Тополя біла

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Біла тополя)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Тополя біла
Гілка білої тополі
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Розиди (Rosids)
Порядок: Мальпігієцвіті (Malpighiales)
Родина: Вербові (Salicaceae)
Рід: Тополя (Populus)
Вид:
Тополя біла (P. alba)
Біноміальна назва
Populus alba
L. (1753)
Populus alba - Тулузький музей

Тополя біла[1] (Populus alba) — високе, 15–25(35) метрів заввишки, листопадне дерево родини вербових.

Будова

[ред. | ред. код]

Має широку наметоподібну крону і циліндричний Стовбур стовбур діаметром до 2 метрів, укритий гладенькою світло-оливковою корою; в нижній частині стовбура, особливо у старих дерев, кора темно-сіра, глибоко тріщинувата. Бруньки білоповстисті. Листки чергові, округлі або трикутно-яйцеподібні, 10–12 см завдовжки і 5–10 см завширшки, при основі злегка серцеподібні, краї великозубчасті, форма виїмчасто 3–5 лопатева, зверху темні, глянцеві, зі споду — білоповстисті, на круглих у перетині черешках, у 2–4 рази коротших за пластинку. Квітки одностатеві, в пониклих суцвіттях; пиляки пурпурові на коротких нитках; приймочки двороздільні, яскраво-зелені, блідо-жовті або темні. Плід — коробочка. Цвіте у березні — квітні, до появи листя.

Використання

[ред. | ред. код]

У природних умовах тополя біла росте по заплавах річок. Часто її висаджують для озеленення гідропарків і в паркових зонах. Недолік — велика кількість кореневих паростків, які, розростаючись, можуть руйнувати асфальт. Ще один мінус — тополю білу легко уражує рослина-паразит омела.[2]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Populus alba // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  2. Гамуля Ю. Г. Рослини України / за ред. канд. біол. наук О. М. Утєвської. — X.: Фактор, 2011. — 208 с.: іл.

Джерела

[ред. | ред. код]