Ахатина
| Ахатина гігантська | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Lissachatina fulica | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Ахати́на гіга́нтська (лат. Lissachatina fulica або лат. Achatina fulica) або Гігантський африканський равлик — вид наземних молюсків класу черевоногих (Gastropoda) підкласу легеневих (Pulmonata) родини Achatinidae. Найбільший наземний равлик в світі, широко розповсюджений в тропічних і субтропічних країнах, де є сільськогосподарським шкідником. Високоінвазивний вид, лише завдяки суворому карантину змогли запобігти інвазії равлика в США, Японії та Австралії. В країнах Європи з помірним кліматом, зокрема в Україні, виживання виду в природі неможливе, тому ахатина гігантська популярна як домашня тварина.
Фізіологія[ред. | ред. код]
В природі ахатина гігантська може досягати маси в 450 грамів та нарощувати мушлю завдовжки до 40 сантиметрів. У неволі зазвичай розміри удвічі менші. Колір мушлі варіюється залежно від раціону, зазвичай вона смугаста, жовтих і червоно-коричневих відтінків. Молюск активний при температурі від 9° C до 29° C, при температурі від 2° C до 8° C впадає в сплячку. Ахатини харчуються зеленими частинами рослин і плодами. Для побудови раковини ахатина охоче поїдає вапняні породи, раковини мертвих молюсків, крейду і шкаралупу яєць. Ахатини — гермафродити, тобто кожна особина має як чоловічі, так і жіночі статеві органи. При низькій щільності популяції можливе самозапліднення[1].
Число яєць в кладці близько 200, равлик може робити 10-12 кладок щороку. Розмір одного яйця становить 4,5-5,5 мм, за формою воно нагадує куряче. Яйця мають білий колір і досить щільну шкаралупу. Розвиток ембріонів можливий при температурі від 24° C і триває від декількох годин до місяця. Новонароджені ахатини перші кілька днів харчуються залишками власного яйця. Ахатини досягають статевої зрілості в 6-15 місяців і живуть до 5-6, іноді 10 років. Ведуть переважно нічний спосіб життя, хоча у вологу погоду можуть виповзати і вдень. Зазвичай же світлий час доби вони проводять в затишних місцях, закопуючись в ґрунт[1]. Попри розміри та масу, цей равлик здатен вилазити на дерева[2].
Поширення[ред. | ред. код]
Ахатина гігантська походить з узбережь Східної Африки, де мешкає у теплому вологому кліматі. Випадковим чином або як джерело їжі молюск був рознесений людиною по інших континентах. До початку XIX століття равлик потрапив на Мадагаскар, у Мавританію, на Коморські острови, Майотту та Реюньйон. Імовірно в 1847 його було занесено натуралістами до Індії та в 1900-х на Шрі-Ланку, поширився в Непал[3] і з вантажами потрапив на Малайський півострів[4]. Незадовго до початку Другої світової війни і під час неї равлика було рознесено японцями по Південно-східній Азії, Тайваню і численних островах Тихого океану[5]. В 1980 ахатина гігантська опинилася на Карибських островах, Мартиніці, у Гваделупі[6]. В 1990-х молюска виявлено в Бразилії[7], Колумбії, Еквадорі, Перу[8]. Також він з'явився у Південній Африці, Гані й Марокко[9]. Інвазію ахатини гігантської до Австралії, Японії та США було успішно зупинено впродовж другої половини XX століття[4][5].
Харчування[ред. | ред. код]
Гігантські африканські равлики рослиноїдні. Вони харчуються широким спектром як зелених частин рослин, так і плодів. Молоді молюски віддають перевагу рослинам, що розкладаються, та одноклітинним водоростям; дорослі часто споживають плоди[10].
Інколи вони їдять крейду харчову, перемелені шкарлупи яєць, остови каракатиць. Всі ці матеріали слугують ахатинам джерелами кальцію для зростання мушлі. В деяких випадках можуть поїдати представників свого виду. Такі випадки трапляються, якщо молюска годували тваринним білком.
Ахатини гігантські потребують близько 18% білків в раціоні для оптимального розвитку[11], які отримують з овочами та фруктами.
Екологічне значення[ред. | ред. код]
Цими молюсками харчуються багато видів гризунів, кабани, наземні ракоподібні та інші види равликів. Ахатини гігантські розкладають і споживають мертву рослинність, тому мають важливе значення в кругообігу речовин у природі. Цей вид також є господарем паразитичних організмів, таких як Angiostrongylus cantonensis (щурячий легеневий черв’як), бактерія Aeromonas hydrophila, гриб Phytophthora palmivora[12].
Значення для людини[ред. | ред. код]
_and_their_feeding_injury_to_papaya_fruits_(5794512189).jpg)
Ахатина гігантська є шкідником сільськогосподарських рослин у тропічних і субтропічних регіонах та розносником хвороб і паразитів як рослин (какао, чорний перець, кокосова пальма, папая, ваніль, баклажан, мандарин), так і тварин і людини. Зокрема, равлики розносять збудників менінгоенцефаліту[1]. Міжнародним союзом охорони природи їх внесено до переліку 100 найінвазивніших видів у світі[13].
Для боротьби з поширенням ахатини гігантської застосовуються фізичне знищення молюсків і кладок їх яєць, встановлення огорож. Хімічними засобами боротьби є метальдегід, хлорид натрію, що спричиняють зневоднення і загибель молюсків. Виявлено репелентний ефект екстрактів каскабели й аннони[1].
