Шершні (Вінницький район)
село Шершні | |
---|---|
Сільська рада у будинку кінця XIX ст. | |
Країна | Україна |
Область | Вінницька область |
Район | Вінницький район |
Громада | Сутисківська селищна громада |
Основні дані | |
Засноване | 1570 |
Населення | 901 |
Площа | 23,03 км² |
Густота населення | 39,12 осіб/км² |
Поштовий індекс | 23304 |
Телефонний код | +380 4355 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 49°01′23″ пн. ш. 28°25′45″ сх. д. / 49.02306° пн. ш. 28.42917° сх. д.Координати: 49°01′23″ пн. ш. 28°25′45″ сх. д. / 49.02306° пн. ш. 28.42917° сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
291 м |
Водойми | Південний Буг |
Місцева влада | |
Адреса ради | 23304, Вінницька обл., Тиврівський р-н, с. Шершні, вул. Миру, 2 |
Карта | |
Мапа | |
|
Шершні́— село в Сутисківській селищній громаді Вінницького району Вінницької області (Україна). Населення — 901 особа.
Географія[ред. | ред. код]
Село розташоване у Вінницькому районі на правому березі р. Південний Буг на шляху Т 0242 за 5 км на захід від селища Тиврів по відсипній дорозі, за 4 км від автошляху Т 0230 та в 20 км від залізничної станції Гнівань. Через Південний Буг існує розбірний міст на протилежний берег, що з'єднує з н.п. Сутиски. Сусідні населені пункти:
Ландшафт земель горбистий через розташування села на гранітному плато, виступи якого утворюють Шершнівську скелю. Цей об'єкт є ботанічною пам'яткою природи місцевого значення (від 1999 р.) через зростання на ньому рослин-ксерофітів. У 2012 р. Шершнівська скеля отримала у районному конкурсі туристичних принад статус «Перлина Тиврівщини».[1] Через село протікають притоки Південного Бугу — р. Гутянка (Черемошна) і р. Кудашівка, які утворюють кілька ставків.
Історія[ред. | ред. код]
Заснування і назва села[ред. | ред. код]
Перше відоме письмове джерело, де згадується назва села, датується 1552 р. У документі йде мова про поділ сіл і містечок на Тиврівщині між польськими та українськими панами, в якому вказано, що родині Семашків дісталися села: Ворошилівка, Маянів, Шершні, Іванківці.[2]
Назва, за переказами, походить від прізвища першого поселенця — Шершуна, козака і лісника, який після знищення у XI ст. монголо-татарами с. Красненького, що знаходилося неподалік сучасного села Зарванка, збудував нову оселю поблизу р. Кудашівка. Ця оселя була край ліса і започаткувала першу вулицю у новому селі — зараз вул. Глінки. Північно-східна частина поселення ще на початку XX ст. мала назву «Вовкотрубівка», а у сучасних Шершнях збереглися гаї з ясена та граба, що виросли із корінців на місті порубаних лісів.
За іншою версією, назва «Шершні» пішла від комах шершнів, які у великій кількості водилися в навколишніх лісах.[3]
Давнина[ред. | ред. код]
В теренах теперішнього села знайдено стоянку Трипільської культури, яка атрибутується добою енеоліту (IV—II тис. до н. е), у 80-х роках XX ст. археологом Б. Магомедовим виявлено залишки Черняхівської культури у могильнику «Шершні», монети Римської імперії. На шляху від Шершнів до Зарванки біля річки Гутянки існувало давньоруське село Красненьке, знищене під час монголо-татарської навали. У XIV ст. Шершні разом з навколишніми селами — Янків (Іванківці), Маянів, Ворошилівка належали родині Семашків.[4] Потім перейшли у спадщину родині Комарів.
Козацька доба[ред. | ред. код]
У період Національно-визвольної війни в 1648—1657 рр. Шершні адміністративно входять до складу Краснянської сотні Брацлавського полку. Пам'яткою тих часів є козацька шабля, що була піднята з дна Південного Бугу і зараз зберігається у шкільному музеї історії села і освіти.[5]
Польська панщина[ред. | ред. код]
У XVIII ст. за часів польської панщини у селі розвивається господарство, торгівля, традиційні промисли, зокрема бортництво, виробництво поташу, ткацтво, гутництво, садівництво. За тодішніх часів 8 селян володіли 126 бортями пасіки. Вирощувались акліматизовані сорти яблук, груш, слив, зокрема слива сорту «Угорка».
