Антуан Лоран Лавуазьє
.jpg)
Антуа́н Лора́н де Лавуазьє́ (фр. Antoine-Laurent de Lavoisier [ləˈvwɑːzieɪ] lə-VWAH-zee-ay[8][9][10]; ɑ̃twan lɔʁɑ̃ də lavwazje [fr]; 26 серпня 1743, Париж — 8 травня 1794, Париж)[11], також Антуан Лавуазьє після Французької революції — французький дворянин[en] і хімік, який відіграв центральну роль у хімічній революції[en] 18-го століття та мав великий вплив як на історію хімії, так і на історію біології[12].
Загальновизнано, що великі досягнення Лавуазьє в хімії в основному пов'язані з його перетворенням науки з якісної на кількісну. Лавуазьє найбільш відомий своїм відкриттям ролі кисню в процесі горіння. Він дав назву кисню (1778), визнавши його елементом, а також визнав елементом водень (1783), виступаючи проти теорії флогістону[en]. Лавуазьє допоміг створити метричну систему, написав перший розширений список елементів[en], і допоміг реформувати хімічну номенклатуру. Він передбачив існування кремнію (1787)[13] і виявив, що, хоча матерія може змінювати свою форму, її маса завжди залишається незмінною. Його дружина та лаборант, Марія-Анна П'єретта Польз, сама по собі стала відомим хіміком.
Лавуазьє був впливовим членом ряду аристократичних рад і адміністратором фр. Ferme générale[en]. Митна організація Ferme générale була однією із найбільш ненависних складових старого порядку через прибутки, які вона отримувала за рахунок держави, таємність умов своїх контрактів і насильство з боку її озброєних представників[14]. Уся ця політична та економічна діяльність дозволила йому фінансувати свої наукові дослідження. У розпал Французької революції його звинуватили в податковому шахрайстві та продажу підробленого тютюну, і він був гільйотинований незважаючи на заклики зберегти йому життя на знак визнання його внеску в науку. Через півтора року він був виправданий французьким урядом.
Антуан-Лоран Лавуазьє народився в заможній дворянській родині в Парижі 26 серпня 1743 року. Син адвоката при Паризькому парламенті, він успадкував значні статки у віці п'яти років після смерті своєї матері[15]. Лавуазьє почав навчання в Коледжі чотирьох націй Паризького університету (також відомому як Коледж Мазаріні) у Парижі в 1754 році у віці 11 років. В останні два роки коледжу (1760–1761) пробудилися його наукові інтереси, і він вивчав хімію, ботаніку, астрономію та математику. У класі філософії він потрапив під опіку абата Ніколя Луї де Лакайля, видатного математика та астронома-спостережника, який пройняв молодого Лавуазьє інтересом до метеорологічних спостережень, ентузіазмом, який ніколи не залишав його. Лавуазьє вступив до школи права, де отримав ступінь бакалавра в 1763 році і ліценціата в 1764 році. Лавуазьє отримав ступінь юриста[en] і був прийнятий до адвокатури[en], але ніколи не практикував як адвокат. Проте у вільний час він продовжував наукову освіту.
Освіта Лавуазьє була сповнена ідеалів французького Просвітництва того часу, і він був зачарований хімічним словником П'єра Маккера[en]. Він відвідував лекції з природничих наук. На відданість і пристрасть Лавуазьє до хімії значною мірою вплинув Етьєн Кондільяк, видатний французький учений XVIII століття. Його перша публікація з хімії з'явилася в 1764 році. З 1763 по 1767 рік він вивчав геологію під керівництвом Жана-Етьєна Геттара[en]. У співпраці з Геттардом Лавуазьє працював над геологічним дослідженням Ельзасу-Лотарингії в червні 1767 р. У 1764 році він прочитав свою першу статтю у Французькій академії наук, найелітнішому науковому товаристві Франції, про хімічні та фізичні властивості гіпсу (гідратованого сульфату кальцію), а в 1766 році він був нагороджений королем золотою медаллю за есе про проблеми вуличного освітлення міст[16]. У 1768 році Лавуазьє отримав тимчасове призначення в Академію наук[17]. У 1769 році він працював над першою геологічною картою Франції.
Хоча Лавуазьє широко відомий своїм внеском у науку, він також присвятив значну частину свого багатства та роботи на благо суспільства[18][19][20][21]. Лавуазьє був гуманістом — він дуже піклувався про людей у своїй країні і часто піклувався про підвищення рівня життя населення за допомогою сільського господарства, промисловості та науки[19]. Вперше це сталося в 1765 році, коли він подав до Французької академії наук есе про покращення міського вуличного освітлення[19][20][21].
