Алмазів Олекса Дмитрович
Олексій (Олександр) Дмитрович Алмазов | |||||
---|---|---|---|---|---|
Полковник Генерал-хорунжий | |||||
Загальна інформація | |||||
Народження | 6 січня 1885 або 1886 Херсон, Російська імперія | ||||
Смерть | 13 грудня 1936 Луцьк, Волинське воєводство, Польська Республіка | ||||
Поховання | Луцьк | ||||
Громадянство | Російська імперія→ УНР→ Польща | ||||
Національність | українець | ||||
Alma Mater | Українська господарська академія (1930) | ||||
Військова служба | |||||
Роки служби | 1918–1922 | ||||
Приналежність | Російська імперія→ УНР→ Польща | ||||
Вид ЗС | Армія УНР | ||||
Формування | Окрема гірська батарея Гайдамацького коша Слобідської України | ||||
Війни / битви | Перша світова війна Бій під Кревом Радянсько-українська війна Перший зимовий похід Кримська операція Бій за Кам'янець-Подільський Бої за Вапнярку Бої за Проскурів | ||||
Нагороди та відзнаки | |||||
Алмазів Олекса Дмитрович у Вікісховищі |
Олексій або Олександр Дми́трович Алма́зів (рідше Алма́зов) (6 січня 1885, с. Володимирівка[1], Херсонська губернія, Російська імперія, нині Баштанський район, Миколаївська область — 13 грудня 1936, Луцьк, Волинське воєводство, Польща) — український військовий і громадський діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Командир Окремої гірської батареї Гайдамацького коша Слобідської України (1918), Окремої гірської батареї Запорізького полку кінних гайдамаків імені кошового отамана Костя Гордієнка (1918), Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону Армії УНР (8 грудня 1918), Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону 16-го загону (1919).
Народився 6 січня 1885 року (за юліанським календарем) в у с. Володимирівка, волосному центрі Херсонського повіту, де його батько служив помічником лісника скарбового лісництва. Тепер — це село Володимирівка Казанківського району Миколаївської області, а колишнє скарбове лісництво — державний заказник «Володимирська дача». Закінчив Тифліське реальне училище, у 1907 році — Олексіївське військове училище. 1 грудня 1907 року склав іспит на переведення до артилерії в Михайлівському артилерійському училищі, вийшов підпоручиком до Лібавської фортечної артилерії. З 20 листопада 1911 року служив у Ковенській фортечній артилерії.
19 липня 1914 року закінчив курс електротехніки на Санкт-Петербурзькому гарматному заводі.
З 18 листопада 1915 року — командир 2-ї батареї 1-го дивізіону 11-ї важкої артилерійської бригади.
З 1 грудня 1916 року — командир важкої батареї 53-го окремого важкого артилерійського дивізіону.
З 1 травня по 20 грудня 1917 року — командир цього дивізіону. Одержав звання полковника за бойові заслуги у бою під Кревом (15 серпня 1917 року). За Першу світову війну був нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом, орденом Святого Георгія IV ступеня (за бій під Кревом, де був отруєний газами).
З 1 січня 1918 року — командир окремої кінно-гірської батареї Гайдамацького Коша Слобідської України, організованого Симоном Петлюрою. Учасник січневих боїв за Київ, баталій поблизу Гребінки, за Лубни, Хорол, Полтаву, Харків, Кременчук. У бою під Бердичевом у середині лютого 1918 року був поранений у ногу.
15 березня 1918 року батарея була реорганізована у Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон Окремої Запорізької дивізії військ Центральної Ради, на чолі якого Алмазов залишався до кінця Визвольних змагань (цей дивізіон у Дієвій армії УНР називався Алмазівським). На чолі цього дивізіону у квітні 1918 року брав участь у поході полковника Болбочана на Крим.
За часів Гетьманату охороняв український державний кордон у районі ст. Сватове — Білокуракине — Старобільська.
1919 року брав участь в успішному наступі Армії УНР із району Деражні на Вапнярку, в боях за Кам'янець-Подільський, Шатаву, Дунаївці, Проскурів, Летичів, Вінницю, Київ, у тому числі і проти Добровольчої армії.
Улітку 1919 відзначився у боях із Таращанською бригадою РСЧА на Шумщині.
Учасник Першого зимового походу армії УНР. 1920 року брав участь у боях за Могилів, Ушицю, Дунаївці, Копичинці, Галич, Проскурів та інші міста.
У липні-серпні 1920 гарматний дивізіон під командуванням Алмазова вів оборонні бої на півдні Тернопільщини. 21 листопада 1920 з Армією УНР перейшов річку Збруч у районі Підволочиська і був інтернований.
3 серпня 1921 року був підвищений до звання генерал-хорунжого Армії УНР.
1923 р., після перебування в таборах для інтернованих українських вояків, працював помічником маркшейдера на вугільній шахті товариства «Сатурн».
1926 р. переїхав до Чехословацької республіки, де в 1930 році закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії у Подєбрадах.