У 1722 р. село разом з присілком Шостаківкою (в 3-х верстах від Шершнів, зараз в складі села) купує Павло Ярошинський. Його син Захарій Ярошинський (1700—1774) вів справжні війни з місцевими феодалами за навколишні землі. У 1756 р. він захопив Тиврів, у відповідь його володарка Доміцелія Калетинська з роду Четвертинських віддала наказ загарбати і спалити Василівку та Шершні, що частково вдалося зробити.[6]
Доба російського царату[ред. | ред. код]
За панів Собещанських[ред. | ред. код]
З кінця XVIII ст. Шершні разом з Курниками і Шостаківкою належать родині Собещанських. Поміщик Собещанський Ігнатій Францович був предводителем повітового дворянства, його син Вільгельм виконував обов'язки секретаря. У них було 1054 душ кріпаків із селищ Калинівка, Рогінці, Антонівці, а також 243 селянина з Шершнів, 60 — з Курників, 17 — з Шостаківки.
Станом на 1869 р. Шершні відносяться до Тиврівської волості Вінницького повіту.[7]
У середині XIX ст. в Шершнях налічувалося 77 дворів, проживала 371 особа чоловічої статі селян-власників, 3 однодвірці. Щороку вони намолочували і продавали 371 пуд озимини і 85 пудів яровини. З 1861 року кріпаки отримали волю, а за угодою з поміщиком від 1863 р. той зобов'язався продати селянам Курників, Шершнів та Шостаківки (всього 640 осіб) 171 десятину 1931 сажень присадибної землі за ціною 102 крб. сріблом за 1 десятину, а також польову — за ціною 55 крб. за десятину. Разом селяни викупили 631 десятину землі на загальну суму 9866 крб. 10 коп. сріблом. Межа між польовою та присадибною землею пролягала біля сільського цвинтаря.
Церква[ред. | ред. код]
На час приєднання Поділля до Російської імперії в селі існував старий дерев'яний православний храм на честь Воздвиження Хреста Господнього, трикупольний, покритий тесом. Той був збудований на місці поховання козаків, що захищали село від нападів татар і турків. Окремо від церкви знаходилась дзвіниця. Дерев'яні споруди знищені пожежею у 1821 р. У 1822—1825 рр. на місці старого храму коштом поміщика І. Ф. Собещанського зведено існуючу кам'яну церкву з одним куполом. Архітектура апсиди дещо нагадує традицію у будуванні католицьких чи греко-католицьких храмів, втім, споруда ніколи не була католицькою, а початковий проект було змінено через нестачу коштів. Іконостас взагалі з'явився стараннями селян у 1870 р., а остаточно церкву добудовано у 1893 р. З часів Річі Посполитої в храмі зберігалося унікальне Євангеліє 1757 р. московського друку,[8] яке було конфісковане у 20-х роках XX ст. більшовиками.[9]
За панів Гейденів[ред. | ред. код]
Маючи фінансові проблеми, Собещанські ще у 1845 р. заставили Шершнівський маєток у Петербурзькій опікунській раді, а самі жили у с. Глинське. Нарешті у 1870 р. продали помістя графу Гейдену Федору Логіновичу, генералу від інфантерії, згодом фінляндському генерал-губернатору.
