Біла гарячка
Алкогольний делірій (біла гарячка) | |
---|---|
Спеціальність | психіатрія |
Симптоми | agrypnia excitatad |
Причини | Drugs and/or alcohol abused |
Класифікація та зовнішні ресурси | |
МКХ-11 | 6C40.41 |
МКХ-10 | F10 |
DiseasesDB | 3543 |
eMedicine | med/524 |
MeSH | D000430 |
Delirium tremens у Вікісховищі |
Алкогольний делірій (лат. delirium tremens, від лат. delirium — маячення‚ та лат. tremere — тремтіти;більше відомий під народними назвами «біла гарячка», «білочка», «білка») — делірій, який спричинює алкогольний абстинентний синдром, розлад свідомості, який здебільшого розвивається після припинення зловживання алкоголем, в стані абстиненції або на висоті запою[1]. Триває протягом двох-трьох днів[2]. Фізичні ефекти можуть включати тремтіння, озноб, нерегулярне серцебиття і пітливість[3]. У людей також можуть бути галюцинації[2]. Іноді дуже висока температура тіла або судоми можуть привести до смерті[2].
Розвивається на ґрунті тривалого зловживання алкоголем. Виникненню його також сприяють інфекційні захворювання, фізичні та психічні травми. Захворюванню передує пригнічений настрій, розлад сну.
Причиною інтоксикаційного делірію є різке припинення прийому транквілізаторів класу барбітуратів або бензодіазепінів людиною з відносно сильною залежністю від них. Оскільки основні фармакологічні та фізіологічні ефекти цих транквілізаторів обумовлені зрушеннями хімічної і передавальної соматичної системи ГАМК, тієї ж нейротрансмітерної системи, на яку впливає алкоголь, делірій може виникати при різкому зниженні дозування у людей із сильною залежністю. Ці делірії багато в чому схожі з тим, які породжує алкоголь, як і супутній абстинентний синдром, проявом якого вони є. Це основна причина, по якій бензодіазепіни є настільки ефективним засобом лікування делірія, незважаючи на те, що в багатьох випадках вони також є їхньою причиною. Оскільки етанол, барбітурати та бензодіазепіни, діють як позитивні аллостеричні модулятори на ГАМК-рецептори, головний мозок людини, прагнучи вирівняти незбалансовану хімічну систему, спричинює різке припинення вироблення ендогенної ГАМК. Це зниження стає все більш помітним у міру посилення залежності й збільшення доз, необхідних для виникнення інтоксикації. Крім седативних властивостей, ГАМК є надзвичайно важливим регулюючим нейротрансмітером, який контролює частоту серцевих скорочень, кров'яний тиск, поріг судом і безліч інших важливих вегетативних нервових підсистем.
Характерні деліріозне порушення свідомості, афект тривоги, страх та рухове збудження. Спостерігаються й соматичні розлади — тахікардія, артеріальна гіпертензія, пітливість, диспепсія, загальний тремор, гарячка, іноді інтоксикаційного характеру діарея.
Біла гарячка перебігає зі слуховими і зоровими галюцинаціями, особливо у нічний час, руховим збудженням, маренням, безсонням. Хворі захищаються від своїх «видінь», «обираються», стягують з себе «нитки». Часто хворі бачать чортів, дрібних тварин, особливо пацюків, маленьких черв'яків, тарганів, нацистів, інопланетян тощо. Взагалі характер галюцинацій залежить від переважаючих жахів у суспільстві на певних етапах розвитку. Через це нині жахаюча символіка часів II світової війни або жахи пекла зустрічаються рідше, тоді як збільшилися галюцинації іншопланетної символіки. Часто галюцинації супроводжуються мікопсіями — розладами зору, при якому розміри видимих хворим предметів, виглядають менше, ніж насправді.
Перебіг захворювання гострий, триває декілька днів та закінчується або виходом з делірію, або смертю за наявності вираженої серцево-судинної недостатності.
Хворі підлягають госпіталізації у психіатричну лікарню, де повинні знаходитися під цілодобовим наглядом. Основне лікування — детоксикація, снодійні засоби. Якщо після видужання хворий знову зловживає спиртними напоями, біла гарячка може повторитися.
Можливе лікування бензодіазепінами. Для запобігання смерті можуть знадобитися високі дози[4]. Їхня кількість залежить від симптомів. Зазвичай людину заспокоюють бензодіазепінами, такими як діазепам, лоразепам, хлордіазепоксид або оксазепам.
- ↑ Судова психіатрія: Навч. посіб. / С. В. Жабокрицький, А. П. Чуприков. — К.: МАУП, 2004. — 176 с. — Бібліогр.: С. 169—170. ISBN 966-608-438-4
- ↑ а б в Schuckit, Marc A. (1 листопада 2014). Recognition and management of withdrawal delirium (delirium tremens). The New England journal of medicine (англ.). Т. 371, № 22. с. 2109—2113. doi:10.1056/nejmra1407298. ISSN 0028-4793. Архів оригіналу за 13 лютого 2020. Процитовано 21 вересня 2021.
- ↑ Healy, David (2009). Psychiatric Drugs Explained (англ.). Churchill Livingstone Elsevier. ISBN 978-0-7020-2997-4. Архів оригіналу за 21 вересня 2021. Процитовано 21 вересня 2021.
- ↑ Wolf, K. M.; Shaughnessy, A. F.; Middleton, D. B. (1993-09). Prolonged delirium tremens requiring massive doses of medication. The Journal of the American Board of Family Practice. Т. 6, № 5. с. 502—504. ISSN 0893-8652. PMID 8213241. Архів оригіналу за 9 серпня 2021. Процитовано 21 вересня 2021.
- Психіатрія і наркологія: підручник / В. Л. Гавенко, В. С. Бітенський, В. А. Абрамов та ін. ; за ред. В. Л. Гавенка, В. С. Бітенського. — 2-е вид., переробл. і допов. — К. : ВСВ «Медицина», 2015. — 512 с. ISBN 978-617-505-422-2 /с. 259—270
- Blom, Jan Dirk (2010). A dictionary of hallucinations (. ed.). New York: Springer. p. 136—138. ISBN 9781441912237 (англ.)
- Michael James Burns, Michael E Lekawa, James B Price Delirium Tremens (DTs) Clinical Presentation Updated: Apr 27, 2018 Medscape. Drugs & Diseases. Critical Care (Chief Editor: Michael R Pinsky) [1] [Архівовано 24 грудня 2018 у Wayback Machine.]; Delirium Tremens (DTs) [2] [Архівовано 27 травня 2020 у Wayback Machine.] (англ.)
Це незавершена стаття з психіатрії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |