Анна Невіл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Анна Невілл)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анна Невіл
Народилася11 червня 1456
Ворик (замок), Warwickd, Warwickd, Ворикшир, Англія
Померла16 березня 1485 (28 років)
Вестмінстер, Великий Лондон, Лондон[d], Англія
·туберкульоз
ПохованняВестмінстерське абатство
Країна Королівство Англія
Знання мованглійська[1]
Титулгерцог і королева-консорт
Ріддинастія Йорків і Дім Невіллівd
БатькоРічард Невілл, граф Ворік[2][3]
МатиAnne Beauchamp, 16th Countess of Warwickd[2]
Брати, сестриІзабелла Невілл[2]
У шлюбі зРічард III[2] і Едуард Вестмінстерський[2][3]
ДітиEdward of Middleham, Prince of Walesd[4][2]

Анна Невіл (англ. Anne Neville; 11 червня 1456, Воркський замок — 16 березня 1485, Лондон) — королева Англії, дружина короля Річарда III. Молодша дочка Річарда Невілла, відомого як «Царетворець».

Як член могутнього дому Невіллів, Анна була втягнута у Війну Червоної та Білої троянди, в якій Йорки та Ланкастери боролися за англійську корону. Її батько в юному віці заручив її з сином Генріха VI, Едуардом, принцом Уельським. Шлюб мав зміцнити союз з Ланкастерами і продовжувати громадянську війну між двома родинами[5].

Після смерті чоловіка принцеса Уельська вступила в шлюб з Річардом ІІІ, герцогом Глостерським, братом короля Едуарда IV і Джорджа, герцога Кларенського, з яким була одружена старша сестра Анни, Ізабелла. Анна Невілл стала королевою, коли Річард III зійшов на престол у червні 1483 року після проголошення дітей Едуарда IV та Єлизавети Вудвіл позашлюбними. Анна померла за п'ять місяців до смерті чоловіка у березні 1485 року. Її єдиною дитиною був Едуард Міддлгемський, якого вона пережила на рік[6].

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Анна Невілл народилася у Ворикському замку молодшою дочкою Річарда Невілла, 16-го графа Воріка та Анни де Бошан[6]. Її батько був одним із наймогутніших представників дворянства в Англії та найпристраснішим прихильником дому Йорків. Сестра її діда, Сесілія Невілл, була дружиною Річарда, 3-го герцога Йоркського, який заявив права на корону для Йорків.

Миддлгемский замок[en] , що відійшов сімейству Невілл в 1270

Більшість дитинства Анни пройшла в Міддлгемському замку[en] — одному з маєтків батька, де вона та її старша сестра Ізабелла зустріли двох молодших синів герцога Йоркського, Річарда, герцога Глостера (майбутнього Річарда III) і Джорджа, герцога Кларенса. Річард особливо старанно відвідував своє лицарське навчання в Міддлгемі з середини 1461 і принаймні до весни 1465[7]. Цілком можливо, що вже в цей період розглядався шлюб дочок графа з молодими принцами[8]. Герцог Йоркський був убитий 30 грудня 1460, проте, за допомогою Воріка в березні 1461 на трон був зведений його старший син Едуард. У липні 1469 року Ізабелла була одружена з Кларенсом, а в липні 1470 року, після того, як граф Ворік утік до Франції та змінив свою прихильність, Анна була заручена, і до кінця того ж року одружена з Едуардом Вестмінстерським, спадкоємцем дому Ланкастерів[5].

Принцеса Уельська

[ред. | ред. код]

Деякий час Ворік перебував у сварці з Едуардом IV через піднесення сімейства королеви Єлизавети. У 1469 році граф спробував звести на трон свого зятя Джорджа, але зустрів опір парламенту. Після другого невдалого повстання проти короля Едуарда на початку 1470 року, Ворік був змушений втікати до Франції, де він вступив у союз із поваленим дом Ланкастерів[5]. Оскільки король Генріх VI був ув'язнений у Лондонському Тауері, Ланкастерів де-факто очолювала його дружина Маргарита Анжуйська, яка поставилася з підозрою до мотивів Воріка. Щоб зміцнити стосунки з Маргаритою, Анна була офіційно заручена з її сином[5], Едуардом Вестмінстерським, у замку Амбуаз у Франції. В грудні 1470 року, в соборі Анже, був укладений шлюб, який зробив Анну принцесою Уельською.