За розпорядженнями генерала, який постійно проживав у Санкт-Петербурзі, поміщицький будинок у Шершнівському маєтку одразу, у 1870 р., було віддано під школу (Церковно-парафіяльна школа в свою чергу діяла в селі з 1867 р.). У 1871 р. побудовано винокурний завод з кам'яними стінами та залізною покрівлею. У 1885 р. зведено ще одне приміщення винокурні, 4 млини: три на р. Кудашівка (під лісом Березиною; на території заводу; в районі Фіціївки) та один на р. Гутянці. Для місцевих потреб було побудовано цегельний завод, дорогу-бруківку до Сутисок. Помістя Гейденів в Шершнях мало 825 десятин 1742 сажені землі.[10] У 1897 р. старий граф відписав Шершні у власність доньки — Ольги. Одначе, Шершнівським маєтком фактично займався його син — Дмитро Гейден, який успадкував сусідні помістя — у Тиврові, Кліщеві, Сутисках, постійно жив у цих місцинах, будучи предводителем дворянства Вінницького повіту.[11]
Граф Гейден телефонізував першим на Поділлі населені пункти — Тиврів, Сутиски і Шершні. Деякі будинки для робітників, побудовані за його часів, збереглися до сьогодні. У 1897 р. побудована нова двоповерхова міністерська школа. Грошей не вистачило на дах, тому його було вкрито сніпками з житньої соломи. Одначе у 1899 р. дах згорів, і Гейден покрив школу металевим покриттям.[12]
Від 1891 р. у селі діяла метеорологічна (дощомірна) станція ІІІ розряду, створена на кошти Головної фізичної обсерваторії. За змінами погоди спостерігав місцевий парох.[13]
Батько видатного композитора М. Д. Леонтовича майже 15 років був парохом у Шершнях, де маленький Микола провів кілька років дитинства (1879—1888). Існує суперечлива інформація щодо будинку, де Леонтович жив з батьками — на думку одних, це кам’яно-цегляна будівля у центрі села, уквітчана відповідною меморіальною дошкою, і яка потребує капітального ремонту[14], за іншими даними — це дерев'яний будинок, який згорів ще 1898 року[15] .
На рубежі XX ст.[ред. | ред. код]
У 1893 р. в Шершнях нараховувалось 209 дворів з 1856 жителями та у присілку Шостаківці — 11 дворів з 66 мешканцями.[16] А вже в 1905 році в Шершнях та Шостаківці налічувалося 316 та 19 селянських господарств відповідно.[17] Відтак, на початку XX ст. в Шернях разом з Курниками і Шостаківкою проживало 2888 чол. Серед усіх облікованих господарств 28 мали тільки присадибну землю, 6 селян були безземельними, 3 господарства мали повний наділ, 93 селянські двори не мали ні волів, ні коней.[5]
Основна справа населення — землеробство. Мешканці також займалися ловлею риби в Бугу, добували будівельний камінь, пісок та вапняк на продаж, працювали на місцевих цегельні та винокурні, а також на винокурні у Сутисках, Сутиському млині, цукроварнях Гнівані та Браїлова. В селі проживало чимало ткаль та каменярів.[18]
Шершнівська винокурня (гуральня), зокрема, у 1909—1910 рр. виготовила 27424 відра 40-градусного спирту з хліба та картоплі.[19] Її управляючий — Оскар фон Ерн мав власний особняк на вул. Панській у Гнівані.[20]
За конфесійними ознаками в селі на той переважали православні — 1139 осіб (570 чоловіків і 569 жінок відповідно), 351 католик (157 чол. та 194 жін.), 425 старовірів (218 та 209), невелика кількість юдеїв.
Діяли дві школи — церковнопарафіяльна (однокласна) та міністерська (двокласна). В останній, за твердженнями старожилів, в 1910 р. викладав музику композитор Кирило Стеценко.[21]
Перша світова війна забрала з села кілька вояків-селян. Воювали Кирило Скакодуб, Іван Мельник, Ігнатій Головань та ін.[5]
Революційна доба[22],[23][ред. | ред. код]
Після повалення самодержавства громада Шершнів взяла під контроль панську економію, влаштувавши у графському будинку дитячі ясла. Одначе, вже у 1918 р. майстрові із сусіднього Борскова зняли металеву крівлю з панського будинку, а місцеві жителі розібрали стіни будівлі до підмурку.
У червні 1918 р. на Тиврівщині сталося селянське повстання проти польських легіонерів. Жителі с. Шершні також брали в ньому участь, переслідуючи ворога від села через міст до Сутисок і далі до Гнівані.
У 1919 р. в Шершнях встановилася влада більшовиків. Створено комітет бідноти з трьох осіб. Землю передано селянам. 350 дворів отримали 300 десятин землі. Втім, до кінця 1921 р. в Шершнівському лісі з'являються загони УНР. Зокрема, відомо про бій влітку 1921 р. повстанської групи на чолі з колишнім міліціонером А. Й. Кореньковим, унаслідок якого вбито командира червоноармійського полку та двох рядових.
В жовтні 1922 р. в селі створено і зареєстровано товариське господарство «Відродження» на чолі з А. Ф. Доробалом. У власність господарства передано млин, його учасники показово заохочені преміями, віддавши державі у свою чергу 420 пудів озимини. Того ж року для дітей-безбатченків влаштовано притулок. В цей період розкуркулено 6 шершнівських родин (Шемчонка М. Ф., Висоцького Л., Герасинюка О., Кушніра І. М., Кушніра І. І., Доробала А. А.).
