Ахмат (хан Великої Орди)
| Ахмат | |
|---|---|
 | |
| Народився | невідомо[1] Золота Орда |
| Помер | 6 січня 1481 або 1481[1] Сарай-Бату, Золота Орда[2] |
| Діяльність | політик |
| Посада | хан |
| Батько | Кічі-Мухаммед |
| Діти | Саїд-Ахмад II, Шейх-Ахмад і Муртаза-хан |
Ахмат (тат. Əxmət, Әхмәт, آحمد; пом. 6 січня 1481 р.) — хан Великої Орди в період між 1465 і 1481 роками, син хана Кічі-Мухамеда.
У 1465 році захопив владу в Орді, піднявши повстання проти свого брата Махмуда бін Кучука, який був його співправителем з 1459 року.
1470 року організував похід проти Молдавського князівства, проте зазнав поразки у битві при Липнику.
У 1472 році Ахмат уклав союз з польським королем і великим князем литовським Казимиром IV спрямований проти Великого князівства Московського. У червні того ж року здійснив невдалий похід на Москву, в ході якого вдалось здобути і спустошити лише невелике містечко Алексин на березі Оки. У 1476 році, після захоплення Криму Ахмат направив посольство до Івана III, з вимогою відновлення сплати Москвою щорічної данини. Останній спочатку намагався вести з Ордою дружню політику, проте після завоювання Новгорода у 1479 році в Івана ІІІ з'явились сили на протистояння з Ахматом і він демонстративно відмовився підкорятися Орді, що зрештою призвело до початку військового протистояння між обома державами.
У 1480 році Ахмат організував військову кампанію проти Великого князівства Московського, яка, однак завершилась тим, що ординці змушені були відступити, не дійшовши до Москви 200 км. Татари й московити протягом тижня стояли на берегах Угри та перестрілювались. Раптово виникла паніка і обидві сторони вдались до втечі з поля бою. Після стояння на Угрі Московське князівство остаточно позбулась залежності від монгольських ханів, а Велика Орда втратила свій вплив. Останні сильні татарські улуси залишились в Казані, Астрахані та Криму.
Після невдачі у боротьбі з Москвою орди Ахмата відкочували в низов'я Сіверського Дінця на зимівлю. Восени 1480 - взимку 1481 року хан Тюменської Орди Ібак у спілці з ногайськими мурзами Мусою й Ямгурчі виступили проти Ахмата. Після того, як його улуси відійшли на зимівлю 15 тисяч вершників сибірських татар Ібака та ногаїв переправилися через Волгу й 6 січня 1481 р. розгромили ставку Ахмата та вбили хана. Після загибелі Ахмата Ібак пограбував його емірів: «… а Шибаны с Ногаи начаша Ахматову орду грабити меж Доном и Волгой, на Донцу и на Малом близ Азова; и стоял Царь Ивак 5 дней на Ахматове Орде и поиде прочь»[3][4].
- ↑ а б в Ahmad // Національна енциклопедія Узбекистану — Oʻzbekiston milliy ensiklopediyasi Davlat ilmiy nashriyoti, 2000.
- ↑ https://brill.com/view/title/15156
- ↑ Карамзин Н.М. (1842). История государства Российского, Т. VI, прим.240. Санкт-Петербург. с. 438.
- ↑ Ракушин А.И. Кочевые улусы Золотой Орды (по материалам курганных могильников Нижнего Поволжья XIII-XV вв.).
- Kołodziejczyk D. The Crimean Khanate and Poland-Lithuania: International Diplomacy on the European Periphery (15th-18th Century): A Study of Peace Treaties Followed by Annotated Documents. Leiden: Brill. 2011.
- Парунин А. В. К вопросу об обстоятельствах смерти хана Большой Орды Ахмата в 1481 году. Золотоордынская цивилизация. Вып. 3. Казань, 2010. — с.166-172.
Саїд-Ахмад I (1447—1459) • Махмуд (1459—1465) • Ахмат-хан (1465—1481) • Ібак (1481, 1487, 1491—1495) • Саїд-Ахмад II та Абдул-Керім (1481—1485) • Саїд-Ахмад II ти Муртаза-хан (1485—1491) • Менґлі (1491) • Шейх-Ахмад та Абдул-Керім (травень—листопад 1491 року) • Мехмед (1493—1494) |  | |