Дивізор (алгебрична геометрія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Дивізор)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

В алгебраїчній геометрії дивізори є узагальненням підмноговидів деякого алгебричного многовиду корозмірності 1. Існують два різних таких узагальнення — дивізори Вейля і дивізори Картьє (названі на честь Андре Вейля і П'єра Картьє), ці поняття еквівалентні в разі многовидів (або схем) без особливих точок.

Дивізори Вейля[ред. | ред. код]

Визначення[ред. | ред. код]

Дивізор Вейля на алгебричному многовиді (або, загальніше, на нетеровій схемі) — це скінченна лінійна комбінація , де  — незвідні замкнуті підмножини , а  — цілі коефіцієнти. Очевидно, що дивізори Вейля утворюють абелеву групу відносно додавання; цю групу позначають . Дивізор вигляду називають простим, а дивізор, для якого всі коефіцієнти невід'ємні — ефективним.

Група класів дивізорів[ред. | ред. код]

Припустимо, що схема є цілою, віддільною, і регулярною в корозмірності 1 (зокрема, ці властивості виконуються для гладких алгебричних многовидів). Регулярність у корозмірності 1 означає, що локальне кільце загальної точки будь-якої незвідної замкнутої підмножини корозмірності 1 регулярне (і нетерове, оскільки є локалізацією нетерового кільця), а отже, є кільцем дискретного нормування. Будь-яка раціональна функція на (елемент поля часток кільця регулярних функцій ) має деяку норму в цьому кільці. Якщо норма раціональної функції більша від нуля для деякої незвідної підмножини , то кажуть, що раціональна функція має нуль на , а якщо менша від нуля — має полюс. З нетеровості схеми виводиться, що норма раціональної функції не дорівнює нулю лише для скінченного числа незвідних підмножин, отже кожній раціональній функції зіставляється дивізор, який позначають . Дивізори, які можна так отримати, називають головними.

Оскільки , головні дивізори утворюють підгрупу у . Фактор-групу за підгрупою головних дивізорів називають групою класів дивізорів і позначають . Група класів дивізорів сама є цікавим інваріантом схеми (тривіальність групи класів афінної схеми є критерієм факторіальності кільця за умови, що нетерівське і цілозамкнуте)[1], а також, у деяких випадках, дозволяє класифікувати всі одновимірні розшарування над даною схемою.

Дивізори Вейля і лінійні розшаровання[ред. | ред. код]

Нехай  — лінійне розшарування над (цілою, нетерівською, регулярною в корозмірності 1) схемою ; йому відповідає пучок перетинів, локально ізоморфний кільцю регулярних функцій на . Використовуючи ці ізоморфізми, будь-якому раціональному перетину даного пучка (тобто перетину над деякою відкритою щільною підмножиною) можна зіставити дивізор його нулів і полюсів, що позначається [2]. Два різних раціональних перетини відрізняються множенням на раціональну функцію, тому це зіставлення визначає коректно задане відображення з групи Пікара[en] в групу класів дивізорів: . Можна перевірити також, що це відображення є гомоморфізмом (тензорному добутку розшарувань відповідає сума дивізорів), в разі нормальності схеми воно ін'єктивне, а в разі локальної факторіальності схеми — сюр'єктивне[3]. Зокрема, всі ці умови виконуються для гладких алгебричних многовидів, що дає класифікацію лінійних розшарувань над ними з точністю до ізоморфізму. Наприклад, усі одновимірні розшарування над афінною локально факторіальною схемою тривіальні, оскільки тривіальна її група класів дивізорів.

Дивізори Картьє[ред. | ред. код]

Для роботи з довільними схемами, що мають особливі точки, часто виявляється зручнішим інше узагальнення поняття підмноговиду корозмірності 1[4]. Нехай  — деяке покриття схеми афінними схемами, а  — сімейство раціональних функцій на відповідних (в цьому випадку під раціональною функцією мають на увазі елемент повного кільця). Якщо ці функції узгоджені, в тому сенсі що і на відрізняються множенням на оборотну регулярну функцію, то дане сімейство задає дивізор Картьє.

Точніше, нехай  — повне кільце часток кільця регулярних функцій (де  — довільна афінна[5] відкрита підмножина). Оскільки афінні підмножини утворюють базу топології , всі однозначно визначають передпучок на , відповідний йому пучок позначають . Дивізором Картьє називають глобальний перетин факторпучка , де  — пучок оборотних регулярних функцій. Є точна послідовність , застосувавши до неї точний зліва функтор глобальних перетинів, отримаємо точну послідовність . Дивізори Картьє, що лежать в образі відображення з , називають головними.

Існує природний гомоморфізм з групи дивізорів Картьє (групова операція відповідає множенню функцій) в групу дивізорів Вейля; якщо  — ціла відокремлена нетерова схема, всі локальні кільця якої факторіальні, це відображення є ізоморфізмом. У разі ж, коли умова локальної факторіальності не виконується, дивізори Картьє відповідають локально головним дивізорам Вейля (дивізорам, які в околі кожної точки задаються як нулі деякої раціональної функції). Приклад дивізора Вейля, що не є дивізором Картьє — пряма в квадратичному конусі , що проходить через його вершину.

Дивізору Картьє, як і дивізору Вейля, можна зіставити лінійне розшарування (або, еквівалентно, оборотний пучок). Відображення з факторгрупи дивізорів Картьє за підгрупою головних дивізорів у групу Пікара є ін'єктивним гомоморфізмом, а в разі проєктивних або цілих схем — сюр'єктивним.

Ефективні дивізори Картьє[ред. | ред. код]

Дивізор Картьє називають ефективним, якщо всі функції , що задають його, регулярні на відповідних множинах . У цьому випадку відповідний дивізору оборотний пучок є пучком ідеалів[en], тобто пучком функцій, які занулюються на деякій замкнутій підсхемі. І навпаки, ця замкнута підсхема однозначно визначає ефективний дивізор, тому ефективні дивізори Картьє на можна визначити як замкнуті підсхеми , які локально можна задати як множину нулів однієї функції, що не є дільником нуля[6]. На цілій відокремленій нетеровій схемі, локальні кільця якої факторіальні, ефективні дивізори Картьє відповідають точно ефективним дивізорам Вейля[7].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Хартсхорн, 1981, с. 174.
  2. Ravi Vakil, с. 388.
  3. Ravi Vakil, с. 389, 391.
  4. Хартсхорн, 1981, с. 185.
  5. Kleiman, 1979.
  6. Ravi Vakil, с. 236, 396.
  7. Хартсхорн, 1981, с. 191.

Література[ред. | ред. код]

  • Р. Хартсхорн. Алгебраическая геометрия. — М. : Мир, 1981.
  • Kleiman, Steven. Misconceptions about KX // L'Enseignment Mathématique. — 1979. — № 25 (4 червня). — С. 203-206. — DOI:10.5169/seals-50379.

Посилання[ред. | ред. код]