Ворік відновив Генріха VI на престолі в жовтні 1470, проте Едуард IV повернувся в березні 1471 і швидко зміцнивсвоє становище в країні. Психічно хворий Генріх VI був узятий Едуардом IV як заручник у битві під Барнетом, де Ворік був убитий 14 квітня 1471 року. Едуард IV ув'язнив Генріха VI в Тауері і, після вирішальної перемоги Йорків при Тьюксбері 4 травня, Генріх, як повідомлялося, помер від «невдоволення та меланхолії», хоча в «The Great Chronicle of London» повідомлялося, що за смерть Генріха відповідальність ніс Річард герцог Глостерський. Як констебль Англії він міг доставити наказ короля про вбивство Генріха констеблю Тауера[7].

Маргарита Анжуйська повернулася до Англії разом з Анною та принцом Едуардом у квітні[5] і привела з собою додаткові війська. У битві при Тьюксбері 4 травня 1471 Едуард IV розчавив останню армію Ланкастерів. Принца Едуарда було вбито в битві або незабаром після неї, а Анна була взята в полон. Вона була доставлена спочатку в Ковентрі, а потім в будинок її зятя, герцога Кларенса, в Лондоні, тоді як її мати, Анна де Бошан, знайшла притулок в абатстві Больє. Коли криза закінчилася, графиня захотіла бути відновлена у своїх правах на маєтки, але Едуард IV відмовив їй, і вона написала королеві Єлизаветі, але і це виявилося марним[9].

Овдовіла й осиротіла Анна стала предметом суперечки між герцогом Кларенсом та його братом герцогом Глостерським, який досі хотів одружитися з нею. Анна Невілл та її сестра, герцогиня Кларенс, були спадкоємицями величезних маєтків своїх батьків. Кларенс, прагнучи отримати всю спадщину, ставився до Анни як своєї підопічної і був проти її одруження, що дозволяло йому зміцнити свої вимоги на спадщину.[5]

Серед істориків існують різні думки про те, що сталося у подальшому. За однією з версій, Кларенс сховав Анну від брата в лондонській харчевні, переодягнувши її прислугою[5]. Глостер простежив за ними і перевіз її до притулку в церкві Сен-Мартен Ле Гран[10][11]. Для того, щоб отримати згоду Джорджа на шлюб, Річард відмовився від більшої частини земель і власності Воріка, включаючи титули графа Воріка (який «Дільник королів» отримав по праву дружини) та графа Солсбері, і передав Кларенсу посаду Великого камергера Англії[7].

Герцогиня Глостерська

[ред. | ред. код]

Точна дата весілля Анни з Річардом, герцогом Глостерським не відома, хоча більшість істориків вважають, що церемонія проходила навесні 1472 в каплиці Святого Стефана Вестмінстерського палацу [12][13]. Сімейною резиденцією став добре знайомий Анні Мідллгемський замок[5][14], а Глостер від імені короля був призначений губернатором Півночі. Після весілля Анна здобула титул герцогині Глостерської. У пари була лише одна дитина, син Едуард, який народився в Міддлгемі в 1473[15] або 1476[5]. Мати Анни, графиня-вдова Ворік, приєдналася до дочки в 1473 після того, як король дозволив Річарду звільнити свою тещу з її притулку, що охоронявся[7].

Королева Англії

[ред. | ред. код]
Королева Анна, король Річард III та їх син Едуард, принц Уельський. Мініатюра з "Сувою Джона Роуза" (1483)

9 квітня 1483 року помер Едуард IV. Глостер був названий лордом-протектором для свого 12-річного племінника Едуарда V. Проте, вже 25 червня того ж року Едуард V, його брат і сестри були оголошені незаконнонародженими, а Глостер був оголошений королем Річардом III. Анна була коронована разом із чоловіком 6 липня 1483 року Томасом Бурш'є, архієпископом Кентерберійським; це була перша спільна коронація за останні 175 років. Шлейф нової королеви несла леді Маргарет[16], графиня Річмонд, син якої, Генріх Тюдор, після перемоги в битві при Босворті в 1485 був проголошений королем Генріхом VII. На церемонії коронації були присутні майже всі пери Англії, настільки розкішним було святкування[16]. Син Річарда та Анни, Едуард Міддлгемський, був проголошений принцом Уельським в Йоркському соборі 24 серпня 1483[17][18].

