Координати: 42°26′59″ пн. ш. 71°13′51″ зх. д. / 42.449639° пн. ш. 71.230833° зх. д. / 42.449639; -71.230833

Битви під Лексінгтоном і Конкордом

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Битва біля Лексінгтона та Конкорда
Battles of Lexington and Concord
Війна за незалежність США
Битва біля Лексінгтона, зображена на картині Вільяма Барнса Воллена 1910 року
Битва біля Лексінгтона, зображена на картині Вільяма Барнса Воллена 1910 року
Битва біля Лексінгтона, зображена на картині Вільяма Барнса Воллена 1910 року
42°26′59″ пн. ш. 71°13′51″ зх. д. / 42.449639° пн. ш. 71.230833° зх. д. / 42.449639; -71.230833
Дата: 19 квітня 1775
Місце: округ Міддлсекс, Массачусетс-Бей, Британська Америка
Результат: перемога американських колоністів
початок Американської війни за незалежність
Сторони
Массачусетс-Бей Велика Британія Велика Британія
Командувачі
Джон Паркер[en]
Джеймс Баррет[en]
Джон Батрік[en]
Джон Робінсон[en]
Вільям Хіт[en]
Джозеф Воррен[en] 		Френсіс Сміт[en]
Джон Піткерн[en]
Г'ю Персі[en]
Військові сили
Лексінгтон: 77[1]
Конкорд: 400[2]
Наприкінці битви: 3 960[3] 		Вийшло з Бостона: 700[4]
Лексінгтон: 400[5]
Конкорд: 100[6]
Наприкінці битви: 1 500[7]
Втрати
49 загиблих
39 поранених
5 зниклих безвісти[8] 		73 загиблих
174 поранених
53 зниклих безвісти[8]

Битва біля Лексінгтона та Конкорда (англ. Battles of Lexington and Concord) — серія збройних зіткнень, які стали першою військовою кампанією, що ознаменувала початок війни за незалежність США, яка завершилася перемогою американців. Бої відбулися 19 квітня 1775 року в окрузі Міддлсекс, у провінції Массачусетської затоки, поблизу міст Лексінгтон, Конкорд, Лінкольн, Менотомі (сучасний Арлінгтон) і Кембридж. Вони ознаменували спалах збройного конфлікту між Королівством Великої Британії та Патріотами з тринадцяти колоній у континентальній Британській Північній Америці.

Наприкінці 1774 року колоніальні лідери прийняли Суффолкські рішення[en] на знак спротиву змінам[en], внесеним до колоніального уряду Массачусетсу британським парламентом після Бостонського чаювання. Колоніальна асамблея у відповідь сформувала патріотичний тимчасовий уряд, відомий як Конгрес провінції Массачусетс[en], і закликала місцеве ополчення тренуватися для можливих військових дій. Колоніальний уряд фактично контролював колонію за межами контрольованого Британією Бостона. У відповідь британський уряд у лютому 1775 року оголосив штат Массачусетс у стані повстання.

Генерал-лейтенант Томас Ґейдж[en], головнокомандувач британської Північної Америки, командував чотирма полками британських експедиційних сил (близько 4000 вояків) зі своєї штаб-квартири в Бостоні, але сільська місцевість була в руках революціонерів. 14 квітня він отримав наказ роззброїти повстанців та заарештувати їх лідерів.

У ніч на 19 квітня 1775 року генерал Ґейдж відправив 700 регулярних військовослужбовців британської армії під командуванням підполковника Френсіса Сміта, щоб захопити боєприпаси, які зберігалися в колоніальній міліції в Конкорді. Завдяки швидкому збору розвідданих лідери Патріотів отримали повідомлення за кілька тижнів до експедиції, що їхні запаси можуть опинитися під загрозою, і перемістили більшість із них в інші місця. Вершники, в тому числі Пол Ревір і Семюель Прескотт, попередили людей у сільській місцевості, і, коли британські війська зранку 19 квітня увійшли в Лексінгтон вони виявили, що 77 ополченців (мінітменів) вишикувались на сільській площі. Перші постріли пролунали саме тоді, коли в Лексінгтоні сходило сонце. Вісім ополченців було вбито, включно з енсіном Робертом Мунро, третім командиром серед місцевих Патріотів. Британці зазнали лише однієї втрати. Поступаючись противнику чисельно, ополчення змушено було відступити.

Регулярні британські війська продовжили шлях до Конкорду, де розбилися на роти для пошуку припасів. Біля Північного мосту через тамтешню річку в Конкорді близько 11:00 приблизно 400 ополченців вступили в бій зі 100 британськими солдатами трьох рот Королівських військ, що призвело до втрат з обох сторін. Під тиском чисельно переважаючих сил мінітменів регулярні війська відступили від мосту та приєдналися до основної частини британських сил у Конкорді.