Через три роки, у 1768 році, він зосередився на новому проекті акведуку. Мета полягала в тому, щоб доставляти воду з річки Іветт[en] до Парижа, щоб громадяни мали чисту питну воду. Але оскільки будівництво так і не почалося, він замість цього зосередився на очищенні води з Сени. Це був проект, який зацікавив Лавуазьє хімією води та обов'язками громадської санітарії[21].
Він також цікавився якістю повітря і деякий час вивчав ризики для здоров'я, пов'язані з впливом пороху на повітря[20]. У 1772 році він провів дослідження щодо того, як реконструювати лікарню Готель-Дьє[en] після того, як вона була пошкоджена пожежею, таким чином, щоб забезпечити належну вентиляцію та чисте повітря[21].
На той час в'язниці Парижа були відомі як непридатні для проживання, а поводження з ув'язненими було нелюдським[18]. Лавуазьє брав участь у дослідженнях гігієни у в'язницях у 1780 році (і знову в 1791 році) і вніс пропозиції щодо поліпшення умов життя, які були здебільшого проігноровані[18][21].
Коли Лавуазьє було обрано до академії наук, він також підтримував дух змагання, щоб просувати напрямок досліджень, спрямованих на покращення громадськості та його власної роботи[20].
Лавуазьє вважав, що державна освіта базується на «науковій комунікабельності» та філантропії[20].
Лавуазьє отримав переважну більшість свого доходу, купуючи акції Ferme générale[en], що дозволило йому працювати над наукою повний робочий день, комфортно жити та дозволило йому робити фінансовий внесок у покращення суспільства[21]. (Це також сприяло його смерті під час епохи терору багато років потому[22]).
У той час було дуже важко отримати державне фінансування науки, а для пересічного вченого таке фінансування було не надто вигідним з фінансової точки зору, тому Лавуазьє використав своє багатство, щоб відкрити дуже дорогу та складну лабораторію у Франції, щоб вчені-початківці могли навчатися, не шукаючи фінансування для своїх досліджень[18][21].
Він також виступав за публічну освіту населення у сфері науки. Він заснував дві організації, Ліцей[fr] і Музей мистецтв і ремесел, які були створені, щоб служити засобом освіти для громадськості. Фінансований заможними та знатними верствами, Ліцей регулярно проводив курси для громадськості, починаючи з 1793 року[20].
У віці 26 років, приблизно в той час, коли він був обраний до Академії наук, Лавуазьє купив частку в Ferme générale[en], податковій фінансовій компанії, яка сплачувала передбачувані податкові надходження королівському уряду наперед в обмін на право збирати податки. Від імені Ferme générale Лавуазьє доручив побудувати стіну[en] навколо Парижа, щоб можна було стягувати мито з тих, хто перевозить товари в місто та з нього[23]. Його участь у зборі податків завдала шкоди його репутації, коли у Франції почалась епоха терору, оскільки податки та погані урядові реформи були головними рушійними силами під час Французької революції.
Лавуазьє зміцнив своє соціальне та економічне становище, коли в 1771 році у віці 28 років він одружився з Марією-Анною П'єреттою Польз, 13-річною донькою старшого учасника Ferme générale[11]. Вона зіграла важливу роль у науковій кар'єрі Лавуазьє — зокрема, вона перекладала для нього англійські документи, у тому числі Нарис про Флогістон Річарда Кірвана та дослідження Джозефа Прістлі. Крім того, вона допомагала йому в лабораторії та створила багато ескізів і різьблених гравюр лабораторних приладів, які Лавуазьє та його колеги використовували у своїй науковій роботі. Мадам Лавуазьє редагувала та видавала мемуари Антуана (невідомо, чи збереглися англійські переклади цих мемуарів) і влаштовувала вечірки, на яких видатні вчені обговорювали ідеї та проблеми, пов'язані з хімією[24].
Портрет Антуана і Марії-Анни Лавуазьє написав відомий художник Жак-Луї Давід. Картині, завершеній в 1788 році напередодні революції, було відмовлено в публічному показі в Паризькому салоні через побоювання, що вона може розпалити антиаристократичні пристрасті[25].
Протягом трьох років після його вступу до Ferme générale наукова діяльність Лавуазьє дещо пішла на спад, оскільки більшу частину його часу займали офіційні справи Ferme générale. Тим не менш, у цей період він представив Академії наук один важливий мемуар про передбачуване перетворення води на землю шляхом випаровування. За допомогою дуже точного кількісного експерименту Лавуазьє показав, що «землистий» осад, який утворився після тривалого нагрівання води в скляній посудині з конденсатором, утворився не в результаті перетворення води в землю, а в результаті поступового розпаду внутрішньої частини скляної посудини, спричиненого киплячою водою. Він також намагався провести реформи у французькій грошовій та податковій системі, щоб допомогти селянам.