Станом на 1925 р. Шершні перебувають у складі Тиврівського району Вінницької округи.
В 1926 р. на базі колишніх панських підприємств відновлено роботу Шершнівського плодоконсервного заводу, який стає епіцентром життя селян. Від 1929 р. він починає видавати продукцію — фруктовий сік, варення, джеми, квашені огірки, капусту. З 1938 р. — сушили картоплю, цибулю, моркву, яблука для особового складу військових частин. На ньому у сезонні роботи працювали від 300 до 400 робочих, а перед Другою світовою війною чисельність працівників становила 460 осіб.
Спроба створити у 1928 р. в селі машинно-тракторне товариство виявилася невдалою. В 1930 р. у селі відбулись селянські виступи проти колективізації, примусові переселення людей в межах Тиврівського району, втім, вже в 1931 р. замість поодиноких господарств створено колгосп ім. Чубаря (295 господарств, 549 членів, голова колгоспу Голочан, голова сільради Кучерук), у Шостаківці — колгосп ім. Франка, хоча чимало одноосібників вели господарство навіть до 1936 р.
Колгосп почав вирощувати зернові та овочеві культури. В 1932 р. на площі 40 га закладено плодовий сад (яблуні, груші, черешні). Головного садівника Довганя Петра Самійловича нагороджено орденом Леніна і відправлено до Москви на Виставку досягнень народного господарства.
Вважається, що Голодомор в Україні 1932—1933 рр. у порівнянні з іншими навколишніми селами не відбився жахливими наслідками на Шершнях через роботу плодоконсервного заводу, близькість лісу та ріки, до яких ходили у пошуках їжі мешканці навіть сусідніх поселень, зокрема, з Гришівців. Одначе, село втратило через голод від 90 до 120 мешканців, прізвища 56 з яких встановлені, а односелець, уповноважений райкому партії по хлібозаготівлях у той час, Мусійчук Микола Григорович відмовився від такої роботи, вкоротивши собі віку.
Понад 30 селян, передусім працівники плодоконсервного заводу, були репресовані у 30-х-40 рр., а колгосп унаслідок також репресованого В. Я. Чубаря перейменовано у колгосп ім. Леваневського.
Перед Другою світовою війною в Шершнях працювали трудова школа (з 1920 р.), хата-читальня з ліквідації неписьменності, дитячі ясла, бібліотека, драмгурток, хор, товариство «Просвіта», від 1931 р. замість трудової школи неповно-середня семирічна школа, при плодоконсервному заводі діяв духовий оркестр з 25 музикантів (капельмейстер М. М. Чухно).
Фашистська окупація[24][ред. | ред. код]
Від початку війни у її перші дні було мобілізовано близько 200 жителів Шершнів. Село було окуповано німецькими військами 17 липня 1941 р., а невдовзі Шершні потрапили до румунського губернаторства «Трансністрія». У місцевому клубі влаштувався штаб жандармерії, з школи окупанти зробили солдатську казарму. Увесь час окупації працювали колгосп та плодоконсервний завод, на якому було організовано мармеладний цех, що виготовляв повидло «Мері» і «Пері», яблучне й грушове. Окремо сушили цукати, овочі, фрукти завдяки спеціально завезеному сушильному апарату «Імперіал». Було відновлено роботу млинів. На початку війни в школі ще працювали початкові класи, втім, у 1942 р. школу остаточно було закрито.
Односельчанка Мусійчук Марія Григорівна та її родичі перебували у лавах Вінницької підпільної організації.
У січні 1944 р. внаслідок глибокого рейду у тил противника двох бригад 1-ї танкової армії генерала М. Ю. Катукова були тимчасово відбиті Немирів, Тиврів, Вороновиця, Ворошилівка. 10—11 січня 1944 р. 8-й гвардійський механізований корпус генерала І. Ф. Дрьомова оволодів населеними пунктами Ворошилівка, Маянів, Борсків, Шершні, Тиврів.[25] Втім, контрнаступом німці повернули ці території під свій контроль ще на два місяці.
