Аміакати
Аміакáти, Амміни (англ. ammines) — металічні координаційні сполуки, що містять як ліганди одну чи кілька молекул аміаку NH3. Звідси походить систематична назва амміни (слід відрізняти від органічних сполук амінів).
"Аммін" пишеться таким чином з історичних причин; на відміну від них, алкільні або арильні несучі ліганди пишуться одним "м". Майже всі іони металів зв'язують аміак як ліганд, але найпоширенішими прикладами комплексів амінів є Cr (III), Co (III), Ni (II), Cu (II), а також деякі метали платинової групи.
Амоніаковий атом N у них безпосередньо зв'язується з йоном металу. Відмінність від амінів полягає в тому, що амоніаковий азот в амінах безпосередньо зв'язується з атомом C.
- За зарядом частинки, до складу якої входить аміак: катіонні, аніонні, нейтральні (неелектроліти) — так само, як і комплексні сполуки в цілому.
- За кількістю молекул аміаку в координаційній сфері: моно-, ди-, три-, тетр-, пент- і гексамміни.
Аммінам притаманна внутрисферна реакція утворення аміду шляхом відщеплення катіона гідрогену (протону) від молекули NH3:
- [PtCl(NH3)5]Cl3 + NaOH = [PtCl(NH3)4(NH2)]Cl2 + NaCl + H2O
Під дією кислот або води відбувається зворотний процес. Завдяки цьому амміни виявляють в водних розчинах певні кислотні властивості.
Хлорування аммінів може приводити до комплексів із лігандами NH2Cl, NHCl2, NCl–
2.
Амміни зазвичай добувають дією аміаку на водний розчин простої чи комплексної солі відповідного металу:
- K2[PtCl4] + 2NH3 = цис-[PtCl2(NH3)2] + 2KCl
Також можливо приєднання газоподібного аміаку до солі за відсутності розчинника.
Для синтезу координаційних сполук металів, якісного визначення ряду катіонів (приміром, Cu2+), як лікарські засоби. Деякі амміни є проміжними продуктами в процесі добування надчистих металів, металевих покрить та плівок.
- Аммиакаты // Химическая энциклопедия : в 5 т. / гл. ред. И. Л. Кнунянц. — М. : Сов. энцикл., 1988. — Т. 1 : Абляционные материалы — Дарзана реакция. — Стб. 277. — Библиогр. в конце ст. — ISBN 5-85270-008-8.(рос.)
- Глосарій термінів з хімії / уклад. Й. Опейда, О. Швайка ; Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Дон. : Вебер, 2008. — 738 с. — ISBN 978-966-335-206-0.
Це незавершена стаття з хімії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |