Епсилон Візничого

Епсилон Візничого
Каталожний код	2MASS J05015812+4349241 , GSC 02907-01275 , HD 31964 , HIP 23416 , HR 1605 , IRAS 04583+4345 , SAO 39955 , ε Aur , ADS 3605 A , BD+43 1166 , CCDM J05020+4350A , FK5 183 , GC 6123 , GCRV 2970 , HIC 23416 , IDS 04548+4341 A , IRC +40109 , JP11 959 , N30 1068 , PLX 1122 , PMC 90-93 131 , PPM 47627 , RAFGL 670 , RAFGL 670S , ROT 705 , TD1 3824 , TYC 2907-1275-1 , UBV 4807 , UCAC3 268-74264 , uvby98 100031964 ABV , eps Aur , WDS J05020+4349A , SBC9 291 , SBC7 200 , WEB 4548 , Gaia DR2 205499655242974464 , 7 Aur , TIC 260590721 , Gaia DR3 205499655242974464 , AAVSO 0454+43 , AG+43 552 , ALS 8131  і UBV M 10528
Сузір'я	Візничий
Відстань від Землі	2000 світловий рік
Швидкість обертання зорі	54 км/с
Паралакс	0,9879 ± 0,1792 кутова мілісекунда
Власний рух за схиленням	−3,065 ± 0,183 кутова мілісекунда на рік
Власний рух за прямим піднесенням	0,883 ± 0,206 кутова мілісекунда на рік
Радіальна швидкість	−10,4 ± 0,4 км/с
Тип змінної зорі	зоря типу Алголя
Спектральний клас	A9Ia
Видима зоряна величина	2,99
Абсолютна зоряна величина	−9,1
Металічність	−0,05
Епоха	J2000.0
Пряме піднесення	1,317587913 радіан
Схилення	0,764861054 радіан
Ефективна температура	7175 K
Поверхнева гравітація	3 сантиметр на секунду в квадраті
Епсилон Візничого у Вікісховищі

ε Візни́чого — п'ята за яскравістю зоря у сузір'ї Візничого. Відома, як змінна зоря типу Алголя (EA за класифікацією Загального каталогу змінних зір). Серед відомих зір має один із найдовших періодів змінності, який становить близько 27 років. Затемнення триває у межах 640—730 діб (тобто, близько двох років). Крім того, один із компонентів пульсує з малою амплітудою та періодом близько 66 діб.

Також зоря відома своїми великими розмірами: радіус компоненти А за різними розрахунками становить від 135 до 190 радіусів Сонця.

Табличні дані

Спостережувані дані (на 2000 рік)
Сузір'я	Візничий
Пряме піднесення (ПП)	05h 01m 58.13245s
Схилення (СХ)	+43° 49′ 23.9059″
Видима зоряна величина	+2.98 (середня, у фільтрі V); змінюється від +2.92 до +3.83
Характеристики
Спектральний тип	F0 + ~B5V
Тип змінності (за Загальним Катаогом Змінних Зір)	Тип Алголя (EA)
Індекси кольору
U−B	+0.30
B−V	+0.54
R−I	0.45
Астрометричні відомості
Радіальна швидкість	-2.5 км/с
Власний рух	ПП: −0.86±1.38 мас/рік СХ: −2.66±0.75 мас/рік
Паралакс	1.53 ± 1.29
Відстань	Близько 2000 світлових років (700 парсек)
Абсолютна зоряна величина	-9.1
Деталі
Компонент А
Маса	2.2 — 15 M☉
Радіус	135-190 R☉
Світність (болометрична)	37,875 L☉
Температура	7750 К
Прискорення вільного падіння на поверхні	0.1 м/с2
Швидкість обертання (у проєкції на промінь зору)	54 км/с
Компонент В
Маса	6 — 14 M☉
Радіус	3.9 ± 0.4 R☉
Температура	15 000 К
Прискорення вільного падіння на поверхні	100 м/с2
Орбіта
Період	9896.0 ±1.6 діб
Велика піввісь	18.1 ± 1.3 а.о.
Ексцентрисистет	0.227± 0.011
Нахилення	89°
Довгота висхідного вузла	264°
Аргумент періастру (вторинний компонент)	39.2 ± 3,4°
Момент проходження через періастр	34723±80 (Модифікована Юліанська Дата)
Інші назви та позначення зорі
Альмааз, Аль Анз, Хальдус, ε Aur, 7 Aur, BD+43 1166, FK5 183, HD 31964, HIP 23416, HR1605, SAO 39955.
Джерела даних
Каталог Гіпаркос (англ. Hipparcos Catalogue), Каталог яскравих зір (англ. Bright Star Catalogue), 9-тий Каталог спектроскопічних орбіт подвійних зір (англ. 9th Catalog of Spectroscopic Binary Orbits), Variable Star Index (VSX)
Посилання на бази даних
SIMBAD data [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.]