Під час рейду з греблі Сутиської ГЕС перекинувся радянський танк, екіпаж загинув. Фашисти витягнули танк і дозволили похоронити воїнів поблизу ГЕС. З поверненням радянської влади танкісти були перепоховані на Шершнівському кладовищі у братській могилі, згодом, у 50-ті рр. XX ст. знову перепоховані в центрі Сутисок.[26]
15 березня 1944 р. один з полків 151-ї стрілецької дивізії форсував Південний Буг і оволодів на його правому березі Шершнями, Ворошилівкою і Гутою-Шершнівською.[27] Остаточно село звільнене 18 березня 1944 р. 153 односельці загинули на фронтах війни, 4 — в селі за часів окупації, близько 160 мешканців повернулися до рідного села, двоє людей були остарбайтерами.
Нова історія. Радянська доба[28][ред. | ред. код]
У 1950 р. землі Шершнів та Гути-Шершнівської було об'єднано в єдине господарство — колгосп ім. Петровського (голова правління Марценюк). Колгоспної землі було 1800 га, у тому числі 1100 орної. Колектив мав 10 кінних плугів і культиваторів, 4 жатки, 3 лобогрійки, комбайн, 2 молотарки, автомобіль ЗІС-5. Зарплата становила 10 копійок за трудодень і півкілограма зерна, іноді виплачувалась овочами, соломою.
У 1955 р. колгосп отримав назву «Зоря» (голова Ковальов Олексій Євменович).[29]
За часів його головування господарство стало найкращим у районі, втім, голову зняли з посади рішенням райкому партії. У 1958 р. — нова реорганізація: разом об'єднано землі Шершнів, Тиврова, Василівки (голова Мельничук С. П.). Але вже через рік Тиврівське господарство відокремилось, а решта під назвою «Зоря комунізму» пропрацювало до 1989 р.
Внаслідок укрупнення колгоспів відбулись й адміністративно-територіальні зміни. Шершнівська сільська рада була об'єднана з Тиврівською з центром в Тиврові, а в 1959 р. — з Василівською сільською радою з центром у Василівці.[30]
В селі залишилась комплексна бригада (начальник — Доробало Андрій Григорович) у складі з тваринницької, польової та тракторної ланок. Тваринницькі ферми були серед найкращих у районі.
Плодоконсервний завод частково відновив довоєнні потужності. У 1950 р. при річному плані 8216 крб. завод виконав його на 106,4 %. На підприємстві працювало 215 робітників. Вироблялися різноманітні консерви, було запущено конвеєр з виробництва томатного соку. Передовики виробництва у 1995 р. були відправлені на Виставку досягнень народного господарства у Москві.
Відновлено роботу неповної середньої школи. У 1965 р. з'явився дитячий садочок.
1972 р. в селі встановлено пам'ятник воїнам, загиблим у війні з фашизмом (реконструйовано у 2005 р.), прокладено дорогу-бруківку до Василівки (1975—1978 рр.), побудовано приміщення сільського магазину (1975 р.), медпункту (1977 р.).
В сільському клубі у 1972 р. зорганізувався фольклорний етнографічний ансамбль (керівник Мишаста О. В., музичний керівник Івасик Володимир Васильович), який у 1983 р. був учасником всеукраїнського пісенного фестивалю «Сонячні кларнети». У 1999 р. колектив під назвою «Берегиня» отримав статус «народного».
Новітня історія. Незалежна Україна[31][ред. | ред. код]
В 1990 р. відновлюється Шершнівська сільська рада (Тиврівський район) у складі власне села Шершні та сусідньої Гути-Шершнівської. Головами були: Соляник Г. Р. (1990—1998), Васильчук М. Г. та Мусійчук Л. І. (1998—2010), а від 2010 р. — Шевчук Л. І.
Після 2000 р. впорядковано дорогу до районного центру, встановлено новий автошляховий розбірний міст через Південний Буг. У 2006 р. село газифіковано. Розширено торговельну мережу, упорядковане сільське кладовище.
У 1989 р. після виходу Шершнівського колгоспу зі складу колгоспу «Зоря комунізму» утворилось господарство «Зоря» (голова Грищук К. В.), яке у 2000 р. було реорганізовано у виробничий сільськогосподарський кооператив «Родина» з найбільшим розміром земельних паїв у районі — по 4,95 га.
