Аутоекологія

Аутекологія (факторіальна екологія, екологія видів) — розділ екології, що вивчає взаємовідносини окремих видів організмів з довкіллям. Аутекологія — розділ екології, що вивчає вплив чинників довкілля на окремі організми, популяції і види (рослин, тварин, грибів, бактерій). Завдання аутекології — виявлення фізіологічних, морфологічних і інших пристосувань (адаптацій) видів до різних екологічних умов: режиму зволоження, високим і низьким температурам, засоленню ґрунту (для рослин). Останніми роками в аутекології з'явилося нове завдання — вивчення механізмів реагування організмів на різні варіанти хімічного і фізичного забруднення (включаючи радіоактивне забруднення) середовища.

Теоретична основа аутекології — її закони

• Перший закон аутекології — закон оптимуму: по будь-якому екологічному чиннику будь-який організм має певні межі поширення (межі толерантності). Як правило, в центрі ряду значень чинника, обмеженого межами толерантності, лежить область найсприятливіших умов життя організму, при яких формується найбільша біомаса і висока щільність популяції. Навпаки, біля кордонів толерантності розташовані зони пригноблення організмів, коли падає щільність їх популяцій і види стають найуразливішими до дії несприятливих екологічних чинників, включаючи і вплив людини.
• Другий закон аутекології — індивідуальність екології видів: кожен вид по кожному екологічному чиннику розподілений по-своєму, криві розподілів різних видів перекриваються, але їх оптимуми різняться. З цієї причини при зміні умов середовища в просторі (наприклад, від сухої вершини горба до вологої балки) або в часі (при пересиханні озера, при посиленні випасу, при заростанні скель) склад екосистем змінюється поступово. Відомий російський еколог Л. Г. Раменський сформулював цей закон образно: «Види — це не рота солдатів, що марширують в ногу».
• Третій закон аутекології — закон лімітуючих (що обмежують) чинників: найважливішим для розподілу виду є той чинник, значення якого знаходяться в мінімумі або максимумі. Наприклад, в степовій зоні лімітуючим чинником розвитку рослин є зволоження (значення знаходиться в мінімумі) або засолення ґрунту (значення знаходиться в максимумі), а в лісовій — її забезпеченість живильними елементами (значення знаходяться в мінімумі).

Закони аутекології широко використовуються в сільськогосподарській практиці, наприклад, при виборі сортів рослин і порід тварин, яких найдоцільніше вирощувати або розводити в конкретному районі.

Див. також

• Демекологія

Література

• Поплавская Г. И. Краткий курс экологии растений. — Л., 1937;
• Шенников А. П. Экология растений. — М., 1950;
• Кошкаров Д. Н. Основы экологии животных. 2-е изд. — Л., 1944;
• Наумов Н. П. Экология животных. 2-е изд. — М., 1963;
• Макфедьен Э. Экология животных (пер. с англ.). — М., 1965;
• Ковальский В. В. Геохимическая экология. Очерки. — М., 1974;
• Дажо Р. Основы экологии (пер. с франц.). — М., 1975;
• Лархер В. Экология растений (пер. с нем). — М., 1973;
• Уиттекер Р. Сообщества и экосистемы (пер. с англ.). — М., 1980;
• Weaver 1. Е., Clements F. E. Plant ecology, 2. ed. — N. Y.; Lond., 1938;
• Schwerdtfeger F. Okologie der Tiere, Bd. 1-3. — Hamburg, 1963–1975.

Посилання

• Аутоекологія // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 13-14.
• Ейдекологія // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 75.