Ferme générale володіла монополією на виробництво, імпорт і продаж тютюну у Франції, а податки, які вони стягували з тютюну, приносили дохід у 30 мільйонів ліврів на рік. Цей дохід почав зменшуватися через зростання чорного ринку контрабандного та підробленого тютюну, який найчастіше фальсифікували попелом і водою. Лавуазьє винайшов спосіб перевірки того, чи був попіл змішаний з тютюном: «Коли на золу вливають купоросний спирт, aqua fortis або якийсь інший кислотний розчин, відразу ж виникає дуже інтенсивна шипуча реакція, що супроводжується легко помітним шумом».
Лавуазьє також помітив, що додавання невеликої кількості золи покращує аромат тютюну. Він написав про одного продавця, який продавав підроблені товари: «Його тютюн користується дуже хорошою репутацією в провінції... дуже невелика частка доданого попелу надає тютюну особливо гострого аромату, якого прагнуть споживачі. Можливо, Ferme générale може отримати певну перевагу, додавши трохи цієї рідкої суміші під час виготовлення тютюну». Лавуазьє також виявив, що додавання великої кількості води для збільшення об'єму тютюну призведе до його бродіння та появи неприємного запаху, але додавання невеликої кількості покращує продукт.
Після цього на фабриках Ferme générale додавали, як він рекомендував, постійні 6.3 % води на об'єм тютюну, який вони обробляли[26]. Щоб врахувати цю домішку Ferme générale постачала роздрібним торговцям сімнадцять унцій тютюну, беручи плату лише за шістнадцять[27]. Щоб забезпечити лише дозволену кількість домішок і запобігти чорному ринку, Лавуазьє подбав про створення бездоганної системи перевірок, підрахунку, нагляду та тестування, яка ускладнювала роздрібним торговцям пошук способів контрабанди тютюну або збільшення прибутку шляхом збільшення обсягу.
Він рішуче й наполегливо дотримувався цього підходу, і система, яку він запровадив, була дуже непопулярною серед роздрібних торговців тютюном по всій країні. Ця непопулярність мала наслідки для нього під час Французької революції[28].
Лавуазьє закликав до створення Королівської комісії з сільського господарства. Згодом він працював секретарем цієї комісії і витратив значні суми власних грошей на підвищення врожайності сільського господарства в Солонні, районі, де сільськогосподарські угіддя були поганої якості. Вологість регіону часто призводила до псування врожаю жита, викликаючи спалахи ерготизму серед населення. У 1788 році Лавуазьє представив Комісії доповідь, в якій детально описав десятирічну роботу на своїй дослідній фермі з впровадження нових культур і видів худоби. Його висновок полягав у тому, що, незважаючи на можливості реформування сільського господарства, податкова система залишила фермерам-орендарям так мало грошей, що було нереально очікувати, що вони змінять свою традиційну практику[29].
Дослідження Лавуазьє процесу горіння збіглися з дуже напруженим графіком громадських і приватних обов'язків, особливо тих, що стосувалися Ferme Générale. Тоді ж було створено низку комісій Академії наук для розслідування конкретних проблем замовлень королівського уряду і зроблено численні звіти. Лавуазьє, чиї організаторські здібності були видатними, часто доручали складати такі офіційні звіти. У 1775 році він був призначений одним із чотирьох уповноважених із постачання пороху, призначених замінити приватну компанію, подібну до Ferme Générale, яка виявилася незадовільною у забезпеченні потреб Франції в боєприпасах. Завдяки його зусиллям кількість і якість французького пороху значно покращилися, що стало джерелом доходів для уряду. Призначення Лавуазьє до комісії з постачання пороху також значно сприяло його науковій кар'єрі. Як уповноважений, він використовував і будинок, і лабораторію в Королівському арсеналі. Тут він жив і працював між 1775 і 1792 роками.
Лавуазьє мав вирішальний вплив на створення порохового бізнесу компанії Du Pont, оскільки він навчав Ельютера Ірене Дюпона[en], її засновника, виготовленню пороху у Франції; останній сказав, що порохові заводи Дюпона «ніколи не були б запущені, якби не його доброта до мене»[30].
