Очікує на перевірку

Костецький Ігор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ігор Костецький)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Костецький.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мерзляков.
Ігор Костецький
Ім'я при народженніІгор В'ячеславович Мерзляков
ПсевдонімІгор Костецький, Юрій Корибут
Народився1 (14) травня 1913
Київ
Помер14 червня 1983(1983-06-14)
Швайкгайм (Німеччина)
Діяльністьписьменник, драматург, перекладач
Напрямокмодернізм
Magnum opus«Повість про останній сірник»; «Ціна людської назви»; «Близнята ще зустрінуться»; «Стефан Ґеорґе: Особистість, доба, спадщина».
ПреміїПремія імені Пантелеймона Куліша (2019)
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

І́гор Косте́цький (нім. Ihor G. Kostetzky), також Юрій Корибут, (нім. Yuri Korybut) (14 травня 1913, Київ — 14 червня 1983, Швайкгайм, Німеччина) — український письменник, перекладач, критик, літературознавець, режисер, видавець. Справжнє ім'я — Мерзляков Ігор В'ячеславович, псевдонім «Костецький» взято з дошлюбного прізвища матері письменника.

Костецький належав до засновників і чільних теоретиків Мистецького українського руху в еміграції та до числа найяскравіших українських письменників-модерністів свого покоління. Його літературну спадщину складають оповідання, повісті, романи, п'єси, вірші, подорожня проза, кіносценарії, есеї, українські переклади творів світової літератури.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Ігор В'ячеславович Мерзляков народився 1913 року в Києві[1]. Батько В'ячеслав Іванович Мерзляков (1885—1974) був оперним співаком, педагогом вокалу, членом Музичного товариства імені Миколи Леонтовича. Мати — Костецька Наталія Валеріанівна, за словами молодшого сина Андрія Мерзлякова, належала до сім'ї корінних киян. Бабуся

...була старшою дочкою у сім'ї корінних киян. Молодшим був син Степан, засновник сучасного київського роду Лаврентьєвих… Став Степан інженером-технологом, навіть побував „на удосконаленні“ в Америці, на Всесвітній виставці 1904 року в Чикаґо. Після повернення звів власний будинок по вул. Саксаганського, 101, де згодом замешкала Леся Українка. Тут він влаштував один із перших дитячих садочків…[2].

Майбутній літературний псевдонім письменника — Костецький — був прізвищем його матері.

Дитячі роки

[ред. | ред. код]

У 1919—1924 рр. жив у Вінниці, у садибі діда, яка згодом стала символом його видавництва «На горі». Ту будівлю з мезоніном над Бугом спорудив його дід по матері — чиновник Міністерства освіти Валер'ян Степанович Костецький[3].

Перші відомості з географії, зоології та мистецтва майбутній письменник, як згадував його брат Андрій Мерзляков, одержав од бабусі — «у приступній, відповідно до нашого віку, формі», а з історії — від тітки, яка трактувала історичні події за Грушевським. Улюблена гра — «в козаків», згодом — «у церкву», коли все удома діти робили точнісінько так, як у автокефальній Казанській церкві, де Ігор прислужував кліриком, і, нарешті, прийшло захоплення театром — уже назавжди. А ще — літературою: написав уже в підлітковому віці з десяток оповідань і навіть повістей, «видавав» рукописний журнал «Художественная эклектика», кілька ілюстрацій до якого зробили син і донька Георгія Нарбута[3].

Освіта

[ред. | ред. код]

У 1928 Костецький закінчив українську трудову школу в Києві, пізніше — водний технікум. Він одержав практичну театральну освіту режисера. З 1933 р. навчався в Ленінграді у творчій студії при Великому драматичному театрі, з 1935-го — у Москві у Російському інституті театрального мистецтва (ҐІТІС).

1930—1940-ві роки

[ред. | ред. код]

У 1930-х, здобуваючи театральну освіту, жив у Ленінграді, Москві, два роки на Уралі в Пермі, де керував роботою драмколективу. Там же листувався з Олександром Довженком про кіносценарій «Слова о полку Ігоревім». Планував переїхати працювати до київської кіностудії, але плани обірвала війна.

На початку 1940-х повернувся до окупованої німцями Вінниці та жив там до 1942 р. Восени 1942 р. його вивезли на примусові роботи (у шахті) до Німеччини.

У 1945—1949-х роках жив у таборах Ді-Пі.

Був в ініціативній групі і першому правлінні МУРу. Виголошував програмні доповіді на багатьох з'їздах та конференціях організації: «Український реалізм XX сторіччя» — співдоповідь на Першому з'їзді (грудень 1945 року), «Суб'єктивізм у літературній критиці» — доповідь на конференції в Байройті (жовтень 1946 року), «Декілька прикрих питань» — доповідь на Третьому з'їзді (квітень 1948 року). Під маркою МУРу у жовтні 1946 р. видав альманах «Хорс» і Календар-альманах на 1947 р. Чимало статей, рецензій, «відкритих листів» Костецького з'явилося в періодиці МУРу і в табірних газетах з підписом «Юрій Корибут».