1930 р. переїхав до Луцька (тоді у складі Польщі). Працював інженером-гідротехніком у земській управі Волинського воєводства, у справах служби перебував у Кременецькому повіті.
Активний учасник українського національного руху. Один із провідних діячів Волинського громадського комітету допомоги голодуючим в Україні[2][3].
Помер та похований у Луцьку (могила збереглася, за часів незалежності над нею було споруджено пам'ятник, знаходиться на території старого кладовища, навпроти гімназії № 4).
- Ім'ям Олекси Алмазова названо вулицю у Шевченківському районі м. Львова (вулиця Генерала Алмазова).
- Ім'ям Генерала Алмазова названо вулицю в Центральному районі м. Херсона (вулиця Генерала Алмазова)[4].
- Ім'ям Генерала Алмазова названо вулицю в Печерському районі м. Києва[5].
- Також на його честь названо вулицю у Винниках.
- Вулиця Олекси Алмазова у місті Луцьк.
- Вулиця Олексія Алмазова у місті Суми.
- У місті Миколаїв вулицю Генерала Карпенка перейменували на вулицю Генерала Олекси Алмазова.[6]
- У місті Дніпро вулицю Новошахтинську перейменували на вулицю Генерала Алмазова.[7]
- На честь Алмазова отримала почесну назву 406-та артилерійська бригада ЗСУ[8].
23 травня 2010 року Херсонський осередок СУМ в Україні презентував короткометражний документальний фільм «Генерал-хорунжий Олекса Алмазов».
-
Анкета Олекси Алмазова на виїзд до м. Подєбради (ЧСР).
-
Анкета Олекси Алмазова на виїзд до м. Подєбради (ЧСР). Зворотний бік анкети.
-
Обкладинка парафіяльної книги.
-
Витяг з парафіяльної книги.
-
Автобіографія Олекси Алмазова польською мовою.
-
Автобіографія Олекси Алмазова. Зворотна сторона аркуша.
-
Текст трудової угоди між Олексою Алмазовим та Волинським Воєводством.
-
Обкладинка газети «Українська Нива» про смерть Олекси Алмазова
-
Стаття у газеті «Українська Нива» про смерть Олекси Алмазова
- ↑ Віднайдено відомості про місце народження генерала Олекси Алмазова | Українська військова історія (укр.). Процитовано 15 травня 2023.
- ↑ Микола Литвин, Кім Науменко. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. — Львів; Харків, 2007. — С. 30.
- ↑ Петро Андрухов. 600 імен Великої Волині. — Остріг, 1993. — С. 3.
- ↑ - Декомунізація в дії: в Херсоні перейменували район, вулиці, парки та сквери - Офіційний сайт Херсонської міської ради. www.city.kherson.ua. Архів оригіналу за 25 лютого 2016. Процитовано 23 лютого 2016.
- ↑ Московський проспект носитиме ім'я Степана Бандери | КИЇВСЬКА МІСЬКА РАДА. kmr.gov.ua. Архів оригіналу за 7 липня 2016. Процитовано 7 липня 2016.
- ↑ Кім перейменував 411 вулиць на Миколаївщині: повний список
- ↑ В рамках процесу деколонізації Дніпропетровська облдержадміністрація перейменувала 292 об’єкта топонімії населених пунктів області - ДніпроОДА. adm.dp.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 3 серпня 2024. Процитовано 3 серпня 2024. [Архівовано 2024-08-03 у Wayback Machine.]
- ↑ Алмазовцы: береговые артиллеристы получили новые боевые знамена [Архівовано 25 серпня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
- Микола Литвин, Кім Науменко. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. — Львів; Харків, 2007. ISBN 978-966-2918-12-0
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
- П. Гуцал. Алмазов Олекса Дмитрович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 34. — ISBN 966-528-197-6.
- Бойко О. Д. Алмазов Олексій Дмитрович [Архівовано 25 квітня 2016 у Wayback Machine.] [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2003. — 688 с.: іл.
- Коваленко Сергій. Алмазов Олексій Дмитрович / Чорні запорожці: історія полку. 2-ге видання. — Київ: Видавництво «Стікс», 2015. — 368 с.
- Коваль Р., Моренець В. «„Подєбрадський полк“ Армії УНР». — Т. 1. — Київ: Історичний клуб «Холодний Яр», «Український пріоритет» (2016). — С. 33 — 34.
- Полковники (Російська імперія)
- Генерал-хорунжі (УНР)
- Народились 6 січня
- Народились 1885
- Народились 1886
- Уродженці Херсона
- Померли 13 грудня
- Померли 1936
- Померли в Луцьку
- Поховані в Луцьку
- Випускники Української господарської академії
- Лицарі ордена Залізного Хреста
- Кавалери Хреста Симона Петлюри
- Кавалери ордена Святого Георгія 4 ступеня
- Кавалери ордена Святого Володимира 4 ступеня
- Генерали УНР
- Учасники бою під Крутами
- Громадські діячі Луцька
- Люди, на честь яких названо вулиці
- Російські військовики Першої світової війни