У червні 1791 року Лавуазьє позичив П'єру Самюелю Дюпону де Немуру[en] 71 000 ліврів на купівлю друкарні, щоб Дюпон організував видавництво газети La Correspondance Patriotique. Планувалося, що газета міститиме як повідомлення про дебати в Національних установчих зборах, так і статті з Академії наук[31]. Революція швидко зірвала плани старшого Дюпона видавати першу газету, але його син Е.І. Дюпон невдовзі організував видавництво Le Republicain і опублікував останні тексти Лавуазьє з хімії[30].
Лавуазьє також очолював комісію, створену для впровадження єдиної системи мір і ваги[32][33], яка в березні 1791 року рекомендувала прийняти метричну систему[34]. Нова система мір і ваги була прийнята Національним конвентом 1 серпня 1793 р.[35] Лавуазьє був одним із 27 представників Ferme générale[en] яких за наказом конвенту мали заарештувати. Хоча він тимчасово переховувався, 30 листопада 1793 року він здався в монастир Порт-Рояль для допиту. Він стверджував, що не працював у цій комісії багато років, присвятивши себе замість цього науці[36].
23 грудня 1793 року самого Лавуазьє разом з математиком П'єром-Сімоном Лапласом та декількома іншими членами комісії з мір і ваги було виключено з політичних причин[33].
Однією з останніх його значних робіт була пропозиція до Національного конвенту щодо реформи французької освіти. Він також виступив від імені ряду вчених іноземного походження, включаючи математика Жозефа-Луї Лагранжа, допомагаючи звільнити їх від мандату, що позбавляв всіх іноземців власності та свободи[37].
Коли Французька революція набирала обертів, посилювалися напади на дуже непопулярну митну організацію Ferme générale[en], і вона була зрештою скасована в березні 1791 року[38]. У 1792 році Лавуазьє був змушений піти у відставку з посади члена комісії з постачання пороху та переїхати зі свого будинку та лабораторії в Королівському арсеналі. 8 серпня 1793 року всі вчені товариства, включаючи Академію наук, були ліквідовані на вимогу абата Грегуара[en][35]
24 листопада 1793 року було видано наказ про арешт усіх колишніх членів Ferme générale. Лавуазьє та інші члени Ferme générale були звинувачені в дев'яти пунктах шахрайства при виплаті державних грошей, а також у додаванні води в тютюн перед його продажем. Лавуазьє побудував свій захист, спростувавши фінансові звинувачення, нагадавши суду про те, як вони підтримували стабільно високу якість тютюну. Суд, однак, був схильний вважати, що, засудивши їх і конфіскувавши майно Ferme générale, він поверне державі величезні суми[27]. Лавуазьє був засуджений і гільйотинований 8 травня 1794 року в Парижі у віці 50 років разом із 27 співобвинуваченими[39].
Згідно з популярною легендою, звернення з проханням врятувати його життя, щоб він міг продовжити свої експерименти, було відхилено суддею Коффіналем[en]: "La République n'a pas besoin de savants ni de chimistes; le cours de la justice ne peut être suspendu." («Республіка не потребує ані вчених, ані хіміків; правосуддя не може бути відкладено»)[40]. Сам суддя Коффіналь буде страчений менш ніж через три місяці, на хвилі термідоріанської реакції[en].
Важливість Лавуазьє для науки була виражена Лагранжем, який оплакував його страту словами: "Il ne leur a fallu qu'un moment pour faire tomber cette tête, et cent années peut-être ne suffiront pas pour en reproduire une semblable." ("Їм знадобилася лише мить, щоб відрізати цю голову, і сто років може не вистачити, щоб відтворити її подібну")[41][42].
Через півтора року після страти Лавуазьє був повністю виправданий французьким урядом. Під час білого терору[en] його речі передали вдові. Була включена коротка записка «Вдові Лавуазьє, який був помилково засуджений»[43].
Існує сумнівнаl[44] історія про страту Лавуазьє, у якій вчений кліпав очима, щоб продемонструвати, що голова зберігала деяку свідомість після того, як її відрізали[45]. Деякі варіанти історії включають Жозефа-Луї Лагранжа як вченого, який спостерігав і записував моргання Лавуазьє. Ця історія не була записана в тогочасних звітах про смерть Лавуазьє, а місце страти було занадто закритим для громадськості, щоб Лагранж міг побачити нібито експеримент Лавуазьє. Історія, ймовірно, виникла в документальному фільмі Discovery Channel 1990-х років про гільйотини, а потім поширилася в Інтернеті, ставши тим, що одне джерело описує як міську легенду[45][44].
Всупереч панівній думці того часу, Лавуазьє висунув теорію про те, що звичайне повітря або один із його компонентів поєднується з речовинами, коли вони спалюються[46]. Він продемонстрував це за допомогою експерименту[46].