У ці ж роки дебютував як прозаїк, опублікувавши дві невеликі книжки оповідань «Оповідання про переможців» (1946) і «Там, де початок чуда» (1948)[4].

1950-ті роки — до кінця життя

[ред. | ред. код]

Після розпаду МУРу (1948) його статті періодично друкувалися в журналі «Україна і Світ» у Ганновері, в «Українській літературній газеті» у Мюнхені, а після її перетворення у журнал «Сучасність» — у журналі[5].

Брав участь у діяльності міжнародних організацій — як член Міжнародного ПЕН-клубу, товариства Теяра де Шардена, Німецького Шекспірівського товариства. Був редактором ілюстрованого часопису «Україна і Світ» та книжкової серії «Для аматорів», літературним редактором першого повного перекладу Біблії, випущеного у світ отцями Василіянами 1963 р. в Римі.

У кінці 50-х років заснував видавництво «На горі», що спеціалізувалося на виданні перекладної літератури українською мовою та української поезії[1].

Костецький був особисто знайомий і листувався з провідними представниками західного модернізму, такими як Езра Паунд, Томас Еліот та Арнольд Шенберг[6]. Для видавничих проектів зав'язував знайомство не лише з письменниками, яких збирався видати, а й державними діячами тих країн. Збереглися листи Костецького до Девіда Карвера, тодішнього генерального секретаря Міжнародного ПЕН-клубу, австрійського художника Оскара Кокошки, англійського актора Едварда Гордона Крега, польського письменника Яна Парандовського, президента Сенегалу Леопольда Седара Сенгора і президента Індії Сарвепаллі Радхакришнана, німецького художника і письменника Людвіга Майднера[de] та багатьох інших відомих осіб[3].

Письменник помер 1983 року в м. Швайкгайм біля Штутгарта (Німеччина), похований там же.

«Афера Костецького»

[ред. | ред. код]

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Ігор Костецький був одружений із письменницею Елізабет Коттмаєр.

Літературна діяльність

[ред. | ред. код]

Почав творчу діяльність з написання оглядів театру російською мовою. Творчості Костецького був притаманний епатаж, експериментування з мовою та амбітне віднесення своїх творів до елітарної культури. Будучи членом Мистецького Українського Руху, він дуже активно намагався впровадити в українську літературу прийоми західних модерністів, часто не знаходячи розуміння серед своїх сучасників. Видавав часопис літератури та мистецтва «Хорс».

Як і багатьом авторам того часу, мистецькому світогляду Ігоря Костецького було властиве сприйняття навколишнього світу як фрагментованого і беззмістовного — що, звичайно, відбилося в його творчості. Для його творів характерний передусім інтерес до деталей і символів — при тому, що робилася пожертва цілісністю тексту. Костецький був автором абсурдних п'єс ще до того, як вони проявилися на Заході в творчості Ежена Йонеско та Семюеля Бекета. При цьому його п'єси ніколи не було поставлено. На відміну од театру абсурду п'єси Костецького є ідеалістичними, а не песимістичними.

Велику роль у пізньому періоді творчості Костецького відігравали переклади українською творів класиків західного модернізму (Томаса Еліота, Езри Паунда, Штефана Ґеорґе, Федеріко Ґарсія-Лорки та Поля Верлена), які він друкував у власному видавництві «На горі». Він також переклав сонети та «Ромео і Джульєтту» Вільяма Шекспіра[1]. Разом зі своєю дружиною Елізабет Коттмаєр Костецький переклав роман Олеся Гончара «Собор» німецькою мовою[7].

Був членом ПЕН-клубу, Німецького товариства Шекспіра та Товариства Теяра де Шардена.

Доробок

[ред. | ред. код]

Роман

[ред. | ред. код]
  • Мертвих більше нема (незавершений)[8]

Повісті

[ред. | ред. код]
  • Повість про останній сірник (1940-ві)
  • День святого[9] (1946; 1963)
  • Мій третій Рим[10] (1964)

Збірки оповідань

[ред. | ред. код]

Окремі оповідання

[ред. | ред. код]
  • Ми з Недж (1944)
  • Ціна людської назви (1946)
  • Божественна лжа (1946)
  • Перед днем грядущим (1947)
  • Шість ліхтарів і сьомий місяць (1947)
  • Тобі належить цілий світ (1946; 1950)
  • Ґуґа, Ґоґа, Ґіґо (1959)
  • Історія ченця Гайнріха (1963)

П'єси

[ред. | ред. код]

