Святовасилівка
| селище Святовасилівка | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Дніпропетровська область |
| Район | Дніпровський район |
| Тер. громада | Святовасилівська сільська громада |
| Код КАТОТТГ | UA12020230010080639 
|
| Облікова картка | Святовасилівка |
| Основні дані | |
| Засновано | 1928 |
| Населення | 966 |
| Поштовий індекс | 52433 |
| Телефонний код | +380 5669 |
| Географічні координати | 48°10′47″ пн. ш. 34°33′46″ сх. д. / 48.17972° пн. ш. 34.56278° сх. д. |
| Висота над рівнем моря | 143 м
|
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | Рясна |
| Селищна влада | |
| Адреса | 52433, Дніпропетровська обл., Солонянський р-н, с-ще Святовасилівка, вул. Центральна, 2 |
| Карта | |
  Святовасилівка | |
 Святовасилівка | |
| |
|
| |
Святовасилівка (до 1932 — Рясне, у 1932—2016 — Єлізарове) — селище в Україні, центр Святовасилівської сільської територіальної громади Дніпровського району Дніпропетровської області.
Дворів — 342. Населення — 982 особи.
Селище Святовасилівка знаходиться між річками Грушівка та Комишувата Сура (6-7 км) за 30 км на північний захід від колишнього районного центру Солоного. Село межує з селами Рясне, Чорнопарівка, Шульгівка та Малинівка. Розташоване поблизу залізниці. Має залізничну станцію Рясна, яка розташована між станціями Привільне (селище Надіївка) та Незабудине.
Село ділиться навпіл залізничною колією.
Село засноване в 1928 році під назвою Рясне. У 1932 році перейменоване на Єлізарове на честь радянського і партійного діяча Марка Тимофійовича Єлізарова[ru], який був у перші пореволюційні роки народним комісаром шляхів сполучення, у 2016 — Святовасилівка.
Населення в 1989 р. становило 980 осіб, у 2001 р. — 966.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[1]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 904 | 93.58% |
| російська | 52 | 5.38% |
| білоруська | 5 | 0.52% |
| румунська | 3 | 0.31% |
| інші/не вказали | 2 | 0.21% |
| Усього | 966 | 100% |
Має заготзерно, макаронну фабрику, вугільний склад та паливну станцію, з якої беруть паливо прилеглі села.
У селі є школа та дитсадок, який свого часу був побудований за сприяння Павла Лазаренка. За часів радянської влади в селі не було церкви, згодом церкву відкрито в приміщенні, що раніше належало пошті.
На території Святовасилівки знаходяться асфальтобетонний і калібрувальний заводи, відділення «Сільгосптехніки», макаронна фабрика.
У восьмирічній школі 28 вчителів навчають 378 учнів. Є клуб з залом на 180 місць, бібліотека, в книжковому фонді якої налічується 12,4 тис. томів.
Є медична амбулаторія, де працюють три лікарі та п'ять спеціалістів з середньою медичною освітою, аптека, дитячий садок, сім магазинів, їдальня, комбінат побутового обслуговування, телеательє, поштове відділення, ощадна каса.
У селі жив і похований Інок Іоанн, в миру Василій Швидун.[2]
У центрі села встановлено пам'ятник на братській могилі, де поховані 211 радянських воїнів, полеглих під час визволення Святовасилівки від гітлерівських окупантів. Серед них — лейтенант Ж.А.Молдогалієв[ru], якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 14 квітня 2010.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]
- Єліза́рове // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Дніпропетровська область / А.Я. Пащенко (голова редколегії тому), 1969 : 959с. — С.798
