Будьонний Семен Михайлович

Семен Михайлович Будьонний
рос. Семён Михайлович Будённый
Народження	13 (25) квітня 1883(1883-04-25) хутір Козюрін, станиця Платовська Область Війська Донського Російська імперія
Смерть	26 жовтня 1973(1973-10-26) (90 років) Москва, РРФСР
Поховання	Некрополь біля Кремлівської стіни
Країна	Російська імперія →  СРСР
Приналежність	Радянська армія
Рід військ	кавалерія, піхота
Освіта	Офіцерська кавалерійська школаd (1908) і Військова академія імені М. В. Фрунзе (1932)
Роки служби	1903-1917 1917-1973
Партія	РКП(б)
Член	ЦК КПРС, Центральний виконавчий комітет СРСР і Всеросійський центральний виконавчий комітет
Звання	Маршал Радянського Союзу
Командування	Командувач 1-ї Кінної Армії, Командувач Резервним, Північно-Кавказьким фронтами командувач Московським військовим округом, головний інспектор кавалерії СРСР
Війни / битви	Російсько-японська війна Перша світова війна Громадянська війна в Росії Польсько-радянська війна Друга світова війна Битва за Київ Битва під Уманню Друга битва за Київ
Діти	Nina Budyonnayad, Mikhail Budyonnyd і Sergey Budyonnyd
Нагороди	Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «За оборону Москви» Медаль «За оборону Одеси» Медаль «За оборону Севастополя» Медаль «За оборону Кавказу» Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» Медаль «40 років Збройних Сил СРСР» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда» Почесна революційна зброя (тричі) Нагороди інших країн Нагороди Російської імперії: Георгіївський хрест 1 ступеня Георгіївський хрест 2 ступеня Георгіївський хрест 3 ступеня Георгіївський хрест 4 ступеня

Семе́н Миха́йлович Будьо́нний (13 (25) квітня 1883, Платовська, Калмицька округа, Область війська Донського, Російська імперія — 26 жовтня 1973, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський воєначальник, політичний та державний діяч. Один з перших п'яти Маршалів СРСР (1935). Голова Товариства радянсько-монгольської дружби. Повний Георгіївський кавалер, один з трьох тричі Героїв СРСР. Член ЦК КПРС в 1939—1952 роках (кандидат у 1934—1939 і 1952—1973 роках). Депутат Верховної Ради СРСР 1—8-го скликань.

Брав участь у збройній інтервенції в Україну 1917—1921 років, а також польсько-радянській війні (1920). Учасник громадянської війни в Росії та німецько-радянської війни.

Походження

Народився на хуторі Козюрін станиці Платовська Області війська Донського Російської імперії (нині станиця Будьонівська Ростовської області Росії) 25 квітня, а за старим стилем 13 квітня 1883 року, в багатодітній родині селянина-батрака, із верстви так званих «хохлів» або «іногородніх», як їх називали в Області Війська Донського.

Батько — Михайло Іванович Будьонний (1862—1919). Предки і з боку батька, і з боку матері мали українське коріння. Так, його дід з боку батька, приписний селянин слободи Харківської Бирюченського повіту Воронізької губернії, змушений був залишити рідні місця невдовзі після скасування кріпаччини (1860-ті) і перебратись на Дон, але і тут сім'ю чекали біда, непосильна праця і злидні.

Мати — Меланія Микитівна Ємченко (1859—1944), приписна селянка з колишніх кріпаків слободи Великої Орловки.

Цікаво, що прізвище Буденний зафіксоване і серед нащадків селян у Баришівському районі Київської області (Переяславський полк Держави Війська Запорізького)^{[джерело?]}.

Дитячі та юнацькі роки

З 1893 по 1903 рік наймитував у заможного селянина Яцкіна, поміщиків Королькова та Жеребкуга в Області війська Донського.

Військова кар'єра

Початок служби

Почав службу в царській російській армії в 1903 році в козацькому полку. Служив строкову службу в Усурійській кінній бригаді Приморського драгунського полку, там же залишився на надстрокову.

Брав участь у російський-японській війні у складі 26-го Донського козацького полку в Маньчжурії.

У 1907 — як найкращий наїзник полку, відправлений до Петербурга, у Вищу кавалерійську офіцерську школу на річні курси для нижчих чинів, які закінчив у 1908 році. До 1914 року продовжував служити унтер-офіцером у Приморському драгунському полку в урочищі Новокиївське Приморської області та місті Хабаровську.

