Александров Віктор Євгенович (письменник)
| Александров Віктор Євгенович | |
|---|---|
| Народився | 6 листопада 1917[2]  Ставрополь, Російська СФРР[2] |
| Помер | 2 червня 1992[1] (74 роки) Київ, Україна[1] |
| Країна |  СРСР |
| Діяльність | поет, прозаїк |
| Alma mater | Літературний інститут імені Горького (1964) |
| Знання мов | російська |
| Заклад | Ростовський електровозоремонтний завод і Радуга |
| Учасник | німецько-радянська війна |
| Військове звання | підполковник |
| Партія | КПРС[2] |
| Нагороди |  |
Ві́ктор Євге́нович Алекса́ндров (рос. Виктор Евгеньевич Александров; 19 (6) листопада 1917, Ставрополь, Російська республіка — 2 червня 1992, Київ, Україна) — український радянський письменник, писав російською мовою. Член Спілки письменників України. Член Спілки письменників СРСР з 1959 року.
Заступник головного редактора журналу «Радуга» (1964–1966). Автор повістей на військово-патріотичну тему.
Народився в родині поштового працівника. Закінчив школу ФНЗ, працював слюсарем на паровозоремонтному заводі ім. В. Леніна в Ростові-на-Дону. 1937 року закінчив робітфак. Призваний до радянської армії, ле прослужив понад 25 років. Учасник німецько-радянської війни, був поранений. 1963 року звільнений у запас у званні підполковника.
Заочно закінчив Літературний інститут (Москва, 1964). Працював завідувачем відділу прози, заступником головного редактора журналу «Радуга» (1964–1966).
Нагороджений орденом Червоної Зірки та медалями. Член КПРС.
Свої документи та листи письменник передав на зберігання в Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України 1978 року.
Перші вірші опублікував 1934 року. Брав участь у низці колективних поетичних збірників. Опублікував поему «Неистовый Виссарион» (1948). З 1951 року пише переважно прозу.
Основні видання[3]:
- Повесть о солдате (Москва, 1956)
- Выстрелы в степи (Москва, 1958, 1960)
- Звёздочка (Дніпропетровськ, 1958)
- Солдаты пехоты крылатой (Москва, 1959)
- Случай в воздухе (Москва, 1961)
- Слово солдата (Москва, 1963)
- Крылатые пехотинцы (Київ, 1963)
- Под белыми куполами (Москва, 1964; Київ, 1970)
- Им открывают сердца (Москва, 1970)
- Лутугин (Донецьк, 1971)
- Леонід Лутугін (українською мовою, 1975, серія «Уславлені імена»)
- Белые крылья (Москва, 1972; Київ, 1977)
- Нестареющая память (Київ, 1978)
- Тимур — сын Фрунзе (Москва, 1979)
- Десантный узел (Київ, 1984)
- Запах окопной земли (Київ, 1987).
- ↑ а б в Енциклопедія сучасної України — Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. — ISBN 966-02-2075-8
- ↑ а б в Письменники Радянської України — В-во «Український письменник», 1976. — С. 4. — 416 с.
- ↑ Генеральный алфавитный каталог книг на русском языке (1725 - 1998) (Российская национальная библиотека) (рос.)
- Письменники Радянської України: Довідник. — Київ : Радянський письменник, 1976. — С. 4.
- Дружинін Б. В. Александров Віктор Євгенович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. — Т. 1 : А. — 823 с. — ISBN 966-02-2075-8.
- Александров Віктор Євгенович: український радянський письменник (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України)