У 2001 р. в селі з'явилось приватне селянсько-фермерське господарство «Володимир» (1000 га землі, господар — Малюта В. Д.) з вирощування пшениці, ячменю, кукурудзи. Господарство мало у 2011 р. 105 голів великої рогатої худоби, а надій на одну фуражну корову становив 4354 л.
Із створенням у 2006 р. ФГ «Ростіна і В» (голова Верблян Т. В.) у селі відновлюється садівництво. Учнями місцевої школи висаджено сосново-дубовий ліс зі 100 тисяч саджанців.
Після визнання у 2001 р. Шершнівського плодоконсервного заводу банкрутом його викупив директор ВАТ «Гніванський кар'єр» Берещук В. О. і відновив виробництво підприємства за сезонним циклом.
Місцева школа у 1989 р. стала загальноосвітньою з дев'ятирічним терміном навчання.
В селі працюють клуб, сільська бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку.
Пам'ятки і персоналії[32][ред. | ред. код]
Пам'ятки[ред. | ред. код]
- Поселення Трипільської культури (IV -ІІІ тис. до н. е.);
- Поселення Зарубинецької культури (ІІ ст. до н. е. — ІІ ст. н. е.);
- Два поселення Черняхівської культури (ІІ-IV ст. до н. е.);
- Державна пам'ятка природи місцевого значення «Шершнівська скеля» (1999);
- Хресто-Воздвиженська кам'яна церква (1822—1825, 1893);
- Будинок школи (ХІХ ст.);
- Будинок плодоконсервного заводу (ХІХ ст.);
- Будинок композитора М. Д. Леонтовича, дитячі роки якого (1879—1888) пройшли в Шершнях. Будинок в аварійному стані, меморіальна дошка встановлена до 120-річчя митця (1997);
- Могила першого комсомольця села Бондаря П. Ф. (1939);
- Пам'ятник 146 воїнам односельцям, загиблим на фронтах Другої світової війни (1972, 2005);
- Могила і надгробний хрест на кладовищі жертвам Голодомору (1993);
- Пам'ятник в центрі села жертвам Голодомору і політичних репресій (2009).
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Леонтович Микола Дмитрович (1877—1921) — видатний український композитор, дитячі роки якого (1879—1888) пройшли в Шершнях;
- Стеценко Кирило Григорович (1882—1922) — український композитор. Викладав музику у Шершнівській школі в 1910 р.;
- Гейден Дмитро Федорович (1862—1926) — граф, предводитель дворянства Вінницького повіту, очільник Вінницького повітового земства. Відомий громадський діяч Східного Поділля, перший редактор першого часопису Вінниччини.
- Костюк, Олександр Васильович — заступник командувача Протиповітряної оборони України, генерал-майор;
- Дамаскіна Валентина Миколаївна — майстриня народної вишивки;
- Рогова Ганна Микитівна — майстриня плетіння з соломки;
- Рогова Людмила Володимірівна (1954 р.н.) — майстриня плетіння з соломки;
- Сіра Ніна Василівна — вироби з природного матеріалу;
- Усатюк Євгенія Данилівна — майстриня народної вишивки.
- Доробало Валентина Романівна — депутат Верховної Ради УРСР 9-го скликання.
Галерея[ред. | ред. код]
|
Див. також[ред. | ред. код]
- Тиврів
- Василівка (Тиврівський район)
- Гута-Шершнівська
- Курники (Тиврівський район)
- Сутиски (смт)
- Борсків
Миколу Леонтовича, в ніч з 22 на 23 січня 1921 року, було вбито у будинку батька, Дмитра Леонтовича (с. Марківка). Афанасій Грищенко, який представився агентом Гайсинського округу (уездная чрезвычайная комиссия), зв'язав сім'ю священика, та у сусідній кімнаті вимагав гроші і золота у самого Миколи. Застріливши 43- річного композитора, Грищенко вкрав столові прибори, годинник та знайдені в гаманцях гроші. Накинувши на себе кожух господаря та черевики сина вибіг з будинку. Розслідування та суд не відбулись. == Примітки == інформація зі спогадів Ігната Яструбецького, друга Миколи Леонтовича.
- ↑ Тиврівщина: Альбом / Стебелєв А., Очеретяний Є. — Туристичне видання. — Вінниця: ТОВ Нілан-ЛТД, 2015. — 80 с. — ISBN 978-966-924-014-9. — С. 12.
