, цей механізм зняв аномалію, що виникала в будь-якій теорії квантового поля з неоднаковою кількістю кварків та лептонів. Існування зачарованного кварка було доведено експериментально у 1974 році з відкриттям J/ψ-мезона.
у 1973 році Глешоу і Говард Дьєрдь запропонували перший варіант теорії Великого Об'єднання. Вони виявили, як підігнати калібровочні сили в стандартній моделі в рамки SU (5) групи, а кварки та лептони описати в рамках двох простих концепцій. Їх теорія якісно передбачала загальний тренд зміни константи зв'язку з енергією. Запущена з правдоподібними припущеннями, вона давала грубе співвідношення між значеннями мас кварків і лептонів третього покоління. Теорія також вказувала на те, що закон збереження баріонного числа в таких теоріях не є точним, а отже протон може бути нестабільною частинкою. Ця робота стала основою для всіх майбутніх об'єднувальних робіт.
Теорія суперструн[ред. | ред. код]
Ґлешоу відомий своєю скептичною позицією щодо суперструнної теорії, що пояснюється браком її експериментально перевірюваних прогнозів. Він проводив кампанію недопущення теоретиків суперструнної теорії на фізичний факультет Гарвардського університету. Коли ж вона була визнана — він покинув факультет.[8] Приблизно десять хвилин в телевізійній програмі «Strings the Thing» (друга частина телевізійної програми Елегантний Всесвіт), він описує її як дисцпліну відмінну від фізики, та відкидає, «… ви можете назвати це пухлиною, якщо хочете…».[9]
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ а б Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ а б в NNDB — 2002.
- ↑ Bulletin of the Atomic Scientists. Bulletin of the Atomic Scientists (амер.). Архів оригіналу за 12 жовтня 2018. Процитовано 25 січня 2021.
- ↑ Шелдон Лі Ґлешоу - енциклопедія Britannica. Архів оригіналу за 25 липня 2008. Процитовано 17 червня 2010.
- ↑ а б Sheldon Glashow. The Nobel Prize in Physics 1979. Autobiography (англ.). Архів оригіналу за 12 жовтня 2007.
- ↑ Sheldon Lee Glashow (8 грудня 1979). TOWARDS A UNIFIED THEORY - THREADS IN A TAPESTRY (Nobel Lecture) (PDF) (англ.). Lyman Laboratory of Physics Harvard University Cambridge, Mass., USA. Архів оригіналу (PDF) за 3 липня 2007.
- ↑ 50 years of the GIM mechanism [Архівовано 18 січня 2021 у Wayback Machine.](англ.)
- ↑ Jim Holt, "Unstrung", The New Yorker, October 2, 2006. Архів оригіналу за 6 червня 2011. Процитовано 17 червня 2010.
- ↑ «there ain't no experiment that could be done nor is there any observation that could be made that would say, `You guys are wrong.' The theory is safe, permanently safe.» He also said, «Is this a theory of Physics or Philosophy? I ask you» NOVA interview [Архівовано 30 серпня 2011 у Wayback Machine.])
Література[ред. | ред. код]
- Шарм фізики(1991) ISBN 0-88318-708-6
- Від алхімії до кварків: вивчення фізики як вільні мистецтва(1994) ISBN 0-534-16656-3
- Взаємодія: подорож розумом фізика, що займається елементарними частинками і питаннями цього світу(1988) ISBN 0-446-51315-6
- Перша робоча нарада з приводу Великого об'єднання: New England Center , Університету Нью-Гемпширу, квітень 10-12, 1980 під редакцією Paul H. Frampton та Asim Yildiz(1980) ISBN 0-915692-31-7
- Третій семінар з Великого об'єднання, Університет Північної Кароліни, Chapel Hill, квітень 15-17, 1982 під редакцією Paul H. Frampton та Hendrik van Dam (1982) ISBN 3-7643-3105-4
- «Відчайдушно шукаючи суперструни?» з Полом Гінзпаргом в Riffing on Strings: Creative Writing Inspired by String Theory (2008) ISBN 978-0-9802114-0-5
Посилання[ред. | ред. код]
- Біографія і бібліографічні ресурси [Архівовано 11 травня 2009 у Wayback Machine.] з Управління науково-технічної інформації, Міністерство енергетики Сполучених Штатів
- [1] [Архівовано 26 вересня 2007 у Wayback Machine.]
- Інтерв'ю по теорії суперструн [Архівовано 3 листопада 2013 у Wayback Machine.]
- Внесок у теорію єдиних слабких і електромагнітних взаємодій між елементарними частками, у тому числі, зокрема, передбачення слабкого нейтрального струму.
- інформація з сайту Нобелівського комітету [Архівовано 7 липня 2014 у WebCite] (англ.)
- Ш. Ґлешоу. На пути к объединенной теории — нити в гобелене. Нобелівська лекція [Архівовано 13 вересня 2013 у Wayback Machine.], УФН, том 132, випуск 2, жовтень 1980
- сторінка Ґлешоу на сайті Бостонського університету [Архівовано 4 липня 2010 у Wayback Machine.] (англ.)
|
- Народились 5 грудня
- Народились 1932
- Члени Національної Академії дей-Лінчей
- Члени і члени-кореспонденти Національної академії наук США
- Члени Американської академії мистецтв і наук
- Академіки РАН
- Члени Американського філософського товариства
- Члени Американської асоціації сприяння розвитку науки
- Члени Американського фізичного товариства
- Лауреати Нобелівської премії з фізики
- Лауреати премії пам'яті Ріхтмаєра
- Фізики США
- Фізики-теоретики
- Випускники Університету Корнелла
- Випускники Гарвардського університету
- Викладачі Гарвардського університету
- Науковці Бостонського університету
- Російські євреї США
- Атеїсти США
- Уродженці Нью-Йорка