Анна була в хороших відносинах зі своєю свекрухою (якій вона доводилася внучатою племінницею), Сесилією Невілл, герцогинею Йоркською, з якою любила обговорювати релігійні твори[19].

Король Річард III і королева Анна на вітражах Кардіффського замку

Едуард Міддлгемський раптово помер у квітні 1484 року у Міддлгемському замку; його батьки, які збиралися відвідати сина, перебували в той час у Ноттінгемі. І Річард і Анна були вражені тим, що сталося[20]. Анна була вражена горем настільки, що незабаром важко захворіла[5].

Після смерті сина Анна з особливим прагненням взялася за турботу про Едуарда, графа Воріка, її спільного з Річардом III племінника. За однією з версій, Річард, піддавшись на умовляння дружини, призначив хлопчика своїм спадкоємцем. Після смерті Анни Річард оперативно змінив одного племінника на іншого: очікуваним спадкоємцем був названий Джон де Ла Поль, граф Лінкольн, син старшої сестри Річарда — Єлизавети[21][22].

Смерть

[ред. | ред. код]

Анна Невілл померла 16 березня 1485 року у Вестмінстерському палаці, ймовірно, від туберкульозу[23][24]. У день смерті Анни було сонячне затемнення[25], яке деякі прийняли за знак падіння її чоловіка від небесної благодаті. Анна була похована у Вестмінстерському абатстві в безіменній могилі праворуч від вівтаря, поряд із входом у каплицю сповідника[26]. Річард III, як казали свідки, плакав на її похороні. Однак невдовзі після смерті Анни пішли чутки, що Річард отруїв дружину, щоб одружитися зі своєю племінницею Єлизаветою Йоркською[27].

Річард відіслав Єлизавету від двору в Шериф-Хаттон і публічно спростував чутки про свої наміри 30 березня 1485[27]. Не було причин сумніватися, що горе Річарда через смерть дружини було непідробним[27], проте пізніше з'ясувалося, що згідно з документами з португальського королівського архіву, після смерті Анни Річардом були відправлені посли з дорученням провести переговори про подвійне весілля між Річардом та сестрою короля Жуана II, інфантою Жуаною, та Єлизаветою Йоркською та кузеном Жуани, Мануелом[28].

Герб

[ред. | ред. код]

У культурі

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Яскравий образ королеви Анни створив у своїй драмі «Річард III» Вільям Шекспір[5]; крім того, Анна Невілл є дійовою особою низки творів:

Кіно та телебачення

[ред. | ред. код]

