Перейти до вмісту

Антуан Меє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Антуан Мейє)
Антуан Меє
фр. Antoine Meillet[1]
Ім'я при народженніфр. Paul Jules Antoine Meillet[1]
Народився11 листопада 1866(1866-11-11)[2][3][…]
Мулен[3][5][6]
Помер21 вересня 1936(1936-09-21)[3][5][…] (69 років)
Шатомеян[3][5][8]
ПохованняMoulins' Cemeteryd
Країна Франція
Діяльністьграмматик, Indo-Europeanist, вірменознавець, славіст, мовознавець
Alma materКолеж де Франс
Галузьмовознавство, Соціологія
ЗакладКолеж де Франс[9]
Національна школа живих східних мов[d][1]
Практична школа вищих досліджень[1]
Revue des Études Arméniennesd
Посадапрезидент[d]
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор наук
ВчителіLouis Havetd[10]
Мішель Бреаль[10]
Фердинанд де Сосюр[10]
James Darmesteterd[10]
Abel Bergaigned[10]
Victor Henryd[10] і Sylvain Lévid[10]
Відомі учніЄжи Курилович, Жорж Дюмезіль, Жозеф Вандрієс та ін.
Аспіранти, докторантиЖорж Дюмезіль
ЧленствоАкадемія наук СРСР
Петербурзька академія наук
Американська академія мистецтв і наук
Російська академія наук
Академія надписів та красного письменства (1936)[11][12]
Нідерландська королівська академія наук
Нагороди

Антуа́н Меє́ (фр. Antoine Meillet; *11 листопада 1866, Мулен, департамент Альє, Овернь — †21 вересня 1936, Шатомеян, департамент Шер, Центр (Беррі)) — французький мовознавець, соціолог, член Академії написів і красного письменства з 1924, іноземний член ВУАН з 1924, професор Вищої практичної школи з 1891, почесний доктор Колеж де Франс з 1906.

Біографія

[ред. | ред. код]

Антуан Меє народився 11 листопада 1866 року в містечку Мулен департаменту Альє у сім'ї нотаріуса. Освіту здобув у Парижі у Сорбонні. Також слухав курси Бреаля в Колеж де Франс і Фердинанда де Сосюра у Вищій практичній школі. У 1890 р. здійснив поїздку на Кавказ для вивчення вірменської мови. У 1897 році захистив докторську дисертацію на тему «Особливості вживання генитиву і акузативу в старослов'янській мові». З 1902 року викладав вірменську мову в Школі східних мов. У 1905-1932 роках — індоєвропеїстику та інші курси в Колеж де Франс.

Серед учнів Антуана Меє практично всі відомі лінгвісти наступного покоління: Люсьєн Теньєр, Еміль Бенвеніст, Жозеф Вандрієс, Андре Мартіне, Єжи Курилович, Жорж Дюмезіль та ін.

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Сприйнявши багато ідей Фердинанда де Сосюра, Меє, однак, не став займатися, як більшість європейських структуралістів, синхронним вивченням мови, а продовжував розвивати порівняльно-історичні дослідження з урахуванням сосюрівського положення про системність мови та її «соціальний» характер. Порівняльно-історичний метод зовнішньої реконструкції саме в роботах Меє знайшов завершення і прийняв класичну форму. В області приватних індоєвропейських досліджень особливо великий внесок Меє привніс до славістики і вірменістики.

Антуан Меє автор 24 книжок і понад 500 статей з індоєвропейського мовознавства, славістики, германістики, іраністики тощо. Найвідомішими серед яких є «Вступ до порівняльного вивчення індоєвропейських мов» (1903), «Порівняльний метод в історичному мовознавстві» (1921), «Спільнослов'янська мова» (1934). У своїх працях він акцентує на соціальному характері мови: «Мова існує лише остільки, оскільки є суспільство, і людське суспільство не може існувати без мови». У «Вступі до порівняльно-історичного мовознавства» Меє аналізує соціальні чинники, які впливають на функціонування, розвиток і долю мови. У своїх працях Меє розглядав також і питання розвитку української мови, і був іноземним членом Академії наук України з 1924 р.

У співавторстві з Альфредом Ерну склав найавторитетніший етимологічний словник латинської мови[13]. Йому належать також важливі дослідження про індоєвропейські корені грецької епічної поезії.

Помер Антуан Меє 21 вересня 1936 року, не доживши до свого сімдесятиріччя.

Основні праці

[ред. | ред. код]
  • Нарис порівняльної граматики класичної вірменської мови / Esquisse d'une grammaire comparée de l'arménien classique, 1903;
  • Вступ до порівняльного вивчення індоєвропейських мов / Introduction à l'étude comparative des langues indo-européennes, 1903;
  • Діалекти в індоєвропейських мовах / Les dialectes indo-européens, 1908;
  • Огляд історії грецької мови / Aperçu d'une histoire de la langue grecque, 1913;
  • Мови в Новій Європі / Les langues dans l'Europe nouvelle, 1918;
  • Історичне та загальне мовознавство / Linguistique historique et linguistique générale, 1921;
  • Індоєвропейські витоки грецької метрики / Les origines indo-européennes des mètres grecs, 1923;
  • Нариси з історії латинської мови / Esquisse d'une histoire de la langue latine, 1928;
  • Порівняльний метод в історичному мовознавстві / La méthode comparative en linguistique historique, 1928;
  • Етимологічний словник латинської мови / Dictionnaire étymologique de la langue latine, (en coll. avec Alfred Ernout), 1932.
  • А. Меє. Общеславянский язык, — Москва: «Прогресс», — 2010


Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Anne-Marguerite Fryba, «Maurice Grammont, Antoine Meillet et l'institutionnalisation de la linguistique en France», dans Revue des langues romanes, no 105, 2001, p. 503-517
  • Charles de Lamberterie, «Milman Parry et Antoine Meillet», dans Françoise Létoublon (éd.), Hommage à Milman Parry. Le style formulaire de l’épopée homérique et la théorie de l'oralité poétique, Amsterdam, Gieben, 1997
  • Gabriel Bergounioux et Charles de Lamberterie, Meillet aujourd'hui, Louvain-Paris, Peeters, 2006
  • Кондрашов Н. А. История лингвистических учений. — М., 1979
  • Кобилянський Б. В. Короткий огляд історії мовознавства. — К., 1964

Посилання

[ред. | ред. код]