Наприкінці 1772 року Лавуазьє звернув увагу на явище горіння, на тему якого він мав зробити свій найбільш значний внесок у науку. В записці до Академії від 20 жовтня про результати своїх перших експериментів з горіння він повідомив, що коли фосфор згорає, він поєднується з великою кількістю повітря, утворюючи кислий спирт фосфору, і що вміст фосфору збільшується у вазі при спалюванні. У другій запечатаній записці, переданій в академію через кілька тижнів (1 листопада), Лавуазьє поширив свої спостереження та висновки про спалювання сірки та додав, що «те, що спостерігається при спалюванні сірки та фосфору, цілком може мати місце в у випадку з усіма речовинами, які збільшуються у вазі при спалюванні та кальцинуванні: і я переконаний, що збільшення ваги металевих накипів відбувається з тієї ж причини»[джерело?].
Протягом 1773 року Лавуазьє вирішив ретельно переглянути літературу про повітря, особливо про «фіксоване повітря», і повторити багато експериментів інших дослідників у цій галузі. Він опублікував звіт про цей огляд у 1774 році в книзі під назвою Opuscules physiques et chimiques (Фізичні та хімічні нариси). Під час цього огляду він зробив своє перше повне дослідження роботи Джозефа Блека, шотландського хіміка, який провів серію класичних кількісних експериментів з м'якими та їдкими лугами. Блек показав, що різниця між м'якими лугами, наприклад, крейдою (CaCO3), і каустичними (їдкими) формами, наприклад, оксидом кальцію (CaO), полягає в тому, що перші містять не звичайне повітря, фіксоване в крейді, а «фіксоване повітря», окремий хімічний вид, відомий тепер як вуглекислий газ (CO2), який є складовою атмосфери. Лавуазьє розпізнав, що фіксоване повітря Блека було ідентичним до повітря, яке утворювалось, коли металевий накип відновлювали деревним вугіллям, і навіть припустив, що повітря, яке поєднується з металами при кальцинуванні та збільшує вагу, може бути фіксованим повітрям Блека, тобто, CO2[джерело?].
Навесні 1774 року Лавуазьє провів досліди з кальцинування олова і свинцю в запаяних посудинах, результати яких остаточно підтвердили, що збільшення маси металів при згорянні відбувається за рахунок з'єднання з повітрям. Але питання про те, чи бере участь у цьому процесі все атмосферне повітря чи лише його частина, залишалося відкритим. У жовтні англійський хімік Джозеф Прістлі відвідав Париж, де він зустрівся з Лавуазьє і розповів йому про повітря, яке він утворив, нагріваючи червоний оксид ртуті за допомогою лінзи і яке підтримувало горіння з надзвичайною силою. У той час Прістлі не був впевнений щодо природи цього газу, але він відчував, що це особливо чиста форма звичайного повітря. Лавуазьє провів власні дослідження цієї особливої речовини. Результатом стали його мемуари Про природу принципу, який поєднується з металами під час їх кальцинування та збільшує їх вагу, прочитані Академії 26 квітня 1775 року (зазвичай їх називають Пасхальними мемуарами). У оригінальних мемуарах Лавуазьє показав, що окалина ртуті є справжньою металевою окалиною, оскільки її можна відновити деревним вугіллям, з виділенням при цьому фіксованого повітря Блека[47]. При відновленні без вугілля виділялося повітря, яке краще підтримувало дихання і горіння. Він дійшов висновку, що це просто чиста форма звичайного повітря, і що це саме повітря «нерозділене, без змін, без розкладання», яке поєднується з металами під час кальцинування[джерело?].
Після повернення з Парижа Прістлі знову взявся за дослідження повітря з окалини ртуті. Його результати тепер показали, що це повітря було не просто особливо чистою формою звичайного повітря, але було «у п'ять або шість разів краще, ніж звичайне повітря, для цілей дихання, запалення та ... будь-якого іншого використання звичайного повітря». Він назвав повітря дефлогістованим, оскільки вважав, що це звичайне повітря, позбавлене свого флогістону[en]. Оскільки таке повітря мало змогу поглинати набагато більшу кількість флогістону, що виділяється палаючими тілами та дихаючими тваринами, було пояснено значно посилене горіння речовин і більшу легкість дихання в цьому повітрі[джерело?].