Кіно

Телебачення

Предки Анни Невілл

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  2. ↑ а б в г д е Kindred Britain
  3. ↑ а б Эдуард // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1904. — Т. XL. — С. 182.
  4. ↑ Lundy D. R. The Peerage
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м Wagner, 2001, с. 171.
  6. ↑ а б Lady Anne Beauchamp Neville (англ.). thepeerage.com. Архів оригіналу за 20 квітня 2012. Процитовано 17 березня 2010.
  7. ↑ а б в г Kendall, 1955, с. 27—105.
  8. ↑ Licence, 2013, с. 27.
  9. ↑ Hilton, 2010, с. 444.
  10. ↑ Douglas, Myers, 1995, с. 314.
  11. ↑ Hipshon, 2011, с. 156.
  12. ↑ Cannon, Hargreaves, 2009, с. 246.
  13. ↑ Complete Genealogy of the House of Plantagenet (англ.). genealogy.euweb.cz. Архів оригіналу за 16 серпня 2015. Процитовано 16 червня 2014.
  14. ↑ Kendall, 1955, с. 109—110.
  15. ↑ Edward of Middleham Plantagenet, Prince of Wales (англ.). thepeerage.com. Архів оригіналу за 20 квітня 2012. Процитовано 17 березня 2010.
  16. ↑ а б Richard III (англ.). The dean and chapter of Westminster. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 12 січня 2015.
  17. ↑ The Princes of Wales (англ.). englishmonarchs.co.uk. Архів оригіналу за 2 березня 2018. Процитовано 22 червня 2015.
  18. ↑ Panton, 2011, с. 164.
  19. ↑ Hilton, 2010, с. 456.
  20. ↑ Jesse, 1862, с. 193.
  21. ↑ Wagner, 2001, с. 211-212.
  22. ↑ Ross, 1981, с. 158.
  23. ↑ Weir, 2011, с. 144.
  24. ↑ Hicks, 2011, с. 193.
  25. ↑ NASA - Total Solar Eclipse of 1485 March 16 (англ.). NASA. Архів оригіналу за 23 червня 2015. Процитовано 22 червня 2015.
  26. ↑ Anne Neville, wife of Richard III (англ.). The dean and chapter of Westminster. Архів оригіналу за 18 вересня 2016. Процитовано 12 січня 2015.
  27. ↑ а б в Hicks, 2011, с. 194.
  28. ↑ Ashdown-Hill, 2013, с. 224.
  29. ↑ Olive Eckerson. The Golden Yoke a Novel of the War of the Roses. — BiblioBazaar[en], 2011. — С. 422. — ISBN 978-1-178-81070-7.
  30. ↑ Gladys Malvern. The Queen’s Lady. — Macrae Smith, 1963. — С. 191.
  31. ↑ Jan Vlachos Westcott. Set Her on a Throne. — Little, Brown, 1972. — С. 235.
  32. ↑ Lesley J. Nickell. The White Queen. — Bodley Head[en], 1978. — С. 349. — ISBN 978-0-370-30132-7.
  33. ↑ Sharon Penman. The Sunne in Splendour. — Pan Macmillan, 2012. — С. 1088. — ISBN 978-0-230-76870-3.
  34. ↑ Jean Plaidy. The Reluctant Queen: The Story of Anne of York. — Crown/Archetype[en], 2007. — ISBN 978-0-307-39432-3.
  35. ↑ Anne O'Brien. The Virgin Widow. — Penguin Publishing Group[en], 2010. — С. 448. — ISBN 978-1-101-47794-6.
  36. ↑ Philippa Gregory. The Kingmaker's Daughter. — Simon and Schuster, 2012. — С. 432. — ISBN 978-1-4516-2614-8.
  37. ↑ Симона Вилар. Тяжесть венца. — Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга», 2014. — С. 512. — ISBN 978-966-14-1673-3.
  38. ↑ Margaret Davidson. My Lords Richard. — Ulverscroft Large Print Books, 1998. — С. 522. — ISBN 978-0-7089-3974-1.
  39. ↑ Rhoda Edwards. Fortune's wheel. — Doubleday, 1979. — С. 273.
  40. ↑ Rhoda Edwards. The broken sword. — Doubleday, 1976. — С. 295. — ISBN 978-0-385-11581-0.
  41. ↑ Sandra Worth. The Rose of York: Love & War. — End Table Books, 2003. — С. 334. — ISBN 978-0-9751264-0-0.
  42. ↑ Tower of London на сайті IMDb (англ.)
  43. ↑ «Ричард III» на сайті IMDb (англ.)
  44. ↑ Tower of London на сайті IMDb (англ.)
  45. ↑ Richard III на сайті IMDb (англ.)
  46. ↑ Looking for Richard на сайті IMDb (англ.)
  47. ↑ Richard III на сайті IMDb (англ.)
  48. ↑ An Age of Kings на сайті IMDb (англ.)
  49. ↑ The Hollow Crown на сайті IMDb (англ.)
  50. ↑ BBC – Media Centre – The White Queen, a new ten-part drama for BBC One. Bbc.co.uk. 31 серпня 2012. Архів оригіналу за 24 листопада 2017. Процитовано 27 лютого 2014.
  51. ↑ The White Queen на сайті IMDb (англ.)

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Анна_Невіл