Бруслина європейська
| Бруслина європейська | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Бруслиноцвіті (Celastrales) |
| Родина: | Бруслинові (Celastraceae) |
| Рід: | Бруслина (Euonymus) |
| Вид: | Бруслина європейська (E. europaeus)
|
| Біноміальна назва | |
| Euonymus europaeus | |
| |
Брусли́на європе́йська (Euonymus europaeus L.)[2] — отруйна багаторічна рослина родини бруслинових, типовий представник угруповань, притаманних широколистяним лісам. Деревинна, технічна, лікарська, лісомеліоративна та декоративна культура.
Бруслина європейська належить до листопадних видів. Зазвичай вона являє собою кущ заввишки 1,5-2 м, рідше — невеличке дерево заввишки 5-10 м зі стовбуром завширшки до 20 см. Стовбур і старі гілки сірувато-бурі, майже чорні, помережані корковими наростами, молоді гілки зелені, в перерізі круглі або невиразно чотиригранні. Деревина нещільна, жовта, на відкритому повітрі біліє, свіжа має неприємний запах. Бруньки дрібні, яйцеподібно-конічні. Листки супротивні, черешкові, формою від видовжено еліптичних до оберненояйцеподібних, біля основи клиноподібно звужені, по краю пильчасті, біля верхівки заокруглені, але не тупі, а загострені. Листкові черешки жолобчасті, завдовжки 2-15 мм, листкові пластинки 3-11,5 см завдовжки та 1-6,5 см завширшки. На дотик листки злегка шкірясті, їх колір насичено-зелений, верхній бік голий, жилки на нижньому боці короткоопушені. Восени листя набуває жовто-зеленого, малинового або винного кольорів.
Суцвіття — розлогий зонтик, що складається з 2-9 квіток. В суцвітті середня квітка завжди недорозвинена. Квітконіжки завдовжки 2-3,5 см, біля основи квіток помітні дрібні лускоподібні приквітки, які часто зберігаються і під час достигання плодів. Квітки двостатеві, актиноморфні, чотиричленні, зеленкуваті або жовтуваті, загалом непоказні, завширшки 10-12 мм. Чашолистки широкояйцеподібні, тупі, вдвічі коротші за пелюстки. Пелюсток 4, вони довгасті, тупі, із загнутим війчастим краєм. Тичинок 4, вони завдовжки 1,5-2 мм, розташовані між пелюстками і спрямовані вгору. Пиляки жовтуваті. Маточка 1, зелена; зав'язь гола, тупоконічна; стовпчик циліндричний, коротший за тичинки; приймочка чотирилопатева, тупа.
Плід — поникла, чотиригнізда, розкривна коробочка завдовжки 0,7-1,3 см, завширшки 1,5 см. Її поверхня гола і гладка, кінець вдавлений, а лопаті кілюваті. На початку дозрівання коробочка зелена, у повній стиглості рожево-малинова (в Euonymus europaeus f. albus — біла), поступово темнішає до червоно-коричневої. Вага 100 плодів дорівнює в середньому 50 г. Кожне гніздо плода містить по одній насінині завдовжки 0,5-1 см. Сама насінина біла, але зверху вона вкрита помаранчевим принасінником. При розкритті коробочки насінини частково виступають над її поверхнею або навіть повисають на тоненьких ніжках.
Число хромосом 2n = 64.[3]
-
Рослина восени з листям і стиглими плодами -
Листя -
Квітуча гілка -
Квітка великим планом -
Недостиглі плоди
Усі частини рослини отруйні. Кора містить гіркоту, дубильні речовини, листя — тритерпеноїди, фітостероїди, флавоноїди. В насінні знайдені олія (50-70 %), алкалоїди еволін, теобромін, кофеїн, серцеві глікозиди з групи карденолідів (в тому числі специфічний евонімін), полісахариди, сексвітерпеноїди, вищі жирні кислоти. Крім того, усі частини рослини містять гутаперчу, але особливо багате на неї коріння і кора, де концентрація цієї речовини сягає 6-17 %. Бруслинову гутаперчу можна побачити у вигляді липких ниток, якщо обережно розламати корінець чи розтягти кору.
Рослина морозо- та вітростійка, помірно тіньовитривала і посухостійка, віддає перевагу поживним ґрунтам, багатим на кальцій. Найчастіше трапляється у підліску широколистяних лісів, зокрема дубових. Також може росте на узліссях, у вільшняках, сосняках, чагарниках, на схилах ярів, рідше — у заболочених місцинах. У горах підіймається до висоти 1800 м над рівнем моря. Є типовим компонентом рослинних угруповань класу Querco-Fagetaea та Rhamno-Prunetea.[4]
Цвітіння відбувається у квітні-червні і триває в середньому 20 діб. Квіти запилюються переважно мухами та мурахами. Плодоносить рясно, у серпні-жовтні. Насіння поширюється птахами. Життєздатність насіння становить 95 %. Окрім насіннєвого можливе і вегетативне розмноження живцюванням.
