Володимир Косик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Косик Володимир)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Володимир Косик
Народився26 листопада 1924(1924-11-26)
Вацевичі, Дрогобицький повіт, Львівське воєводство, Польська республіка
Помер12 червня 2017(2017-06-12) (92 роки)
Париж, Франція
ПохованняЛичаківський цвинтар[1]
КраїнаФранція Франція
Національністьукраїнець
Діяльністьісторик
Alma materУкраїнський вільний університет, Сорбонна
Галузьісторія
ЗакладНаціональний інститут східних мов і цивілізацій університету Париж-3, Львівський національний університет ім. Івана Франка
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор
ПартіяОУН
Нагороди
Орден Мистецтв та літератури
Орден Мистецтв та літератури
Орден Мистецтв та літератури
Орден Мистецтв та літератури
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Володи́мир Ко́сик (26 листопада 1924, с. Вацевичі, Дрогобицький повіт, Львівське воєводство — 12 червня 2017, Париж, Франція) — український історик, фахівець з історії французько-українських взаємин, історії УНР та історії України періоду Другої світової війни. Псевдонім — Борис Марченко.

Біографія та наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Володимир Косик народився 26 листопада 1924 р. в селі Вацевичі біля Дрогобича в бідній селянській родині. Середню освіту здобув у Дрогобичі. Під час Другої світової війни був учасником підпілля ОУН. Під кінець війни був вивезений на примусові роботи до Східної Німеччини, звідки у вересні 1946 р. перейшов до Західної Німеччини, окупованої англо-американськими та французькими військами.

З 1948 року він жив у Франції. Працював на фабриці, у вільний час займався науковою діяльністю. Навчався в Українському вільному університеті (УВУ) в Мюнхені і за кілька років у Сорбонні та в Інституті історії сучасних міжнародних взаємин.

Володимир Косик був засновником і редактором франкомовного журналу «Європейський Схід» (фр. L’Est européen). Брав активну участь у громадському житті української діаспори Франції. У 1961 році його обрали головою «Об'єднання українців у Франції».

У 1960-1980-их роках читав лекції з історії України в Українському вільному університеті в Мюнхені, а також у Національному інституті східних мов і цивілізацій.

З 1992 року часто відвідував Україну, читав спецкурси з історії України в багатьох університетах України: (Київ, Івано-Франківськ, Тернопіль, Дрогобич)[2]. З 2000 року обіймав посаду професора Львівського національного університету ім. Івана Франка, читає лекції з історії України в цьому університеті.

Помер 12 червня 2017 року в Парижі. Похований 27 червня 2017 року на 83-му полі Личаківського цвинтаря у Львові[3][4].

Критика

[ред. | ред. код]

Окремі українські історики, зокрема Андрій Портнов, звинувачували Володимира Косика в обробці архівних джерел при публікації та усуванні з них інформації, що свідчила про антисемітизм серед діячів ОУН — зокрема в монографії «Україна і Німеччина у Другій світовій війні»[5][6].

Визнання

[ред. | ред. код]

Наукові праці

[ред. | ред. код]
  • Симон Петлюра: збірник студійно-наукової конференції в Парижі (травень 1976 року): статті, замітки, матеріали, ред. В. Косик, Український вільний університет. — Париж; Мюнхен, 1980. — 237 с.
  • La politique de la France à l'égard de l'Ukraine, Publications de la Sorbonne ; 13. — Paris, 1981.
  • Entwicklungsphasen des Konzentrationslagersystems in der UdSSR / Wolodymyr Kosyk. (Aus dem Ukrainischen übers. v. Lidia Kaszurowskyj Kriukow) — München, 1981. — 31 S.
  • Das Dritte Reich und die ukrainische Frage: Dokumente 1934—1944 / hrsg., eingel. u. dargest. von Wolodymyr Kosyk. — München: Ukrain. Inst., 1985. — 227 S.
  • L' Allemagne national-socialiste et l'Ukraine, Paris: Publ. de l'Est Européen, 1986. — 665 р. ISBN 2-902892-02-0.
  • L'Empire de Kiev et le Baptême de l'Ukraine, Historia — n°489 , 1987, Paris , 9 c
  • Українська Повстанська Армія. (Короткий історичний огляд). — Стрий, 1992. — 34 с.
  • Україна й Німеччина в Другій світовій війні. Переклав з французької Роман Осадчук. — Львів: НТШ, 1993. (перше видання опубліковане в США).
  • Німецька шкільна політика в Райхскомісаріяті Україна (1941—1944) / Володимир Косик В. // Визвольний шлях. — 1994. — № 3. — С. 351—360.
  • Розкол ОУН (1939—1940). — 2-е вид., випр. й доп. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України; Львівський національний університет ім. І. Франка, 1999. — 136 с.
  • Симон Петлюра / Перекл. з фр. Я. Кравець. — Львів: НТШ, 2000. — 88 с.
  • Україна в Другій світовій війні у документах. Збірник німецьких архівних матеріалів (1944—1945): в 4 томах / Упоряд. В. М. Косика. — Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, 2000.
  • Українці у Франції. — Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2008.
  • Косик В. Правда історії. Роки окупації України 1939—1944 (Збірник статей) — Київ: Українська видавнича спілка, 2008. — 184 с.
  • Спецоперації НКВД-КГБ проти ОУН: боротьба Москви проти українського націоналізму 1933—1943. Дослідження методів боротьби. — Львів: Галицька Видавнича Спілка, 2009. — 160 с., іл. ISBN 978-966-1633-15-4.
  • Косик В. Боротьба за незалежність України в 1938—1941 роках. Втрати України у Другій світовій війні. Наукове Товариство ім. Т. Шевченка в Європі. — Київ, 2013. — 174 с.
  • Косик В. Україна — довга і важка боротьба за існування. — Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2014.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. http://web.archive.org/web/20190505231814/http://tvoemisto.tv/news/vydatnogo_istoryka_volodymyra_kosyka_pohovayut_na_lychkivskomu_tsvyntari_rozklad_86663.html
  2. Володимир Косик – дослідник національно-визвольного руху та українського питання у роки Другої світової війни - leopolis.one (укр.). 7 червня 2022. Процитовано 22 червня 2022.
  3. Львівщина попрощалась з відомим істориком Володимиром Косиком | Справжня Варта. varta.com.ua. Архів оригіналу за 2 липня 2017. Процитовано 29 червня 2017.
  4. У Львові поховали Володимира Косика – відомого історика, приятеля Степана Бандери і Ярослава Стецька. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 29 червня 2017.
  5. Андрій Портнов. Інтелектуальні пастки добрих намірів [Архівовано 14 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Критика — червень 2004
  6. Андрій Портнов. Історії для домашнього вжитку. Знову і знову [Архівовано 27 серпня 2017 у Wayback Machine.] // Історична правда — 18.01.2013
  7. Про відзначення державними нагородами України громадян Французької Республіки. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 3 червня 2021.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]