Патріарх (християнство)
Патріа́рх (дав.-гр. πατριάρχης — перший серед батьків; від ἀρχή — верховний та πατήρ — батько) — найвищий титул голови самостійної (автокефальної) церкви в православ'ї, ряді орієнтальних православний церков та помісної (самоуправної) у східних церквах, з'єднаних з Римським престолом.
У Старому Заповіті патріархами називаються вожді племен. У Новому Заповіті ця назва відноситься до всіх синів Якова, до Давида і Авраама.
У юдаїзмі у I—V ст., після падіння Єрусалима, так йменувалися голови юдейських общин в Іранській та Римській державах, осідок яких був відповідно у Вавилоні та Тиверіаді.
У християнстві в IV ст. титул П. вживався як почесне ім'я найшанованіших єпископів і митрополитів.
У V ст. патріарх отримав статус найвищої посади в церковній ієрархії. Вирішальне значення в формуванні та визначенні кордонів церков мав поділ Римської імперії на округи (дієцезії) та провінції (єпархії), що до певної міри збігався з національними межами. Відповідно в кордонах дієцезій формувалися великі об'єднання громад. Права більших митрополитів — Риму, Александрії, Антіохії та ін. закріпив Перший Вселенський собор (325), а Другий Вселенський собор (381) надав Константинопольському престолові перевагу честі перед іншими, але після Риму. Вперше патріархами йменовано єпископів Риму, Константинополя, Алексадрії, Антіохії, Єрусалиму в канонах Четвертого Вселенського собору (451). Інші екзархи Сходу — Кесарії Кападокійської (Понту), Ефесу (Азії), Гераклеї (Фракії) тоді ж були підпорядковані Константинопольському престолові, а примаси Заходу — Медіолану, Аквілеї, Равенни, Карфагену та ін. — з часом підпали під владу Риму і втратили свій надєпископський статус.
Сьогодні патріархами є голови Російської, Сербської, Румунської, Болгарської, Грузинської православних автокефальних церков, голови давньосхідних дохалкідонських (монофізитських і нестеріанських) церков, голови східних церков (Коптської, Сирійської, Халдейської, Вірменської), з'єднаних з Римським престолом.
Глава Української православної церкви мав права і привілеї надєпископської гідності (екзарха, примаса), але традиційно іменувався митрополитом. Наприкінці XVI ст. дебатувалася можливість переїзду Константинопольського Патріарха в Україну, а в XVII ст. за митрополитів Петра Могили та Велямина Рутського обговорювався проєкт поставлення патріархату в Києві.
У XIX ст. Ватикан і уряд Австро-Угорщини двічі (1843, 1888) дискутували про утворення патріархату для всіх греко-католиків імперії, що викликало опір уряду Угорщини та Угорського єпископату. Митрополит Андрей Шептицький з ідеєю підпорядкування греко-католиків Київському патріархові пов'язував відновлення церковної єдності в Україні. 11 листопада 1963 року митрополит Йосиф Сліпий у виступі на Другому Ватиканському соборі (1963—1965) задекларував патріаршу гідність голови УГКЦ. 23 грудня 1963 року Конґреґація Східних Церков підтвердила, що митрополит Львова є Верховним архієпископом, а Декрет про Східні католицькі церкви, прийнятий на другому Ватиканському соборі, зрівняв у правах і почестях верховного архієпископа з Патріархом.
12 липня 1975 року в Римі під час літургії в соборі святого Петра митрополита Йосифа Сліпого іменовано «Патріархом Йосипом», що не було підтверджено Римським престолом. Львівський синод УГКЦ (16—31 травня 1992) звернувся до Папи Івана Павла II з проханням, щоб він «здійснив постанови Другого Ватиканського собору і створив Києво-Галицький Патріархат для Української греко-католицької церкви».
Перший Всеукраїнський православний церковний собор (14—30 жовтня 1921) Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) встановив титул «Митрополит Київський і всієї України». Голова Директорії УНР Симон Петлюра 19 грудня 1921 року висловився за необхідність патріаршого престолу в Києві як завершення ієрархічної структури УАПЦ.[1]
Всеукраїнський собор УАПЦ 5–6 червня 1990 р. обрав першим Патріархом Київським і Всієї України Мстислава Скрипника, інтронізація якого відбулася у Софіївському соборі 18 листопада 1990 року.
Після смерті Патріарха Мстислава в 1993 році Собор УАПЦ 7 вересня 1993 року обрав Патріархом Київським і Всієї України Дмитра (Ярему).
Собор УПЦ КП 21 жовтня 1993 року обрав Патріархом Київським і Всієї України Володимира Романюка.
Після смерті Патріарха Володимира в 1995 році Собор УПЦ КП 22 жовтня 1995 року обрав Патріархом Київським і Всієї України Філарета (Денисенка).
У богословській та іншій науковій літературі періоду раннього Нового часу титул «Патріарха Заходу» (лат. Patriarcha Occidentis; грец. Πατριάρχης τῆς Δύσεως) в основному використовувався як позначення юрисдикції єпископа Риму над римо-католицькою церквою в захід. З 1863 по 2005 рік титул «Західний патріарх» був доданий до списку папських титулів в «Annuario Pontificio», який у 1885 році став напівофіційним виданням Святого Престолу. Це було зроблено без історичного прецеденту або богословського обґрунтування: церковна посада як така не існувала, за винятком випадків як трюїзм: Римський патріарх для римо-католицької церкви був єдиним патріархом і єдиним апостольським престолом на «заході».
Назва не була включена в Annuario 2006 року. 22 березня 2006 р. Папська рада з пропаганди християнської єдності запропонувала пояснення рішення про видалення назви. У ній зазначалося, що титул «Патріарх Заходу» став «застарілим і практично непридатним для використання», коли термін «Захід» включає Австралію, Нову Зеландію та Північну Америку, крім Західної Європи, і що «безглуздо наполягати на його збереженні» враховуючи, що з часу Другого Ватиканського собору римо-католицька церква, для якої «Захід» є еквівалентом, була організована як ряд єпископських конференцій та їх міжнародних груп.
Хоча формулювання «Патріарх Заходу» більше не використовується, Папа в цій ролі видає Кодекс канонічного права для римо-католицької церкви. Під час Синоду єпископів на Близькому Сході в 2009 році Папа Римський Бенедикт XVI виступив як патріарх римо-католицької церкви разом з іншими патріархами, але без латинського патріарха Єрусалиму, хоча він був присутній на тому самому синоді.[2]
- Патріарх; Патріархи біблійні // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- ↑ Симон Петлюра: Статті, листи, документи (Українською) . Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США. 1956. с. 400—403.
- ↑ Meeting of the Eastern Catholic Patriarchs and Major Archbishops with Pope Benedict XVI. Society of St. John Chrysostom. 20 вересня 2009. Процитовано 30 вересня 2017.
Ця стаття не містить посилань на джерела. (жовтень 2012) |