Альфонсо Фадріке Арагонський

Альфонсо Фадріке Арагонський
Народився	1294  Катанія, Сицилія, Королівство Італія
Помер	1338 або не раніше 29 грудня 1335
Діяльність	Генеральний вікарій
Посада	Q22667543?, вікарій і вікарій
Рід	Арагонська династія
Батько	Фредерік II
Мати	Sibilla Sormellad
Брати, сестри	Margaret of Sicilyd, Єлизавета Сицилійська (1310–1349), Constance of Sicily, Queen of Cyprusd, Вільгельм II (герцог Афінський), Манфред (герцог Афінський), Педро II, Roland of Sicilyd, Sanciolo d'Aragonad і Хуан де Рандаццо
У шлюбі з	Marulla of Veronad
Діти	Pedro I Fadriqued, Giacomo Fadrique d'Aragona, Count of Maltad, Боніфацій Фадріке Арагонський, John Fadriqued і Simona Fadriqued

Альфонсо Фадріке Арагонський (ісп. Alfonso Fadrique d’Aragon; бл.1290 —бл. 1339) — триарх центрального Негропонте в 1317—1339 роках, генерал-капітан (регент) Афінського герцогства в 1316—1330 роках.

Життєпис

Походив з Барселонської династії. Позашлюбний син сицилійського короля Фредеріка II та його коханки Сибілли Сормелли. Народився 1290 року. 1312 року його батько домовився з Роже Деслором, очільником Каталонської компанії (загону найманців — альмогаварів), що захопила Афінське герцогство, про визнання правителем останнього Манфреда, зведено брата Альфонсо Фадріке. Для підготовки панування останній рушив до Афін у 1313 році. Доволі швидко завоював авторитет серед каталонських найманців.

Наприкінці 1316 року під час хвороби генерал-капітана (регента) Беренгера Етанйола замінив того на посаді, що було визнано королем Сицилії Фредеріком II у 1317 році. Зберіг цю посаду за нового призначення Афінського герцога — Вільгельма II. Незабаром оженився на доньці Боніфація да Верони, триарха північного Негропонте, отримавши першочергове право спадкоємства. Того ж року після смерті тестя вступив в управління триархією, відсторонивши від панування швагра Томаззо, який став лише номінальним триархом. Це спричинило втручання венеційців, що не бажали отримання влади на Евбеї сильним володарем. У відповідь Альфонсо Фадріке взяв в облогу місто Негропонте, де перебував венеційський бальї. Для протидії Венеції почав також перемовини з Османською державою. Вдалося зайняти центральний Негропонте, відсторонивши від влади триарха Андреа Корнаро.

У 1318 році після смерті Роже Деслора отримав його графство Салону. У 1319 року втрутився у боротьбу за Фессалію, що почалася після смерті деспота Іоанна II Дуки, захопивши міста Лідорікіон, Домокос, Фарсалія, Сідерокастрон, з яких було створено Неопатрійське герцогство, що було повязано з контрольованим каталонцями герцогством Афінським. Втім того ж року венеційці відвоювали центральний Негропонте, де зробили триархом П'єро далле Карчері.

У 1330 році Альфонсо Фадріке позбавлений батьком посади генерал-лейтенанта Афінського герцогства. В якості компенсації отримав графство Мальти і Гоцо. Втім залишився в Афінах. 1332 року відзначився при відбитті нападу Готьє де Брієнна, що намагався відвоювати родинний спадок. Помер між 20 грудня 1335, коли його було відлучено від церкви, і 4 березня 1339 року.

Родина

Дружина — Марулла, донька Боніфація да Верони, триарха Негропонте

Діти:

• Хуана
• Педро Фадріке (д/н—1356), граф Салони і Мальти
• Хайме Фадріке (д/н—1365), вікарій Афінського герцогства
• Боніфацій Фадріке (д/н—1374), триарх північного Негропонте
• Хуан Фадріке (д/н—1362/1366), сеньйор Егіни і Саламіна
• Симона Фадріке (д/н—1358), дружина Джорджо II Гізі, триарха південного Негропонте

Джерела

• Setton, Kenneth M. (1975). «The Catalans in Greece, 1311—1388». In Hazard, Harry W. (ed.). A History of the Crusades, Volume III: The fourteenth and fifteenth centuries. Madison, Wisconsin: University of Wisconsin Press. pp. 167—224. ISBN 0-299-06670-3.
• Setton, Kenneth Meyer (1976). The Papacy and the Levant, 1204—1571: The thirteenth and fourteenth centuries. I. The American Philosophical Society.
• Backman, Clifford R. (1995). The Decline and Fall of Medieval Sicily: Politics, Religion, and Economy in the reign of Frederick III, 1296—1337. Cambridge University Press.