Дослідження Лавуазьє включали деякі з перших справді кількісних хімічних експериментів. Він ретельно зважував реагенти та продукти хімічної реакції в герметичній скляній посудині, щоб гази не могли вийти, що стало вирішальним кроком у розвитку хімії[48]. У 1774 році він показав, що хоча речовина може змінювати свій стан під час хімічної реакції, загальна маса речовини в кінці кожної хімічної зміни залишається такою ж, як і на початку. Так, наприклад, якщо шматок дерева спалити до попелу, загальна маса залишиться незмінною, якщо включити газоподібні реагенти та продукти реакції. Досліди Лавуазьє підтвердили закон збереження маси. У Франції його викладають як закон Лавуазьє, і він перефразований із твердження в його трактаті Traité Élémentaire de Chimie: «Ніщо не втрачається, ніщо не створюється, усе трансформується». Михайло Ломоносов (1711–1765) раніше висловлював подібні ідеї в 1748 р. і довів їх дослідами; інші дослідники, чиї ідеї передували роботам Лавуазьє, включають Жана Рея (1583–1645), Джозефа Блека (1728–1799) та Генрі Кавендіша (1731–1810)[49].
Значну частину прибутків витрачав на досліди. Він не рахував гроші: наприклад, досліди складу води коштували йому 50000 ліврів. Він домагався високоточної постановки експериментів, використовував досконалі прилади: зробив у це дуже великий вклад. 1775 року міністр Тюрго, який започаткував виробництво пороху у Франції, назначив його одним з 4-х його керівників. Завдяки Лавуазьє до 1788 року виробництво пороху у Франції збільшилось вдвічі.
Експериментально довів, що повітря — не просте тіло, як вважалося на той час, а суміш різних за властивостями газів. Запропонував назву «оксиген» і пояснив його роль у процесах випалювання, горіння, дихання. Запопонував визначення хімічного елемента, встановив хімічний склад води, оксидів нітрогену, багатьох мінералів. Обґрунтував закон збереження маси речовини. Склав першу таблицю простих речовин. Один із засновників термохімії. 1789 року Лавуазьє опублікував підручник «Елементарний курс хімії», цілком заснований на кисневій теорії горіння і новій номенклатурі, який став першим підручником нової хімії.
Також Лавуазьє досліджував властивості різних речовин за високих температур, для чого побудував величезний агрегат із двома лінзами (найбільша мала діаметр 130 см), які концентрували сонячне світло. Для того, щоб виготовити збиральну лінзу такого розміру, оптики зробили два круглих увігнутих скла, злютували їх, а в проміжок між ними заповнили спиртом. Товщина такої лінзи в центрі становила 16 см. Друга лінза, яка ще сильніше допомагала зібрати промені, була приблизно вдвічі меншою, і її виготовили звичайним способом — шліфуванням скляної виливки. Продумана система важелів, гвинтів і коліс на платформі дозволяла наводити лінзи на Сонце. Учасники досліду були в закопчених окулярах.
До такої системи Лавуазьє поміщав різні мінерали і метали: пісковик, кварц, цинк, олово, кам'яне вугілля, алмаз, платину і золото. Він відзначив, що в герметично залютованій скляній посудині з вакуумом алмаз при нагріванні обвуглюється, а на повітрі згорає повністю.
- 6826 Лавуазьє — астероїд, названий на честь науковця.
- ↑ Donovan A. L. Encyclopædia Britannica
- ↑ https://catalogues.royalsociety.org/CalmView/Record.aspx?src=CalmView.Persons&id=NA8248&pos=1
- ↑ https://www.academie-sciences.fr/fr/Liste-des-membres-depuis-la-creation-de-l-Academie-des-sciences/les-membres-du-passe-dont-le-nom-commence-par-l.html
- ↑ NNDB — 2002.
- ↑ а б Pas L. v. Genealogics — 2003.
- ↑ Brock W. H. The fontana history of chemistry — 1992. — ISBN 0-00-686173-3
- ↑ С. Созонов Лавуазье, Антуан-Лоран // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1896. — Т. XVII. — С. 218–223.
- ↑ Lavoisier, Antoine Laurent. Lexico UK English Dictionary. Oxford University Press. Архів оригіналу за 23 квітня 2021.
- ↑ Lavoisier. Collins English Dictionary[en]. HarperCollins. Процитовано 30 липня 2019.
- ↑ Lavoisier. Процитовано 30 липня 2019.
- ↑ а б (фр.) Lavoisier, le parcours d'un scientifique révolutionnaire CNRS (Centre National de la Recherche Scientifique)
- ↑ Schwinger, Julian (1986). Einstein's Legacy (англ.). New York: Scientific American Library. с. 93. ISBN 978-0-7167-5011-6.