- ↑ Цит. по: Ролле, Антоний. Побожье в XVII—XVIII вв. : к истории польского землевладения в Брацлавщине. — Киевская старина. — 1890. — № 9. — С. 456—476; № 11. — С. 303—316; № 12. — С. 412—433.
- ↑ Тиврівщина: Краєзнавчі нариси. — смт Тиврів: ТОВ Нілан-ЛТД, 2012. — 306 с. — С. 269.
- ↑ Тамтура А. В., Коваль О. І. Історія Тиврівщини. — Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2012. — 444 с. — С. 10, 21, 22, 26, 31.
- ↑ а б в Тиврівщина: Краєзнавчі нариси. — смт Тиврів: ТОВ Нілан-ЛТД, 2012. — 306 с. — С. 270.
- ↑ Тамтура А. В., Коваль О. І. Історія Тиврівщини. — Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2012. — 444 с. — С. 48, 49, 53.
- ↑ Тиврівщина: Краєзнавчі нариси. — смт Тиврів: ТОВ Нілан-ЛТД, 2012. — 306 с. — С. 6.
- ↑ Приходы и церкви Подольской епархіи / Подъ редакціею священника Евфимія Cѣцинскаго // Труды Подольскаго єпархіальнаго историко-статистическаго комитета. — Каменецъ-Подольскъ, 1901. — Вип. 9. — ХХІІІ + 1064 + 175 с. (рос. дореф.) — С. 285.
- ↑ Тамтура А. В., Коваль О. І. Історія Тиврівщини. — Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2012. — 444 с. — С. 178.
- ↑ рос. дореф. Гульдманъ В. Подольская губернія : опытъ географическо-статистическаго описанія. Изданіе Подольскаго губернскаго статистическаго комитета. — Каменецъ-Подольскій, 1889. — 414 + 64 + 26 с. — С. 351.
- ↑ Тамтура А. В., Коваль О. І. Історія Тиврівщини. — Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2012. — 444 с. — С. 68-69, 74.
- ↑ Тамтура А. В., Коваль О. І. Історія Тиврівщини. — Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2012. — 444 с. — С. 68-69, 74, 83-84, 97-98.
- ↑ Приходы и церкви Подольской епархіи / Подъ редакціею священника Евфимія Cѣцинскаго // Труды Подольскаго єпархіальнаго историко-статистическаго комитета. — Каменецъ-Подольскъ, 1901. — Вип. 9. — ХХІІІ + 1064 + 175 с. (рос. дореф.) — С. 284—285.
- ↑ «Шершні Леонтовича»: на Вінниччині будинок композитора рятуватимуть фестивалем - VежA. vezha.vn.ua. Архів оригіналу за 8 листопада 2017. Процитовано 20 січня 2020.
- ↑ Фейковий «будинок Леонтовича», який збираються відновлювати. istpravda.com.ua. Архів оригіналу за 20 січня 2020. Процитовано 20 січня 2020.
{{cite web}}
: Текст «Історична правда» проігноровано (довідка) - ↑ Гульдманъ В. Населенные мѣста Подольской губерніи: Алфавитный перечень населенныхъ мѣстъ губерніи с указаніемъ нѣкоторыхъ справочных о нихъ свѣдѣній / Изданіе Подольскаго губернскаго статистическаго комитета. — Каменецъ-Подольскій : Типографія Подольскаго губернскаго правленія, 1893. — II + IV + 636 с.(рос. дореф.) — С. 566—567.
- ↑ Крыловъ А. Населенныя мѣста Подольской губерніи / Изданіе Подольского губернскаго статистического комитета. — Каменецъ-Подольскій : Типографія Подольскаго губернскаго правленія, 1905. — VIII + 563 с.(рос. дореф.) — С. 214—215.
- ↑ Приходы и церкви Подольской епархіи / Подъ редакціею священника Евфимія Cѣцинскаго // Труды Подольскаго єпархіальнаго историко-статистическаго комитета. — Каменецъ-Подольскъ, 1901. — Вип. 9. — ХХІІІ + 1064 + 175 с. (рос. дореф.) — С. 284.
- ↑ Весь Юго-Западный край. Справочная и адресная книга по Кіевской, Подольской и Волынской губерніямъ / М. В. Довнаръ-Запольскій. — Кіевъ : Изд. Т-ва Л. М. Фишъ и П. Е. Вольсовъ, 1913. — 1158 с. (рос. дореф.) — C. 981
- ↑ Тиврівщина: Краєзнавчі нариси. — смт Тиврів: ТОВ Нілан-ЛТД, 2012. — 306 с. — С. 79.
