Алопатрія
Алопатрія — широко розповсюджений тип видоутворення, за якого види виникають з популяцій з ареалами, які не перекриваються.
Будь-яка популяція (чи група популяцій), ізольована географічно протягом тривалого часу, неминуче набуває специфічних рис, які пов'язані з генетичними змінами, головно з огляду на різні напрямки й інтенсивність природного добору. Так, на різних островах з групи Галапагоських виникли різні види в'юрків, пристосовані харчуватися різними типами їжі: від повністю комахоїдних до зерноїдних особин. Тут територіальна ізоляція сприяла швидкому виникненню нових видів.
Якщо ізоляція між алопатричними групами повна, і відхилення, що виникло, закріпилось генетично, то при зустрічі представники таких популяцій не можуть схрещуватись, і, таким чином, обмінюватись генетичним матеріалом, що могло б знівелювати відмінності, що проявилися. В таких випадках алопатричні форми визнаються окремими нововиниклими видами. Наприклад, види мартинів, з'єднаних між собою ланцюгом підвидів, не схрещуються в природі при спільному мешканні на Балтійському морі.
Алопатрія притаманна групам з таксономічним рангом як вище, так і нижче виду.
Між алопатрією та симпатрією існують переходи.
Алопатричність (від алло … і грец. patris — батьківщина) — 1) географічне видоутворення, спосіб формоутворення в процесі еволюції, при якому нові форми організмів ведуть початок від споріднених груп з ареалами, що не перекриваються (ізольовані). Наприклад, на різних островах галапагоського архіпелагу виникли різні види в'юрків, на що звернув увагу ще Ч. Дарвін; 2) просторова взаємозамінність — зміна близьких форм живого, що займають подібні екологічні ніші.
- Кэйн. Аллопатрия, Вид и его эволюция, пер. с англ., М., 1958;
- Завадский К. М., Вид и видообразование, Л., 1968;
- Майр Э., Зоологический вид и эволюция, пер. с англ., М., 1968.
- Біологічний словник / За ред. К. М. Ситника, В. О. Топачевського. — 2-ге вид. — К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. — 679 с.
- Дедю И. И. Экологический энциклопедический словарь. — Кишинев, 1989.
- Зверев А. Т. Основные законы экологии. — М.,: Издат. дом Паганель, 2009. — 171 с.
- Кондратюк Е. М., Хархота Г. І. Словник-довідник з екології. — К.: Урожай, 1987. — 147 с.
- Миркин Б. М., Розенберг Г. С. Толковый словарь современной фитоценологии. — М.: Наука, 1983. — 130 с.
- Реймерс Н. Ф. Природопользование: Словарь-справочник. М.: Мысль, 1990. — 639 с.
- Реймерс Н. Ф., Яблоков А. В. Словарь терминов и понятий, связанных с охраной природы. — М.: Наука, 1982. — 144 с.
- Словарь ботанических терминов / под общ. ред. И. А. Дудки. — Киев : Наукова думка, 1984. — 308 с. (рос.)
- Словарь-справочник по экологии / К. М. Сытник, А. В. Брайон, А. В. Гордецкий и др. — К.: Наук. думка, 1994. — 663 с.
- Allee W.С., Park T. Concerning ecological principles//Science. — 1939. — Vol. 89. — P. 166–169.
- Allee W. C, Park O., Emerson A.E., Park Т., Schmidt K.P. Principles of Animal Ecology. — Philadelphia : W. B. Saunders Co., 1949. — 837 p.
- Bennett R.J., Chorley R.J. Environmental systems: Philosophy, analisis and control. — London : Methuen and C Ltd., 1978. — 624 p.
- McIntosh Robert P. The Background of Ecology: Concept and Theory. Cambridge University Press. Cambridge. — London, N.-Y., New Rochelle, Sydney, Melbourne, 1985. — 383 p.
- Watt К. Е.F. Principles of Environmental Science. — McGraw-Hill Inc., 1973. 319 p.