В країнах з помірним кліматом ахатини часто утримуються як домашні тварини. Молюсків поміщають в тераріуми щонайменше втричі більші за розміри равлика з вологим ґрунтом за температури 22-28°C. Годують фруктами й овочами, такими як кабачок, морква, селера, гарбуз, яблуко, помідор, огірок, баклажан, кавун. Ріст мушлі вимагає окремого джерела кальцію, також необхідне джерело чистої води[14]. З огляду на високу інвазивність виду, в деяких країнах, таких як США, утримання вдома ахатини гігантської незаконне[15].
Слиз цих молюсків застосовується в косметології для виготовлення кремів, що стимулюють виробництво колагену. Збір слизу не завдає шкоди тварині та не вимагає спеціального впливу на неї[16][17]. Цей вид слугує дешевим кормом для риб і курей, сировиною для виготовлення добрив. Також ахатина гігантська, коли її приготувати, може вживатися в їжу людиною[12].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г GISD: Achatina fulica. www.iucngisd.org. Архів оригіналу за 23 грудня 2018. Процитовано 29 грудня 2018.
- ↑ Kant, R.; Diarra, S.S. (2016-11). Feeding strategies of the giant African snail Achatina fulica on papaya in Samoa. Acta Horticulturae. № 1128. с. 229—236. doi:10.17660/ActaHortic.2016.1128.35. ISSN 0567-7572. Архів оригіналу за 2 червня 2018. Процитовано 25 березня 2023.
- ↑ Bequaert JC (1950) Studies on the Achatinidae, a group of African land snails. Bull Mus Comp Zool Harvard 105: 1–216.
- ↑ а б Mead AR (1961) The Giant African Land Snail: a problem in economic malacology. USA: University of Chicago Press. 257 p.
- ↑ а б Eosinophilic meningitis beyond the Pacific Basin: The global dispersal of a peridomestic zoonosis caused by angiostrongylus cantonensis, the nematode lungworm of rats. Social Science & Medicine (англ.). Т. 34, № 2. 1 січня 1992. с. 199—212. doi:10.1016/0277-9536(92)90097-A. ISSN 0277-9536. Архів оригіналу за 29 липня 2020. Процитовано 29 грудня 2018.
- ↑ Schotman CYL (1989) Data sheet on the Giant African Land Snail Achatina fulica Bowdich (Mollusca: Achatinidae). In: PROVEG No. 19. FAO Regional Office of Latin America and the Caribbean Plant Quarantine Action Program 16–21.
- ↑ Paiva CL (1999) Introdução de Achatina fulica (Mollusca, Achatinidae) no Brasil: responsabilidade profissional e informaçãotécnica. In: Bovi MLA, Betti JA, VeigaRFA, editors. I Encontrosobre Educação Ambientalna Agricultura, 9 e 10 de setembro de 1999. Brazil: Campinas, Instituto Agronômico. 56 p.
- ↑ Borrero FJ, Breure ASH, Christensen CC, Correoso M, Avila VM (2009) Into the Andes: three new introductions of Lissachatina fulica (Gastropoda, Achatinidae) and its potential distribution in South America. Tentacle 17: 6–8.
- ↑ Raut SK, Barker GM (2002) Achatina fulica Bowdich and other Achatinidae as pests in tropical agriculture. In: Barker GM, editor. Molluscs as Crop Pests. Hamilton, New Zealand: CABI Publishing. pp. 55–114.
- ↑ Hoffman, Taylor; Pirie, Nicole. Achatina fulica (giant african snail). Animal Diversity Web (англ.). Процитовано 25 березня 2023.
- ↑ Soares, Claudemir Martins; Hayashi, Carmino; Gonçalves, Giovani Sampaio; Nagae, Mariza Yuri; Bascolo, Wilson Rogério (1999). Exigência de proteína para o caracol gigante (Achatina fulica) em fase de crescimento. Acta Scientiarum. Animal Sciences (порт.). Т. 21. с. 683—686. doi:10.4025/actascianimsci.v21i0.4329. ISSN 1807-8672. Архів оригіналу за 2 грудня 2017. Процитовано 7 серпня 2020.
- ↑ а б Hoffman, Taylor; Pirie, Nicole. Achatina fulica (giant african snail). Animal Diversity Web (англ.). Процитовано 25 березня 2023.
- ↑ IUCN/SSC Invasive Species Specialist Group (ISSG). www.issg.org. Архів оригіналу за 29 грудня 2018. Процитовано 29 грудня 2018.
- ↑ Giant African Snail - Achatina fulica | Keeping Insects (амер.). Архів оригіналу за 30 грудня 2018. Процитовано 29 грудня 2018.
- ↑ Giant African Land Snails Are Illegal and Not Good as Pets. The Spruce Pets. Архів оригіналу за 30 грудня 2018. Процитовано 29 грудня 2018.
- ↑ Thai snails kept 'happy' and healthy for their cosmetic slime. Reuters (англ.). 18 травня 2018. Архів оригіналу за 30 грудня 2018. Процитовано 29 грудня 2018.
- ↑ How Skin Care With Snail Mucin Gets Made. The Klog (амер.). 4 вересня 2018. Архів оригіналу за 30 грудня 2018. Процитовано 29 грудня 2018.
Посилання[ред. | ред. код]
- Invasive Species Compendium: Achatina fulica [Архівовано 30 грудня 2018 у Wayback Machine.]
- Restricted Genetic Variation in Populations of Achatina (Lissachatina) fulica outside of East Africa and the Indian Ocean Islands Points to the Indian Ocean Islands as the Earliest Known Common Source
|
|