Перейти до вмісту

Шимон Ашкеназі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Аскеназі Шимон)
Шимон Ашкеназі
Народився28 грудня 1866(1866-12-28)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих або 28 грудня 1865(1865-12-28) Редагувати інформацію у Вікіданих
Завихост, Сандомирський повіт, Свентокшиське воєводство, Республіка Польща[2][1]
Помер22 червня 1935(1935-06-22)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Варшава, Польська Республіка[1][3]
ПохованняЄврейський цвинтар у Варшаві (Воля)d Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаПольща Польща
Національністьєврей
Діяльністьдипломат, історик, науково-педагогічний працівник, письменник, політик
Alma materГеттінгенський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
Варшавський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьісторія
ЗакладВаршавський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
ЛНУ ім. І. Франка Редагувати інформацію у Вікіданих
Вчене званняпрофесор
ЧленствоПольська академія знань Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Кавалер ордена Почесного легіону Командорський Хрест із зіркою ордена Відродження Польщі
Автограф

Шимо́н Ашкена́зі (пол. Szymon Askenazy; (28 грудня 1866(1866-12-28) Редагувати інформацію у Вікіданих або 28 грудня 1865(1865-12-28) Редагувати інформацію у Вікіданих, Завихост, Свентокшиське воєводство — 22 червня 1935(1935-06-22) Редагувати інформацію у Вікіданих, Варшава) — польський історик, дипломат. Творець львівської школи польських істориків («школи Ашкеназі»). Представник Польщі у Лізі Націй.

З життєпису

[ред. | ред. код]

Народився у містечку Завихост біля Сандомира. Його батьки, Регіна і Вольф, були багатими купцями. Ашкеназі був нащадком давнього єврейського роду, який протягом багатьох століть мешкав у Польщі й був славний лікарями (серед них лікар Сигізмунда Августа) і рабинами.

Навесні 1883 року, отримавши атестат зрілості із золотою медаллю в II Варшавській гімназії, вступив, за рекомендацією свого батька, на Юридичний факультет Варшавського університету, який закінчив у 1887 році. Після завершення навчання він проходив дворічну судову практику, але так і не пов'язав свою подальшу діяльність з юридичною практикою. Відповідно до своїх захоплень, підбадьорений Адольфом Павіньским, продовжив навчання за історичним напрямом в Німеччині, в Геттінгенському університеті Навчання в Геттінгені закінчив отриманням докторського вченого ступеня за захист праці: «Die Letzte Polnische Koenigswahl» (1894 р.).

З 1890 року за сприяння свого товариша Тадеуша Корзона став автором статей у Великій ілюстрованій енциклопедії. Однак, переважно Ашкеназі у цей час займається написанням своєї праці «Польсько-прусський союз» (пол. Przymierze polsko-pruskie), яка друкувалось частинами у виданні «Biblioteka Warszawska», а в подальшому витримала 3 перевидання у 1900, 1901 та 1918 роках. Заходи щодо габілітації в Львівському університеті, завдяки підтримці медієвіста Тадеуша Войцеховського, «червоного князя» Адама Сапіги та багатого галицького землянина Карла Лянцкоронського, не зустріли перепон і в 1897 році він був переведений.

У 1902–1914 роках — професор Львівського університету, з 1928 — почесний професор Варшавського університету, з 1909 — член Польської академії знань, з 1924 — почесний член Польського історичного товариства.

Спеціалізувався у галузі політичної історії Польщі XIX–XX століть (залишаючи поза увагою економічні проблеми): «Князь Юзеф Понятовський» (1905), «Росія — Польща. 1815–1830» (1929) та інші. Вів гостру полеміку з представниками краківської історичної школи, боровся з їх песимізмом у поглядах на історію Польщі, засуджував політичне угодовство. Пробуджував незалежницькі настрої серед польського суспільства. Виступав за приєднання Східної Галичини до Польщі, проти державної незалежності України. Творець львівської школи польських істориків — «школи Ашкеназі», з якої вийшло кілька відомих учених: Н. Гонсяровська-Грабовська, Владислав Конопчинський, Маріан Кукель, Ян Рутковський, М. Сокольницький та інші.

У 1920–1923-х — представник Польщі у Лізі Націй. За політичними поглядами був близький до Юзефа Пілсудського.

Твори

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Р. М. Шуст Аскеназі Шимон // ЕСУ
  • Barycz H. Na przełiomie dwóch stuleci. Z dziejów polskiej humanistyki w dobie Młodej Polski. — Wrocław, 1977. — 332 s. (пол.)
  • Dutkiewicz J. Szymon Askenazy i jego szkoła. — Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1958. — 249 s. (пол.)
  • Zahorski A. Szymon Aszkenazy // Historycy warszawscy ostatnich dwóch stuleci. Praca zbiorowa. — Warszawa: Czytelnik, 1986. — 495 s. — ISBN 83-07-01055-1. (пол.)

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]