Походження назви

ε Візничого — позначення за системою Байєра^[24] частіше всього використовується астрономами.

В англійській мові зоря також відома під назвами «Almaaz», «Al Anz»^[15][25], які походять від арабського الماعز (al-mā^cz)^[15].

У китайській мові словом 柱 (Zhù), яке означає «стовпи», називають астеризм, що складається з е Візничого, ζ Візничого, п Візничого, υ Візничого, v Візничого, т Візничого, х Візничого і 26 Візничого. [26] Сама ε Візничого відома як 柱一 (Zhù yī, «Перша зірка стовпів»). [27]

Історія спостережень

1821—2009

Завдяки своїй яскравості зоря добре видна неозброєним оком. Але 1821 року астроном Йоганн Фрич (англ. Johann Fritsch) на основі своїх спостережень вперше помітив, що вона є змінною^{[джерело?]}. Пізніше, з 1842 по 1848 роки її спостерігали німецький математик Едуард Хайс (англ. Eduard Heis) та прусський астроном Фрідріх-Вільгельм Аргеландер. Дані обох цих спостерігачів показали, що 1847 року зоря стала значно тьмянішою. Це привернуло їх увагу. ε Візничого значно пояскравішала, і повернулася до «нормального стану» наступного вересня. Завдяки тому, що до зорі була прикута значна увага, постійно з'являлися нові й нові дані. Дані спостережень показали, що ε Візничого змінювала свою яскравість не лише протягом тривалого періоду, а й показувала короткочасні зміни яскравості. Наступне затемнення відбувалися між 1874 і 1875 роками і, майже через тридцять років по тому, між 1901 і 1902 роками.

Ганс Людендроф, який також спостерігав зорю, вперше зайнявся її детальним вивченням. 1904 року він опублікував статтю під назвою «Дослідження змін блиску ε Візничого». У ній він зазначив, що зоря є затемнюваною змінною типу Алголя.

Телескоп Спітцер

На засіданні Американського Астрономічного Товариства у січні 2009 року Дональд Хорд (англ. Donald Hoard), член дочірнього проекту NASA — Наукового центру Спітцера (англ. Spitzer Science Center) при Каліфорнійському Інституті Технологій у Пасадені повідомив, що дані, отримані телескопом Спітцер під час більш ранніх спостережень, вказують на наявність у системі гарячого компоненту спектрального класу В, який на діаграмі Герцшпрунга—Рассела розташований на відгалуженні гігантів. За отриманими даними^{[джерело?]}, його маса становила 2,2–3,3 маси Сонця та він був оточений пиловим диском.

ε Візничого активно та цілеспрямовано спостерігався з 2009 по 2011 рік. Саме тоді відбувалося останнє затемнення. Наступне відбудеться у період з 2036 по 2038 роки.