- ↑ Тамтура А. В., Коваль О. І. Історія Тиврівщини. — Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2012. — 444 с. — С. 98.
- ↑ Тиврівщина: Краєзнавчі нариси. — смт Тиврів: ТОВ Нілан-ЛТД, 2012. — 306 с. — С. 7, 118, 138, 271.
- ↑ Тамтура А. В., Коваль О. І. Історія Тиврівщини. — Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2012. — 444 с. — С. 101—102, 114, 123, 130, 135, 137, 143, 149, 151, 156, 159, 168, 173—175, 183, 185.
- ↑ Тиврівщина: Краєзнавчі нариси. — смт Тиврів: ТОВ Нілан-ЛТД, 2012. — 306 с. — С. 272.
- ↑ Москаленко, К. С. На Південно-західному напрямі. 1943—1945, спогади командарма, кн. 2. — Київ: Політвидав України, 1984. — С. 252.
- ↑ Тамтура А. В., Коваль О. І. Історія Тиврівщини. — Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2012. — 444 с. — С. 225.
- ↑ Центральний архів Міністерства оборони колишнього СРСР, Ф. 393, оп. 9005, спр. 221, арк. 11. // Цит. по: Гальчак, С. У боях за Вінниччину: До 50-річчя визволення області від німецько-фашистських загарбників. — Вінниця, 1994. — С. 24.
- ↑ Тиврівщина: Краєзнавчі нариси. — смт Тиврів: ТОВ Нілан-ЛТД, 2012. — 306 с. — С. 119, 272—274.
- ↑ Тамтура А. В., Коваль О. І. Історія Тиврівщини. — Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2012. — 444 с. — С. 280—281.
- ↑ История городов и сел Украинской ССР: В 26 т. Винницкая область / АН УССР. Ин-т истории; Гл. редкол.: П. Т. Тронько (пред.) и др. — К.: Гл. ред. Укр. Сов. Энцикл. АН УССР, 1972. — 630 с. — C. 571.
- ↑ Тиврівщина: Краєзнавчі нариси. — смт Тиврів: ТОВ Нілан-ЛТД, 2012. — 306 с. — С. 8, 274—277.
- ↑ Тиврівщина: Альбом / Стебелєв А., Очеретяний Є. — Туристичне видання. — Вінниця: ТОВ Нілан-ЛТД, 2015. — 80 с. — ISBN 978-966-924-014-9. — С. 68.
.
Джерела і література[ред. | ред. код]
- Тамтура А. В., Коваль О. І. Історія Тиврівщини. — Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2012. — 444 с.
- Тиврівщина: Краєзнавчі нариси. — смт Тиврів: ТОВ Нілан-ЛТД, 2012. — 306 с.
- Тиврівщина: Альбом / Стебелєв А., Очеретяний Є. — Туристичне видання. — Вінниця: ТОВ Нілан-ЛТД, 2015. — 80 с. — ISBN 978-966-924-014-9.
- Білоус, Г. Історія села Шершнів. — Тиврів, 2010. — 11 с.
- Історія села Шершні на офіційному порталі Тиврівського району [Архівовано 3 листопада 2014 у Wayback Machine.]
- Чебан, Олег. Колись і Шершні були островом // Урядовий кур'єр. — 2010. — 3 вересня. — C. 9.
- Колесник, Вікторія. Відомі поляки в історії Вінниччини: Біографічний словник. — Вінниця: ВМГО «Розвиток», 2007. — 1008 с. — ISBN 966-8877-05-5.
- Історія школи на сайті ЗОШ І-ІІ ст. с. Шершні [Архівовано 3 листопада 2014 у Wayback Machine.]
Література[ред. | ред. код]
- Василі́вка // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.571 (Шершні)
Посилання[ред. | ред. код]
- Погода в селі Шершні [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]
- Шершні на офіційному сайті Верховної Ради України [Архівовано 22 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- Офіційний сайт Тиврівської районної державної адміністрації
- Офіційний сайт Тиврівської районної ради
- Szersznie // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 906. (пол.)
- Смерть генерала [Архівовано 22 січня 2019 у Wayback Machine.]
|
|
У Вікісловнику є сторінка Шершні. |