Коли британські війська відступали назад у Бостон, тисячі мінітменів нападали на них по дорозі, завдаючи великих втрат, перш ніж британські підкріплення якраз своєчасно прибули, щоб запобігли повному розгрому.

Британські війська почали зворотний марш до Бостона після завершення пошуку військових припасів, у той час, як все більше ополченців продовжували прибувати із сусідніх міст. Між двома сторонами знову спалахнула стрілянина, яка тривала протягом дня, коли британці поверталися до Бостона. Після повернення до Лексінгтона експедиція підполковника Сміта була врятована підкріпленням під командуванням бригадного генерала Г'ю Персі, майбутнього герцога Нортумберлендського, який у той час носив титул «Ерл Персі». Об'єднані експедиційні сили чисельністю близько 1700 осіб повернулися до Бостона під сильним вогнем мінітменів у ході відходу і врешті-решт досягли безпечного Чарлзтауна[en]. Ополченці заблокували вузькі сухопутні під'їзди до Чарлзтауна та Бостона, розпочавши облогу Бостона[en].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
Виноски
Примітки
  1. ↑ Точна кількість ополченців на площі Лексінгтон, коли сталася сутичка, залишається предметом дебатів. Coburn, pp. 165—167, ідентифікував 77 осіб поіменно, які зібралися в цей день для бою, але він також зазначає, що жодного офіційного списку ніколи не було подано до Конгресу провінції. Fischer, pp. 183, 400, цитував тогочасні звіти та звіти інших істориків, які вказують на кількість від 50 до 70 ополченців, але зазначає, що Сільванус Вуд у звіті, зробленому 50 років потому, нагадує, що підрахував лише 38 ополченців.
  2. ↑ Chidsey, p. 29, оцінював колоніальні сили в 500 осіб до того моменту, як сталося зіткнення біля Північного мосту. Coburn, pp. 80–81, нараховував близько 300 учасників конкретно, плюс кілька неврахованих груп.
  3. ↑ Максимальна чисельність ополченців, які протистояли британській військовій колоні 19 квітня, невідома. Багато ополченців, які приєдналися до бою в різних місцях протягом дня, продовжували переслідувати британські війська аж до Чарлзтауна, але деякі також вибули та повернулися додому. Coburn виявив списки 79 окремих ополченців і дрібних рот, які брали участь у цей сутички того дня, із переліком 3960 офіцерів і солдатів. Але немає ясних підрахунків для шести з цих рот, а деякі підрозділи, які, як відомо, були присутні протягом дня (наприклад, рота міліції Лінкольна), не включені взагалі.
  4. ↑ Chidsey, p. 6. Це загальна чисельність сил Сміта.
  5. ↑ Coburn, p. 64. Ця група складалася з шести легких піхотних рот під командуванням Піткерна.
  6. ↑ Coburn, p. 77 та інші джерела вказують на «три роти». Chidsey, p. 28 дав розмір роти «номінально 28».
  7. ↑ Coburn, p. 114 оцінював загальну чисельність сил Г'ю Персі в 1000 осіб. Цей підрахунок відображає дані з урахуванням військ, що відходили, за вирахуванням втрат.
  8. ↑ а б Chidsey, p. 47, наводить усі дані про втрати, крім тих, що зникли безвісти. Coburn, pp. 156—159, цитує за містами та назвами американські втрати, а по ротах — британські втрати, включаючи зниклих безвісти (зі звіту Гейджа). Chidsey, Coburn, і Fischer не згодні з деякими американськими підрахунками: Чідсі та Фішер вважають 39 поранених, Coburn — 42. Fischer, pp. 320—321, також записує 50 американських вбитих у бою, на відміну від Чідсі та Коберна, що вказують 49.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Bradford, Charles H (1996). The Battle Road: Expedition to Lexington and Concord. Eastern National. ISBN 1-888213-01-9.
  • Coburn, Frank Warren (1922). The Battle of April 19, 1775: In Lexington, Concord, Lincoln, Arlington, Cambridge, Somerville, and Charlestown, Massachusetts: Second Edition Revised and with Additions. The Lexington historical society. OCLC 2494350.
  • Chidsey, Donald Barr (1966). The Siege of Boston: An on-the-scene Account of the Beginning of the American Revolution. New York: Crown. OCLC 890813.
  • Fischer, David Hackett (1994). Paul Revere's Ride. Oxford University Press US. ISBN 0-19-508847-6.

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Greenwalt, Phillip S., and Robert Orrison. A Single Blow: The Battles of Lexington and Concord and the Beginning of the American Revolution, April 19, 1775. Emerging Revolutionary War Series. El Dorado Hills, CA: Savas Beatie, 2018. ISBN 978-1-61121-379-9.
  • Frothingham, Richard Jr. (1903). History of the Siege of Boston and of the Battles of Lexington, Concord, and Bunker Hill. Little and Brown. OCLC 221368703.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Битви_під_Лексінгтоном_і_Конкордом&oldid=42128225