Галерея

ε Візничого розташована поряд із Капеллою (α Візничого) — найяскравішою зорею сузір'я та однією з найяскравіших на небі	Зображення системи орбіта відносно картинної площини	Зображення системи під великим орбіти відносно картинної площини	Вигляд системи в уяві художника. Вона складається із зорі спектрального класу F та гарячого супутника класу B, оточеного пиловим диском	Картка околиць зорі ε Візничого. На ній показано саму зорю (хрестиком) та зорі порівняння (числами)

Фото- та відеометеріали

• Відео на YouTube, яке описує систему, використовуючи ліхтарики (англійською мовою) [Архівовано 15 квітня 2016 у Wayback Machine.]
• Інше відео, у якому доступно розповідається про систему [Архівовано 23 жовтня 2017 у Wayback Machine.] (на простій англійській)
• Моделі, які показують, як відбувається затемнення у системі:
  • https://www.youtube.com/watch?v=3pQRxpmWqhw [Архівовано 1 вересня 2013 у Wayback Machine.]
  • https://www.youtube.com/watch?v=84wJYwsEx0s [Архівовано 23 липня 2010 у Wayback Machine.]
• Astronomy Picture of the Day за 8 січня 2010: http://apod.nasa.gov/apod/ap100108.html [Архівовано 14 січня 2010 у Wayback Machine.]