- ↑ У своїй таблиці елементів Лавуазьє перерахував п'ять «земель, які можна перетворити на сіль» (тобто руд, які можуть вступати в реакцію з кислотами з утворенням солей (salis = сіль, латиною)): chaux (оксид кальцію), magnésie (магнезія, оксид магнію), baryte (сульфат барію), alumine (глинозем, оксид алюмінію) і silice (кремнезем, діоксид кремнію). Про ці «елементи» Лавуазьє розмірковує: «Ми, мабуть, поки що знайомі лише з частиною металевих речовин, що існують у природі, оскільки всі ті речовини, які мають більшу спорідненість до кисню, ніж вуглець, до цього часу не вдалося перевести до металевого стану, і, отже, представлені нашим спостереженням лише у вигляді оксидів, плутаються з землями. Надзвичайно ймовірно, що в цій ситуації знаходиться барит, який ми щойно зіставили з землями; оскільки в багатьох експериментах він виявляє властивості, майже наближені до властивостей металевих тіл. Можливо навіть, що всі речовини, які ми називаємо землею, можуть бути лише металевими оксидами, які неможливо відновити жодним відомим досі процесом» – from p. 218 of: Lavoisier with Robert Kerr, trans., Elements of Chemistry, ..., 4th ed. (Edinburgh, Scotland: William Creech, 1799). (The original passage appears in: Lavoisier, Traité Élémentaire de Chimie, ... (Paris, France: Cuchet, 1789), vol. 1, p. 174.)
- ↑ Schama, Simon (1989). Citizens: A Chronicle of the French Revolution (англ.). Alfred A Knopf. с. 73.
- ↑ Catholic Encyclopedia (1913)/Antoine-Laurent Lavoisier (англ.).
- ↑
Hugh Chisholm, ред. (1911). . // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 16. Cambridge University Press. с. 295. (англ.)
- ↑ Yount, Lisa (2008). Antoine Lavoisier : founder of modern chemistry. Berkeley Heights, NJ: Enslow Publishers. с. 115. ISBN 978-0-7660-3011-4. Процитовано 25 липня 2016.
- ↑ а б в г Duveen, Dennis I. (1965). Supplement to a bibliography of the works of Antoine Laurent Lavoisier, 1743–1794 (англ.). London: Dawsons.
- ↑ а б в McKie, Douglas (1935). Bibliographic Details Antoine Lavoisier, the father of modern chemistry, by Douglas McKie ... With an introduction by F.G. Donnan (англ.). London: V. Gollancz ltd.
- ↑ а б в г д е Bibliographic Details Lavoisier in perspective / edited by Marco Beretta (англ.). Munich: Deutsches Museum. 2005.
- ↑ а б в г д е ж Bell, Madison Smart (2005). Lavoisier in the year one (англ.). New York: W.W. Norton.
- ↑ McKie, Douglas (1952). Antoine Lavoisier: scientist, economist, social reformer. New York: Schuman.
- ↑ Citizens, Simon Schama. Penguin 1989 p. 236
- ↑ Eagle, Cassandra T.; Jennifer Sloan (1998). Marie Anne Paulze Lavoisier: The Mother of Modern Chemistry. The Chemical Educator (англ.). 3 (5): 1—18. CiteSeerX 10.1.1.472.7513. doi:10.1007/s00897980249a. S2CID 97557390.
- ↑ Donovan, Arthur (1996). Antoine Lavoisier: Science, Administration, and Revolution (англ.). Cambridge: Cambridge University Press. с. 273. ISBN 978-0-521-56672-8.
- ↑ Jean-Pierre Poirier (1998). Lavoisier: Chemist, Biologist, Economist (англ.). University of Pennsylvania Press. с. 24–26. ISBN 978-0-8122-1649-3.
- ↑ а б W.R. Aykroyd (12 травня 2014). Three Philosophers: Lavoisier, Priestley and Cavendish (англ.). Elsevier Science. с. 168—170. ISBN 978-1-4831-9445-5.
- ↑ Arthur Donovan (11 квітня 1996). Antoine Lavoisier: Science, Administration and Revolution (англ.). Cambridge University Press. с. 123—125. ISBN 978-0-521-56672-8.
- ↑ Citizens, Simon Schama, Penguin 1989 p. 313
- ↑ а б Dutton, William S. (1942), Du Pont: One Hundred and Forty Years (англ.), Charles Scribner's Sons, LCCN 42011897.