Перша світова війна

Воював на фронтах Першої світової війни (1914—1918), був старшим унтер-офіцером 18-го Северського короля данського Хрістіана IX драгунського полку на німецькому, австрійському і кавказькому фронтах, був нагороджений за хоробрість царськими Георгіївськими хрестами чотирьох ступенів і чотирма медалями. Був кілька разів поранений.

Першого Георгіївського хреста 4-го ступеня був позбавлений судом за рукоприкладство до старшого рангом. Знову отримав хрест 4-го ступеня на турецькому фронті, в кінці 1914 року. Хрест 3-го ступеня отримав в січні 1916 року за участь в атаках під Менделіджем. У березні 1916 року Будьонний нагороджений хрестом 2-го ступеня. У липні 1916 року він отримав Георгіївський хрест 1-го ступеня, за те, що з чотирма товаришами привів 7 турецьких солдатів.

Громадянська війна

Влітку 1917 разом з Кавказькою дивізією прибув до Мінська, де був вибраний головою полкового комітету і заступником голови дивізійного комітету. У серпні 1917 року брав участь в керівництві роззброєнням ешелонів корніловських військ в Орші. Після Жовтневого перевороту повернувся на Дон, в станицю Платовську, де був вибраний членом виконавчого комітету Сальської окружної Ради і призначений завідувачем окружного земельного відділу.

У роки Громадянської війни в Росії в лютому 1918 року Будьонний створив власний кінний загін, що діяв проти білогвардійців на Дону. Цей загін згодом переріс у полк, бригаду, а потім в кавалерійську дивізію, що впроваджувала режим більшовиків під Царицином у 1918 — на початку 1919 року. Член РКП(б) з березня 1919 року.

У другій половині червня 1919 року в Червоній армії було створено перше велике кавалерійське з'єднання — Кінний корпус під командуванням Будьонного, що зіграв у серпні 1919 року вирішальну роль в розгромі у верхів'ях Дону основних сил Кавказької армії генерала Врангеля, У Воронезько-Касторненськой операції 1919 року разом з дивізіями 8-ї армії здобув перемогу над козацьким корпусом генерала К. К. Мамонтова та козацьким корпусом українського походження під командуванням генерала А. Г. Шкуро. Частини корпусу Будьоного зайняли місто Вороніж, закривши 100-кілометровий пролом в позиціях військ Червоної Армії від наступу білих на Москву, зайняту більшовиками.

19 листопада 1919 року командування Південного фронту підписало наказ про перейменування Кінного корпусу в Першу кінну армію. Командувачем цієї армії був призначений Будьонний. Перша кінна армія, якою він керував до жовтня 1923 року, зіграла важливу роль у встановленні більшовицького режиму на території України під час радянсько-української війни 1917—1921рр. Після перемог над військами Денікіна у Криму і Врангеля у Північній Таврії, армія Будьонного була розгромлена в боях з армією Пілсудського в польсько-радянській війні. Під час відступу Першої Кінної армії, її підрозділи займалися погромами в Україні, за що близько 200 червоноармійців було розстріляно.

Група командувачів.
Сидять: член Реввійськради Республіки С. І. Гусєв, командуючий військами Південно-Західнно-Західного фронту О. І. Єгоров, член Реввійськради 1-ї Кінної армії К. Є. Ворошилов.
Стоять: начальник штабу Південно-Західного фронту М. М. Петін, командуючий 1-ю кінною армією С. М. Будьонний, начальник оперативного управління Польового штабу Реввійськради Республіки Б. М. Шапошников. 1921 рік

Міжвоєнний період

У 1921—1923 роках — член Революційної військової ради, а потім заступник командувача військ Північно-Кавказького військового округу. Провів велику роботу з організації і керівництва кінними заводами, які в результаті багаторічної роботи вивели нові породи коней — будьонівську і терську.

У 1923 році Будьонний став «хрещеним батьком» Чеченської автономної області: надівши шапку бухарського еміра, з червоною стрічкою через плече, він приїхав у Урус-Мартан і за декретом ВЦВКа оголосив Чечню автономною областю.

З серпня 1923 по квітень 1924 року — помічник головнокомандувача Червоній Армії з кавалерії. У квітні 1924 — червні 1937 року — інспектор кавалерії Червоної армії, член РВР СРСР та начальник Головного управління конярства «Головконупр».

