Японська каліграфія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ієрогліви Канзі, що записують слово shodō (書道)

Японська каліграфія (яп. 書道, shodō), що також називається shūji (яп. 習字) — різновид мистецтва каліграфії, або художнього письма, символів і текстів японською мовою. Тривалий час найшанованішим майстром каліграфії у Японії був Ван Січжи, китайський каліграф із 4-го століття, але після створення хіраґани і катакани, розвинулися унікальні японські складове письмо, і відмінна власна японська система письма і каліграфи створили стилі написання, що властиві Японії. Термін shodō (書道, "спосіб написання") має китайське походження і широко використовується як термін, що опсиує мистецтво китайської каліграфії середньовічних часів Династії Тан[1].

Історія

[ред. | ред. код]
Напис на ореолі статуї Медичного Будди, храм Хорю́дзі
Написаний в 7-му столітті н.е.

Китайське коріння

[ред. | ред. код]

Китайське коріння японської каліграфії бере початок ще із двадцять-восьмого століття до н.е., до тих часів, коли символьні піктограми ще вирізьблювалися на кістках при релігійних обрядах. Коли таке письмо розвинулося у інструмент адміністрування держави, відчувалася потреба в уніфікації письма і Лі Си, прим'єр міністри при правлінні китайської династії Цінь, стандартизував письмо і його спосіб написання. Він затвердив форму письма, в основу якого покладено була розмітка квадратами однакового розміру, за якої всі ієрогліфи можна було записати за допомогою дев'яти штрихів. Він також розробив правила компонування, згідно яких горизонтальні штрихи пишуться першими а ієрогліфи складаються зверху-вниз, зліва на право. Оскільки ієрогліфи були різьблені за допомогою загострених інструментів письма, початково лінії були прямими і багато у чому, досягнення Лі Си застаріли із появою пензля та чорнила. Написання пензликом і вологим чорнилом створює зовсім інші лінії ніж загострений стилус. Вона дозволяє змінювати ширину штриха і загнуті опуклі лінії. В каліграфії збереглася структура з епохи Лі Си і його дев'ять штрихів, але той хто пише має повну свободу створювати ієрогліфи, які естетично підкреслюють бажану форму і рівновагу. Те як був написаний символ вказує на стиль написання.

Каліграфія із китайської традиції була представлена Японії ще близько 600 року н.е., і була відома як традиція karayō (唐様), і вона практикується до сьогодні, і постійно оновлювалася завдяки контакту з китайською культурою.[2]

Найстаріший каліграфічний текст, що зберігся в Японії це напис на ореолі статуї Медичного Будди в храмі Хорю́дзі. Цей текст китайською мовою був написаний в стилі Shakyōtai (写経体), що притаманний періоду Шести династій[en] в Китаї.

Інструменти

[ред. | ред. код]
Традиційний чорнильний камінь.
Класичний пензлик, який використовується для каліграфії.

Цілий ряд інструментів використовується для створення робіт із сучасної каліграфії.[3]

  • Чотири основні базові інструменти мають загальну назву — «Чотири скарби навчання» (яп. 文房四宝, bunbō shihō).
    • Пензлик (яп. , fude)
    • Туш (яп. , sumi).Затверділа суміш соснової або рослинної сажі та клею у формі палички.[4] Найкраща туш має витримуватися від 50 до 100 років.
    • Шовковичний папір (яп. 和紙, washi)
    • Чорнильний камінь (яп. , suzuri) для подрібнення палички туші при перемішуванні із водою.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Shodo and Calligraphy. Vincent's Calligraphy (брит.). Архів оригіналу за 6 травня 2020. Процитовано 28 травня 2016.
  2. Nakata 1973, p. 145 ff.
  3. Yuuko Suzuki, Introduction to japanese calligraphy, Search Press, 2005
  4. Tools of Japanese Calligraphy. Les Ateliers de Japon. Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 12 лютого 2020.

Література

[ред. | ред. код]
  • Nakata, Yujiro (1973). The Art of Japanese Calligraphy. New York/Tokyo: Weatherhill/Heibonsha. ISBN 0-8348-1013-1.
  • History of Japanese calligraphy (和様書道史), Hachiro ONOUE (尾上八郎), 1934
  • Yuuko Suzuki, Introduction to japanese calligraphy, Search Press, 2005.

Посилання

[ред. | ред. код]