Ареал бруслини європейської охоплює всю Європу, включно з прилеглими атлантичними та середземноморськими островами (Ірландією, Великою Британією, Корсикою, Сардинією, Сицилією тощо). На півночі вона поширюється аж до південної частини Швеції, на сході — до Кавказьких гір та Малої Азії. В Україні найчастіше трапляється у лісовій та лісостеповій зонах, рідше — у степових районах та Криму. В усіх країнах популяції цього виду численні і не потребують охорони.
Ще у XX сторіччі кору і корені бруслини європейської використовували для промислового виробництва гутаперчі. Для цього застосовували механічний та екстракційний способи. При першому способі кору залишали у буртах для бродіння, після чого подрібнювали і обробляли лужним розчином, при другому способі екстрагували киплячим дихлоретаном. Наразі рослинна сировина поступилася місцем штучній гутаперчі.
Деревина бруслини європейської легка, але міцна і добре полірується, тому її використовують у різьбленні. В минулому з цього матеріалу виготовляли веретена, спиці, клавіші. З бруслинової деревини можна отримати деревне вугілля, яке, на відміну від вугілля з інших дерев, дуже крихке і застосовується у малюванні. У Франції з нього також виготовляли порох.
Пігменти помаранчевих оболонок насіння придатні для фарбування сап'яну, а якщо відварити цілі плоди з солями заліза, то можна отримати коричневу фарбу. Відповідно, з листя можна отримати зелений пігмент. Технічне застосування знаходить і невисихаюча олія з насіння.
Оскільки бруслина європейська містить отруйні речовини, вживання її насіння може призвести до порушення діяльності нирок, серця, травного тракту. Отруєння супроводжується нудотою, блюванням, проносом, болем у животі, набряком печінки, запамороченням, судомами. Триацетин, що міститься у плодах, підвищує артеріальний тиск. В тяжких випадках можливий розвиток ентериту з геморагічним синдромом, параліч і смерть. Як правило, отруюються маленькі діти, які спокушаються привабливим виглядом яскравого насіння. Для дорослих смертельна доза становить 35 плодів.[5] Симптоми отруєння розвиваються протягом 18 годин після вживання насіння у їжу. В цих випадках дієві найпростіші засоби допомоги: промивання шлунка, вживання активованого вугілля і обволікаючих засобів. Для попередження судом лікар може призначити барбітурати.
Офіційною медициною ця рослина не використовується. Натомість, у народній медицині отруйну дію бруслини європейської інколи застосовували навмисне як блювотний, проносний і глистогінний засіб, для лікування малярії тощо. Але в XXI сторіччі з появою більш безпечних ліків таке використання вийшло з ужитку. Також в давнину настоянкою плодів на оцті лікували шкірні захворювання у свійських тварин, а у людей свіжим листям гоїли грибкові ураження шкіри, порошком товчених плодів — коросту, відваром листя виводили вошей.
У лісовому господарстві та садівництві бруслину європейську використовують для закріплення схилів, прикрашення парків, створення живоплотів. Хоча цвітіння цього виду проходить майже непомітно, проте яскраве листя, а восени ще й плоди, значно прикрашають сад. Рослини цього виду добре формуються, витривалі до забруднення повітря газами. Відомо близько 20 культурних форм, які менш морозостійкі порівняно з дикими особинами. З них найбільш відомі пурпурова, плакуча, проміжна, сріблясто-плямиста, аукуболиста (з жовтими плямами на листі) та карликова форми. Останній різновид не треба плутати з бруслиною карликовою — самостійним дикорослим видом.
|
|
- ↑ а б The Plant List.(англ.)
- ↑ Euonymus europaeus // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ Lucjan Rutkowski. Klucz do oznaczania roślin naczyniowych Polski niżowej. — Warszawa: Wyd. Naukowe PWN, 2006.(пол.)
- ↑ Władysław Matuszkiewicz. Przewodnik do oznaczania zbiorowisk roślinnych Polski. — Warszawa: Wyd. Naukowe PWN, 2006.(пол.)
- ↑ Burkhard Bohne, Peter Dietze. Rośliny trujące: 170 gatunków roślin ozdobnych i dziko rosnących. — Warszawa: Bellona, Spółka Akcyjna, 2008.(пол.)
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |