Павловський Іван Данилович

Іоанн (Павловський)
Митрополит Київський і всієї України
1930 — 1936
Церква:	УАПЦ
Попередник:	Миколай (Борецький)
Наступник:	Полікарп (Сікорський) як Тимчасовий Адміністратор Православної Автокефальної Церкви на звільнених землях України; посада Митрополита Київського при цьому залишалася вакантною у 1936-1942; Никанор (Абрамович) як Архієпископ Київський і Чигиринський
Альма-матер:	Київська духовна семінарія
Діяльність:	пресвітер
Народження:	20 травня 1893(1893-05-20) Соснівка
Смерть:	серпень 1936

Меморіальна дошка на стіні церкви Миколи Притиска у Києві

Митрополит Іван (Павловський), Павловський Іван Данилович (20 травня 1893, Соснівка, Чигиринський повіт, Київська губернія, Російська імперія —серпень 1936, Білгородська область, РРФСР, СРСР) — український церковий діяч, митрополит Української автокефальної православної церкви (1930–1936).

Жертва Сталінського терору.

Життєпис

Народився й виріс у с. Соснівка, Чигиринський повіт, Київська губернія (нині Олександрівський район, Кіровоградська область), де здавна жила велика родина Павловських.

Початкову освіту здобув у Соснівській церковно-приходській школі. Далі закінчив Уманську духовну бурсу з відзнакою і успішно вступив до Київської духовної семінарії, де, крім основних предметів, спеціалізувався на вивченні іноземних мов.

Сан священика отримав у 1915 році разом із приходом у селі Лебедин Чигиринського повіту. Тут він зблизився зі священиками Микитою Кохном та Іваном Кульчицьким, які допомагали відкривати нові й нові українські парафії в навколишніх селах, а потім і в місті Єлисаветграді (нинішній Кропивницький).

У 1922 році в Софії Київській митрополит Василь Липківський висвятив отця Івана на єпископа Черкасько-Чигиринської округи.

Невдовзі Павловського обрали керуючим єпископом Чернігівщини. А наприкінці 1926 року, коли ДПУ арештувало архіпастиря Харківщини, Харківський окружний собор обрав на його місце Івана Павловського.

Єпископ Іван редагував журнал УАПЦ «Церква й життя», писав праці з історії Української Православної Церкви.

У грудні 1930 року в Харкові відбувся надзвичайний Собор УАПЦ, на той час церква мала 300 парафій та десять єпископів. Саме той Собор і обрав митрополитом Харківським та всієї України Івана Павловського.

В 1934 році після перенесення столиці УРСР з Харкова до Києва переїздить до Успенського собору на Подолі.

Після закриття храму перебирається до храму святого Миколая Притиска на Подолі. Але в червні 1935 влада забрала і цей храм.

Митрополита неодноразово арештовували і відпускали. Йому заборонили проводити богослужіння, під час допитів залякували, вимагали відректися від віри й сану, перейти на службу до більшовиків. Та Іван Данилович відповідав відмовою.

Тоді НКВС наказав йому покинути Україну. Попрощавшись із батьками та рідними у Соснівці, він виїхав невідомо куди.

У травні 1936 було арештовано в Білгородській області, а в серпні трійка НКВД вирішила убити митрополита. Місце знаходження могили митрополита — невідоме.

Див. також

• Українська автокефальна православна церква (1919–1937)
• Українська автокефальна православна церква

Джерела та література

• А. Л. Зінченко. Павловський Іван Данилович [Архівовано 25 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 14. — ISBN 978-966-00-1142-7.
• Дзеркало тижня. № 20. Хресний шлях митрополита Павловського
• Павловський Іван Данилович

Посилання

• Павловський Іван // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1270. — 1000 екз.

Попередник:	Митрополит Київський і всієї України 1930—1936	Наступник:
Микола (Борецький)		Полікарп (Сікорський) як Тимчасовий Адміністратор Православної Автокефальної Церкви на звільнених землях України; посада Митрополита Київського при цьому залишалася вакантною у 1936-2018. Никанор (Абрамович) як Архієпископ Київський і Чигиринський Епіфаній (Думенко)