У 1932 році закінчив Військову академію імені Фрунзе.

22 вересня 1935 року «о проходженні служби командним і начальницьким складом Червоної армії» були запроваджені персональні військові звання. У листопаді 1935 року ЦВК та Раднарком СРСР присвоїли п'яти найбільшим радянським воєначальникам нове військове звання «Маршал Радянського Союзу». У їх числі був Будьонний.

На лютнево-березневому (1937) пленумі ЦК РСДРП при обговоренні питання про М. І. Бухаріна і А. І. Рикова виступив за їх виключення з партії, «віддання під суд і розстріл», в травні 1937 при опитуванні про виключення з партії М. М. Тухачевського і Я. Є. Рудзутака написав: «Безумовно, за. Потрібно цих мерзотників страчувати». Увійшов до складу Спеціальної судової присутності Верховного суду СРСР, яке 11 червня 1937 розглянуло справу так званої «військово-фашистської змови» і засудило воєначальників до розстрілу.

У липні 1937 — серпні 1940 року — командувач військ Московського військового округу. З 1939 року — член Головної військової ради НКО СРСР, заступник народного комісара, з серпня 1940 по 27 серпня 1942 року — перший заступник народного комісара оборони СРСР. Будьонний перебільшував роль кавалерії в майбутній війні, але в той же час виступав за технічне переозброєння армії, ініціював формування кінно-механізованих об'єднань.

Друга світова війна

Під час німецько-радянської війни входив до складу Ставки Верховного Головнокомандування, командував групою військ армій резерву Ставки (червень 1941 року), командувач 21-ї армії (липень 1941), потім — головнокомандувач військ Південно-західного напряму (10 липня — вересень 1941 року), командувач Резервним фронтом (вересень — жовтень 1941 року), головком військ північно-кавказького напряму (квітень — травень 1942 року), командувач Північно-Кавказьким фронтом (травень — серпень 1942 року).

За наполяганням Будьонного радянське командування влітку 1941 приступило до формування нових кавалерійських дивізій, до кінця року було додатково розгорнено понад 80 кавалерійських дивізій легкого типу. У липні-вересні 1941 року Будьонний був головнокомандуючим Південно-західного напряму (Південно-Західний і Південний фронт), що стояли на шляху німецької атаки на сталінську зону окупації України. Поставлене йому завдання зі стримування ударних сил німецької армії Будьонний провалив. Уже у вересні він відправив телеграму до Ставки з пропозицією відвести війська з-під загрози оточення, за що був усунений з посади головнокомандувача Південно-західним напрямом Сталіном і замінений на Тимошенка. Потім Будьоного призначено командувачем Резервним фронтом (вересень-жовтень 1941), головкомом північно-кавказького напряму (квітень-травень 1942) та командувачем Північно-Кавказьким фронтом (травень-серпень 1942 року).

Маршали Радянського Союзу О. М. Василевський та С. М. Будьонний

З 27 серпня 1942 по 20 травня 1943 року — заступник народного комісара оборони СРСР. З 25 січня 1943 по травень 1953 року — командувач кавалерії Радянської армії.

Одночасно в лютому 1947 — травні 1953 року — заступник міністра сільського господарства СРСР із конярства.

З травня 1953 року по вересень 1954 року, після смерті Сталіна, служив інспектором кавалерії Міністерства оборони СРСР. З вересня 1954 року зосередився на виконанні обов'язків члена Президії Верховної Ради СРСР.

Діяльність

Указами Президії Верховної Ради СРСР від 1 лютого 1958 року, 24 квітня 1963 року і 22 лютого 1968 року удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Член ЦК КПРС в 1939—52 роках (кандидат в 1934—39 роках і 1952—73 роках). Член ВЦВК і ЦВК СРСР. Депутат Верховної Ради СРСР 1—8-го скликань, з 1938 року член Президії Верховної Ради СРСР.

З квітня 1958 року був головою товариства радянсько-монгольської дружби.

Помер на 91-му році життя, 26 жовтня 1973 року в Москві від крововиливу в мозок. Похований на Червоній площі в Москві біля Кремлівської стіни.