Посилання та література

1. Lutz, T. E.; Lutz, J. H. (June 1977). «Spectral classification and UBV photometry of bright visual double stars». Astronomical Journal 82: 431—434. Bibcode: 1977AJ…..82..431L [Архівовано 15 березня 2019 у Wayback Machine.]. doi:10.1086/112066.
2. Hoard, D. W.; Howell, S. B.; Stencel, R. E. (May 2010). «Taming the Invisible Monster: System Parameter Constraints for epsilon Aurigae from the Far-ultraviolet to the Mid-infrared». The Astrophysical Journal 714 (1): 549—560. arXiv: 1003.3694 [Архівовано 4 серпня 2016 у Wayback Machine.]. Bibcode: 2010ApJ…714..549H [Архівовано 20 липня 2013 у Wayback Machine.]. doi:10.1088/0004-637X/714/1/549.
3. Guinan, E. F.; Mayer, P.; Harmanec, P.; Božić, H.; Brož, M.; Nemravová, J.; Engle, S.; Šlechta, M.; Zasche, P.; Wolf, M.; Korčáková, D.; Johnston, C. (2012). «Large distance of epsilon Aurigae from interstellar absorption and reddening». Astronomy & Astrophysics 546: A123. Bibcode: 2012A&A…546A.123G. doi:10.1051/0004-6361/201118567.
4. Pavel Chadima; Petr Harmanec; Bennett; Brian Kloppenborg; Robert Stencel; Stevenson Yang; Hrvoje Bozic; Miroslav Slechta; Lenka Kotkova (2011). «Spectral and photometric analysis of the eclipsing binary epsilon Aurigae prior to and during the 2009—2011 eclipse». Astronomy & Astrophysics 530 (530): A146. arXiv: 1105.0107 [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.].Bibcode: 2011A&A…530A.146C. doi:10.1051/0004-6361/201116739.
5. Hohle, M. M.; Neuhäuser, R.; Schutz, B. F. (April 2010). «Masses and luminosities of O- and B-type stars and red supergiants». Astronomische Nachrichten 331 (4): 349.arXiv: 1003.2335 [Архівовано 7 лютого 2018 у Wayback Machine.]. Bibcode: 2010AN….331..349H [Архівовано 23 жовтня 2015 у Wayback Machine.]. doi:10.1002/asna.200911355.
6. Royer, F.; et al. (October 2002). «Rotational velocities of A-type stars in the northern hemisphere. II. Measurement of v sin i». Astronomy and Astrophysics 393 (3): 897—911.arXiv: astro-ph/0205255 [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.]. Bibcode: 2002A&A…393..897R [Архівовано 29 березня 2019 у Wayback Machine.]. doi:10.1051/0004-6361:20020943.
7. Stefanik, Robert P.; et al. (March 2010). «Epsilon Aurigae: An Improved Spectroscopic Orbital Solution». The Astronomical Journal 139 (3): 1254—1260. arXiv: 1001.5011 [Архівовано 4 серпня 2016 у Wayback Machine.].Bibcode: 2010AJ….139.1254S. doi:10.1088/0004-6256/139/3/1254.
8. SIMBAD Astronomical Database(Centre de Données astronomiques de Strasbourg). Retrieved 2012-07-18.
9. «Variable Star Index (VSX)» [Архівовано 13 серпня 2017 у Wayback Machine.]. Retrieved 25 August 2009.
10. «Citizen Sky: The Star of Our Project». Retrieved 25 August 2009.
11. Hopkins, Jeffrey L.; Stencel, Robert E. (2007). «Recent UBVJH Photometry of Epsilon Aurigae» 0706: arXiv:0706.0891. arXiv: 0706.0891 [Архівовано 10 серпня 2016 у Wayback Machine.].
12. International Year of Astronomy. American Astronomical Society. 2008. Retrieved 13 January 2009. «Citizen Science: The International Year of Astronomy» [Архівовано 5 грудня 2008 у Wayback Machine.] (PDF).
13. «System Properties Table (Citizen Sky)».
14. Centuries-Old Star Mystery Coming to a Close [Архівовано 8 травня 2016 у Wayback Machine.], Whitney Clavin, Jet Propulsion Laboratory, 5 January 2010, accessed 6 January 2010
15. «Almaaz». STARS. University of Illinois, Champaign–Urbana Campus. 2008. Retrieved 18 December 2008.
16. «Uranus: Facts & Figures» [Архівовано 9 квітня 2014 у Wayback Machine.]. Solar System Exploration. National Aeronautics and Space Administration. 2007. Retrieved 3 January 2009.
17. «Star Spectral Classification» [Архівовано 26 липня 2017 у Wayback Machine.]. HyperPhysics. Georgia State University. 2001. Retrieved18 December 2008.
18. «Database entry for Procyon AB» [Архівовано 12 серпня 2014 у Wayback Machine.]. SIMBAD. Centre de Données astronomiques de Strasbourg. 2008. Retrieved 18 December 2008.
19. «Database entry for Canopus» [Архівовано 8 серпня 2014 у Wayback Machine.]. SIMBAD. Centre de Données astronomiques de Strasbourg. Retrieved 2008-12-18.
20. Leggett, Hadley (24 August 2009). «Wired.com: Reach for the Citizen Sky» [Архівовано 17 лютого 2014 у Wayback Machine.]. Retrieved25 August 2009.
21. «Astronomy.com: Citizen Sky investigates Epsilon Aurigae» [Архівовано 14 квітня 2012 у WebCite]. Retrieved 25 August 2009.
22. «International Year of Astronomy: Citizen Sky Invites Public to Help Resolve a Stellar Mystery» [Архівовано 25 липня 2011 у Wayback Machine.]. Retrieved 25 August 2009.
23. Citizen Sky Three-year citizen science project focused on Epsilon Aurigae
24. «astronomical map.» Encyclopædia Britannica. 2009. Encyclopædia Britannica Online School Edition. 3 January 2009 <http://www.school.eb.com/eb/article-52796>.
25. «Al Anz». Constellations and their Stars, Chris Dolan. University of Wisconsin–Madison. 2008. Retrieved 3 January 2009.
26. (Chinese) 中國星座神話, written by 陳久金. Published by 台灣書房出版有限公司, 2005,ISBN 978-986-7332-25-7.
27. (Chinese) 香港太空館 — 研究資源 — 亮星中英對照表, Hong Kong Space Museum. Accessed on line November 23, 2010.