Літературознавство, театрознавство, есеї

[ред. | ред. код]
  • Що таке романтизм? // Український вісник, 1944. Ч. 4 (128) [5] [Архівовано 30 серпня 2021 у Wayback Machine.]
  • Український реалізм ХХ сторіччя // МУР, Реґенбурґ, 1947 (збірник III) [6]. — С. 33—37.
  • Юрій Корибут. Свій білий світ. // Арка, Мюнхен, 1948. № 3—4. — С. 46—48.
  • Советская театральная политика и система Станиславского. Мюнхен: Ин-т по изучению СССР, 1956. — 110 с.
  • Як читати Олега Зуєвського? // Олег Зуєвський. Під знаком фенікса [Архівовано 9 березня 2022 у Wayback Machine.]. «На горі», 1958. — С. 5—30.
  • Тло поетичної місії Езри Паунда // Вибраний Езра Павнд. «На горі», Мюнхен, 1960. — С. 7—15.
  • «Душа сторіччя»: До 400-ї річниці з дня народження Шекспіра // Сучасність, 1964, № 7. — С. 34—63.
  • Мій Юрій Клен. // Сучасність, 1966, № 3. — С. 55—73.
  • Про Пабльо Неруду та те, що навколо // Сучасність, 1966, № 11. — С. 50—72.
  • Стефан Ґеорґе: Особистість, доба, спадщина[12] (1971).
  • Зиновій Бережан (1974).

Інше

[ред. | ред. код]
  • Про єдність різноманітного і суперечливого (невиголошена промова на з'їзді українських письменників еміґрації) // «Слово». Збірник українських письменників. ч. 1 [Архівовано 15 травня 2021 у Wayback Machine.] — Нью-Йорк, 1962. — С. 318—325.
  • Відкритий лист до редакції «Сучасности» // Кур'єр Кривбасу. — 2001. — № 142. — С. 87—106.
  • Етюди про католичний світогляд // Україна і світ. — Ганновер, 1955.

Переклади

[ред. | ред. код]
  • Презнаменита й прежалісна трагедія Ромео та Джульєтти (1957)
  • Шекспірові сонети (1958) [7] [Архівовано 25 серпня 2021 у Wayback Machine.]
  • Вибраний Езра Павнд (1960) [8] [Архівовано 13 квітня 2021 у Wayback Machine.]
  • Вибраний Казимир Едшмід (1960)
  • Спустошена земля (1963)
  • Вибраний Стефан Ґеорґе (1971; 1973)

Видання творів

[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

25.12.2015 р. Вінницька міська рада своїм рішенням № 71 перейменувала вулицю, 1-й та 2-й провулки 12 грудня на вулицю, 1-й та 2-й провулки Ігоря Костецького[13]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Француженко, 2015, с. 121.
  2. ↑ Костецький, Ігор (2005). Тобі належить цілий світ. Київ: Критика. с. 89.
  3. ↑ а б в Гречанюк, Сергій (1995). Співавтор україно-європейського альянсу (Штрихи до портрета Ігоря Костецького — прозаїка, драматурга, мистецтвознавця, перекладача). Дивослово. – 1995. – № 5. – С. 12-21. Архів оригіналу за 19 грудня 2017.
  4. ↑ Павличко, Соломія (2002). Теорія літератури. Київ: Основи. с. 342.
  5. ↑ Павличко, Соломія (2002). Теорія літератури. Київ: Основи. с. 336.
  6. ↑ Переписка Арнольда Шенберґа. Архів оригіналу за 3 лютого 2006. Процитовано 8 листопада 2008.
  7. ↑ Der Dom von Satschipljanka: Roman / Olesj Hontschar. Aus d. Ukrain. von Elisabeth Kottmeier u. Eaghor G. Kostetzky. Hamburg: Hoffmann u. Campe, 1970. 407 S. ISBN 3-455-03585-X.
  8. ↑ Олег Соловей: «Пропоную читачам „Буквоїду“ уникати жанрів сучасного детективу, фентезі, еротики, порно…» [Архівовано 30 жовтня 2013 у Wayback Machine.] — Буквоїд, 19.07.2011.
  9. ↑ Написано в 1946 році; опубліковано в 1963-му, в 5-му та 6-му номерах журналу «Сучасність» [1] [Архівовано 30 серпня 2021 у Wayback Machine.] [2] [Архівовано 30 серпня 2021 у Wayback Machine.] (с. 6-39; с. 10-33)
  10. ↑ Надруковано в журналі «Сучасність» в 1964 році, в 10-му та 11-му номерах [3] [Архівовано 30 серпня 2021 у Wayback Machine.] [4] [Архівовано 30 серпня 2021 у Wayback Machine.] (с. 25-66; с. 29-69)
  11. ↑ Ігор Костецький. Дійство про велику людину // Антологія модерної української драми, с. 329-396 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 вересня 2021. Процитовано 20 вересня 2021.
  12. ↑ Надруковано як передмова до двотомника перекладів Стефана Ґеорґе у 1971 році; есей доступний за посиланням
  13. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 19 червня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Костецький_Ігор&oldid=43250722