Родина

• Перша дружина — Надія Іванівна Будьонна
• Друга дружина — Ольга Стефанівна Михайлова
• Треття дружина — Марія Василівна Будьонна
• Перший син — Сергій Семенович Будьонний, був військовим, прийшов шлях від курсанта до полковника Головного розвідувального управління Генштабу Зброяних сил СРСР.
  • Онуки — Олексій та Семен
• Донька — Ніна, була дружиною радянського та російського актора Михайла Державіна (1936—2018), другий шлюб за радянського та російського художника Миколу Пономарьова.
  • Онука — Марія Михайлівна Будьонна
    • Правнуки — Петро та Павло Золотарєви
• Другий син — Михайло Семенович Будьонний (1944—2024)
  • Правнука — Анастасія Михайлівна Будьонна (1968—2012), дружина прессекретаря Президента РФ Дмитра Пєскова.

Нагороди

Російська імперія

• Георгіївським хрестом чотирьох ступенів (повний бант)
• Георгіївською медаллю чотирьох ступенів (повний бант).

СРСР

• Герой Радянського Союзу
  
  1. 1 лютого 1958 № 10827
  2. 24 квітня 1963 № 45
  3. 22 лютого 1968 г. № 4
• орден Леніна
  1. 23 лютого 1935 № 881
  2. 17 листопада 1939 г. № 2376
  3. 24 квітня 1943 № 13136
  4. 21 лютого 1945 № 24441
  5. 24 квітня 1953 № 257292
  6. 1 лютого 1958 № 348750
  7. 24 квітня 1958 № 371649
  8. 24 квітня 1973,
• орден Червоного Прапора
  1. 29 березня 1918 № 4150
  2. 13 березня 1919 № 390/2
  3. 22 лютого 1923 № 100/3
  4. 8 січня 1930 № 42/4
  5. 3 листопада 1944 № 2/5
  6. 24 червня 1948 № 299579
• орден Суворова I-го ступеня
  1. 22 лютого 1944 № 123
  • Орден Червоного Прапора Азербайджанської РСР (29 листопада 1929),
  • Орден Трудового Червоного Прапора Узбецької РСР (19 січня 1930).
• Почесна зброя
  1. Почесна революційна зброя — шашка з орденом Червоного Прапора на ефесі (20 листопада 1919),
  2. Почесна революційна зброя — пістолет (маузер) з орденом Червоного Прапора на руків'ї (01.1921),
  3. Почесна зброя із золотим зображенням Державного герба СРСР (22 лютого 1968)

Медалі

• • Медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна»
  • Медаль «За оборону Москви»
  • Медаль «За оборону Одеси»
  • Медаль «За оборону Севастополя»
  • Медаль «За оборону Кавказу»
  • Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945»
  • Медаль «Двадцять років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945»
  • Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
  • Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
  • Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
  • Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
  • Медаль «В пам'ять 800-річчя Москви»
  • Медаль «В пам'ять 250-річчя Ленінграда»

Монголія

• • орден Сухе-Батора (2)
  • орден Бойового Червоного Прапора 1-го ступеня (1936)

Бібліографія

• Будённый С. М. Пройдённый путь. Книга первая: М.: Воениздат, 1958. ; Книга вторая: М.: Воениздат, 1965.; Книга третья: М.: Воениздат, 1973.
• Основы тактики конных соединений. — М., 1938. — 41 с.
• Первая конная на Дону. — Ростов н/Д, 1969. — 168 с.
• Встречи с Ильичом. 2-е изд. — М., 1972. — 286 с.
• Книга о лошади: В 5 тт. (Редактор.) М., 1952—1959.

Див. також

• Маршал Будьонний (бронепоїзд)
• Зеленський Петро Павлович

Посилання

• Т. В. Вронська. Будьонний Семен Михайлович [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 390. — ISBN 966-00-0734-5.
• Буденный Семен Михайлович (рос.)
• Буденный Семен Михайлович [Архівовано 27 травня 2008 у Wayback Machine.] (рос.)
• Буденный Семен Михайлович (рос.)
• Буденный Семен Михайлович (рос.)
• Семён Михайлович Будённый [Архівовано 5 червня 2008 у Wayback Machine.] (рос.)
• Батька Семен Буденный [Архівовано 22 грудня 2007 у Wayback Machine.] (рос.)
• Старший унтер-офицер Приморского драгунского полка Семен Буденный. Фото
• Сайт маршала СРСР Будьонного С. М. зроблений його внуком Сьомою [Архівовано 27 травня 2008 у Wayback Machine.] (рос.)