- ↑ Chronicle of the French Revolution, Jacques Legrand, Longman 1989, p. 216 ISBN 0-582-05194-0
- ↑ Companion to the French Revolution, John Paxton, Facts on File Publications 1988, p. 120
- ↑ а б A Cultural History of the French Revolution, Emmet Kennedy, Yale University Press 1989, p. 193
- ↑ Chronicle of the French Revolution, Jacques Legrand, Longman 1989, p. 204 ISBN 0-582-05194-0
- ↑ а б Chronicle of the French Revolution, Jacques Legrand, Longman 1989, p. 356 ISBN 0-582-05194-0
- ↑ Chronicle of the French Revolution, Jacques Legrand, Longman 1989 ISBN 0-582-05194-0[сторінка?]
- ↑ O'Connor, J.J.; Robertson, E.F. (26 вересня 2006). Joseph-Louis Lagrange (англ.). Архів оригіналу за 2 May 2006. Процитовано 20 квітня 2006.
У вересні 1793 р. був прийнятий закон, який наказував арештовувати всіх іноземців, народжених у ворожих країнах, і все їхнє майно підлягало конфіскації. Лавуазьє втрутився від імені Лагранжа, який, безумовно, підпадав під дію закону. 8 травня 1794 року після судового процесу, який тривав менше дня, революційний трибунал засудив Лавуазьє та 27 інших осіб до страти. Лагранж сказав про смерть Лавуазьє, якого гільйотинули ввечері у день суду: «Знадобилася лише мить, щоб відрубати цю голову, і, можливо, сто років буде недостатньо, щоб створити іншу подібну».
- ↑ Chronicle of the French Revolution, Longman 1989 p. 202 ISBN 0-582-05194-0
- ↑ Today in History: 1794: Antoine Lavoisier, the father of modern chemistry, is executed on the guillotine during France's Reign of Terror (англ.). Архів оригіналу за 15 червня 2013.
- ↑ Коментуючи цю цитату, Деніс Дювін, англійський дослідник життя та творчості Лавуазьє та колекціонер його творів, писав, що «немає сумнівів, що така цитата ніколи не була виголошена». З дослідженнями Дювіна можна ознайомитись за наступним посиланням Duveen, Denis I. (February 1954). Antoine Laurent Lavoisier and the French Revolution. Journal of Chemical Education (англ.). 31 (2): 60—65. Bibcode:1954JChEd..31...60D. doi:10.1021/ed031p60..
- ↑ Delambre, Jean-Baptiste (1867). (фр.). pp. 15–57: Gauthier-Villars — через Вікіджерела.
- ↑ Guerlac, Henry (1973). Antoine-Laurent Lavoisier – Chemist and Revolutionary (англ.). New York: Charles Scribner's Sons. с. 130.
- ↑ (In French) M.-A. Paulze, épouse et collaboratrice de Lavoisier, Vesalius, VI, 2, 105–113, 2000, p. 110. (PDF)
- ↑ а б Does the head remain briefly conscious after decapitation (revisited)?. The Straight Dope (англ.). 12 червня 1998. Процитовано 23 квітня 2024.
- ↑ а б Jensen, William B. (May 2004). Did Lavoisier Blink?. Journal of Chemical Education (англ.). 81 (5): 629. Bibcode:2004JChEd..81..629J. doi:10.1021/ed081p629. ISSN 0021-9584.
- ↑ а б Guerlac, Henry (2019). Lavoisier—the Crucial Year: The Background and Origin of His First Experiments on Combustion in 1772. Cornell University Press (англ.). doi:10.7298/GX84-1A09. hdl:20.500.12657/62166. ISBN 978-1-5017-4664-2.
- ↑ Lavoisier, Antoine (1777) "Mémoire sur la combustion en général" [Архівовано 17 червня 2013 у Wayback Machine.] ("On Combustion in General"). Mémoires de l’Académie des sciences. English translation
- ↑ Petrucci R.H., Harwood W.S. and Herring F.G., General Chemistry (8th ed. Prentice-Hall 2002), p. 34
- ↑ An Historical Note on the Conservation of Mass.
- Левченков С. И. . Краткий очерк истории химии [Архівовано 8 грудня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
 | Ця стаття містить перелік джерел, але походження окремих тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. (серпень 2020) |
- Народились 26 серпня
- Народились 1743
- Померли 8 травня
- Померли 1794
- Члени Лондонського королівського товариства
- Члени Французької академії наук
- Члени Американського філософського товариства
- Список 72 імен на Ейфелевій вежі
- Гільйотиновані у Франції
- Французькі хіміки
- Уродженці Парижа
- Померли в Парижі
- Люди, на честь яких названо астероїд
- Посмертно реабілітовані
- Відкривачі хімічних елементів
- Люди на марках
- Випускники Паризького університету
- Французькі католики
- Люди, на честь яких названо кратер на Місяці