Церковне право

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Церковне право — галузь права, яка регулює права та обов'язки громадян через віросповідання чи інші форми переконань, а також визначає правила створення та функціонування Церков та інших релігійних об'єднань; регулює ставлення держави до релігії в індивідуальному та колективному вимірі; встановлює фактичний обсяг релігійної свободи, що існує в даній державі, і, таким чином, обсяг громадянських свобод і прав людини, гарантованих Конституцією.

Церковне звичаєве право — сукупність правил поведінки, які не набули законодавчого затвердження, але їх обов'язково треба було дотримуватися в житті (наприклад, поведінка в церкві, під час богослужіння, заїмка землі монастирем, повинності підданих на користь духовних можновладців тощо).


Зміст

[ред. | ред. код]

Пра­во цер­ков­не за змістом, од­нак не ви­ключ­но церков­не за по­хо­д­жен­ням. Оскільки во­но охоп­лює пра­вові ак­ти, що сто­су­ють­ся безпо­се­ред­ньо Церк­ви, од­нак які по­хо­дять не ли­ше від неї, то­му йо­го зміст ста­новлять су­купність норм, що по­хо­дять як від церк­ви, так і від дер­жа­ви. Також під церковним правом розуміють сфор­мо­ва­ний протягом двох ти­ся­чоліть кор­пус ко­дифіко­ва­но­го пра­ва, яким ре­гу­люється внутрішнє дис­циплінар­не жит­тя Церк­ви та відно­си­ни її з дер­жа­вою.

Отже, церковне право стосується таких питань, як:

 — державно-церковні відносини (релігійні об'єднання);

 — концепція релігійної свободи;

 — правосуб'єктність церков та інших релігійних об'єднань;

 — захист релігійних почуттів;

 — шлюбне право (правові перешкоди до шлюбу; визнання цивільних наслідків релігійного шлюбу, визнання недійсності шлюбу);

 — конфесійна освіта та навчання релігії;

 — душпастирство військових, полонених, хворих;

 — фінансування та оподаткування Церков та інших релігійних об'єднань;

 — майнові справи релігійних об'єднань, у тому числі повернення їх майна;

 — церковні кладовища;

 — соціальне та медичне страхування священнослужителів.

Покарання

[ред. | ред. код]

Для будь-якого права, особливо для церковного, характерні покарання за вчинювані порушення.

Правова природа церковних покарань полягає в тому, що особа, яка порушила церковні канони позбавляється абсолютно всіх чи деяких прав, якими володіє сама Церква. Тобто, порушник повністю відлучається від церковної спільноти, перестає бути її частиною. Відлучення буває повне (виключення особи з числа членів Церкви) та неповне (коли особа позбавляється тільки деяких церковних прав і благ).

Отож, у церковній практиці найпоширенішими стали такі види церковних покарань:

  1. Відлучення від Церкви (анафема).
  2. Позбавлення християнського похорону.
  3. Ув'язнення у монастирі.
  4. Церковне покаяння (епітимія).

Характерними злочинами, котрі ведуть до відлучення особи від Церкви (анафеми) є віровідступництво, єресь, Вперше відлучення від Церкви було застосоване Священним Синодом і передбачало повне та пожиттєве розірвання відносин між порушником та Церквою. Хоч і зазначене покарання звучить дуже різко і гучно, основною метою ж є зцілення людської душі. Таким чином, відлучення не означає повне відречення Церквою від особи, а насамперед лікування її душі, вибір істинного і праведного життєвого шляху.

Позбавлення права на християнське поховання застосовувалося до тих, хто цілеспрямовано та свідомо власноруч позбавили себе життя. Проте, існували деякі виключення. Даний вид покарання не застосовувався до самогубців з патріотичних мотивів та жінок, котрим загрожувало зґвалтування.

Ув'язнення в монастирі набуло широкого практичного застосування і накладалося, як правило, світськими судами. Застосовувалося воно і до неповнолітніх, осіб, які вчинили крадіжку, шахраїв та тих, кого звинувачували у 'блудному та розпусному житті'. Збільшення кількості типових злочинів пояснювалося кризою у пенітенціарній системі Російської імперії середини XIX - початку ХХ століття. Як правило, ув'язнення було способом покарання духовними судами священнослужителів, які не виконували свої обов'язки та порушували церковні постулати.

Покаяння

[ред. | ред. код]

Церковне покаяння (епітимія) було одним із найрозповсюдженіших видів покарань. Сутність його полягає в тому, що на порушника духовними судами накладалися певні релігійні обов'язки щодо виконання певних значущих дій під пильним контролем місцевого священника. Наприклад, дотримання посту, читання молитви чи здійснення поклонів.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]