Світова мережа біосферних заповідників
Частина інформації в цій статті застаріла.(вересень 2014) |
Світова мережа біосферних заповідників (англ. World Network of Biosphere Reserves) — мережа біосферних заповідників міжнародного значення під патронажем ЮНЕСКО, встановлена на Міжнародній конференції з біосферних заповідників (англ. International Conference on Biosphere Reserves) в Севільї в 1995 році.
На даний момент (2019 рік) існує 686 біосферних резерватів в 122 країнах по цілому світі, в тому числі 20 транскордонних об'єктів.[1] В деяких джерелах біосферні резервати називають біосферними заповідниками.
Країни на території яких нараховується більше ніж 10 заповідних резерватів (станом на 2013 рік).
Ідея створення спеціальних зон, в яких можна займатися не тільки збереженням біологічного різноманіття, а й моніторингом екологічних процесів, з'явилася майже відразу. У 1974 році в США був заснований перший біологічний резерват, основною діяльністю якого було проведення довгострокових досліджень (по базі даних програми перші біосферні заповідники з'явилися в 1976 році[2]). У 1976 році було визначено поняття біосферного резервату. Перші біологічні заповідники відкривалися на базі вже існуючих природоохоронних територій, переважно національних парків і заповідників, де стали проводитися наукові дослідження під егідою МАБ. Відповідно, вони практично не виконували функції співпраці і у них була відсутня перехідна зона[2]
У 1983 році в Мінську , СРСР, пройшов перший Конгрес з біосферних резерватів, в результаті якого був вироблений детальний план розвитку .
У 1992 році на саміті «Планета Земля» в Ріо-де-Жанейро була прийнята конвенція про біологічне різноманіття, яка підтвердила необхідність глобального аналізу соціальних та економічних проблем разом з проблемами навколишнього середовища. Конвенція представила екосистемний підхід і сформулювала ідею залучення місцевого населення у збереження і розвиток місцевого навколишнього середовища.
Севільська конференція ЮНЕСКО в 1995 році сформувала Севільську стратегію і прийняла Положення про біосферні резервати. У положенні визначаються процеси формування мережі, номінації, затвердження і виключення резерватів, періодичні перегляди діяльності. Севільська стратегія стала основоположним документом у роботі програми .
Рік | Кількість біосферних резерватів | Кількість країн учасниць |
---|---|---|
1976 | 59 | 8 |
1981 | 200 | 55 |
2009 | 533 | 107 |
2013 | 621 | 117 |
2014 | 631 | 119 |
2016 | 669 | 120 |
2019 | 686 | 122 |
Ще в 1970 — х роках фахівці ООН запропонували для біосферних резерватів концепцію зонування, яка полягає у створенні трьох спеціальних зон: ядро, буферна зона і транзитна зона[3]. Ядро, або основна територія, — найменш порушена екосистема. Воно користується довгостроковій захистом і дозволяє зберігати біологічну різноманітність. У ядрі проводяться дослідження й інша діяльність яка не вносить великих порушень, наприклад, освітня. У біосферному заповіднику може бути одна або кілька основних територій (кластерний тип ядра). Буферна зона розташовується навколо ядер або примикає до них. Вона використовується для здійснення екологічно безпечної діяльності, наприклад, екотуризму, а також прикладних та фундаментальних досліджень. Буферна зона повинна бути чітко визначена. Транзитна зона, або господарська зона, допускає розміщення населених пунктів і деяку сільськогосподарську діяльність. У господарській зоні місцеві адміністрації та інші організації працюють спільно з метою раціонального управління і стійкого відтворення ресурсів[4].
Збереження біорізноманіття в зоні з найбільш суворим природоохоронним режимом є основним результатом зонування. У буферній зоні існують менш жорсткі обмеження природокористування, а в транзитній зоні обмеження стосуються тільки певних форм діяльності, які можуть завдати непоправної шкоди природним комплексам, які охороняються у біосферних резерватах. Співробітники резервату не мають повноважень здійснювати контроль за землекористуванням в господарській зоні. Переговори носять добровільний характер, заснований на взаємному визнанні інтересів. У разі виникнення протиріч при відсутності законодавчої бази захист біосферних резерватів з боку держави в господарській зоні практично неможлива.
Згідно 3 статті Положення, для включення в міжнародну мережу кожен біосферний заповідник повинен виконувати ряд взаємодоповнюючих функцій: збереження, розвитку і науково-технічну функцію. Біосферні резервати затверджуються Міжнародним координаційним радою програми «Людина і біосфера» за заявкою відповідної держави[5].
Важливу роль у роботі програми «Людина і біосфера» грають регіональні мережі. Регіональних мереж п'ять. Вони не мають суворих кордонів і ряд держав бере участь у роботі декількох мереж, наприклад, в базі даних програми біосферні резервати Алжиру включені як в ліги арабських держав, так і в регіональну мережу Африки. Біосферні заповідники розподілені по регіональних мережах наступним чином:
Регіон ЮНЕСКО | Кількість біосферних резерватів | Кількість країн учасниць |
---|---|---|
Африка | 79 | 28 |
Ліга арабських держав | 33 | 12 |
Азія і Тихоокеанський регіон | 152 | 24 |
Європа і Північна Америка | 292 | 37 |
Латинська Америка і країни Карибського басейну | 130 | 21 |
Основна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів в Африці
Африканська мережа була створена на регіональній конференції по кооперації біосферних резерватів в галузі збереження біорізноманіття та сталого розвитку, яка проходила в 1996 році в Дакарі, Сенегал. Наступна зустріч у рамках мережі пройшла в Кейптауні, ПАР, з 10 по 15 вересня 2007 року, остання зустріч відбулася Найробі, Кенія, з 13 по 18 вересня 2010 року. Для збільшення ефективності роботи регіональної мережі було створено чотири тематичних підпроєкти щодо зонування і поліпшення функціонування біосферних заповідників, для зв'язку біосферних заповідників з місцевими адміністраціями, включаючи соціальну і фінансову взаємодію, щодо створення транскордонних міжнародних біосферних заповідників, по логістичній підтримці функціонування заповідників[6].
Болома-Біжагош, Гвінея-Бісау | Маунт-Муланже, Малаві | Кейп-Уайнлендс, ПАР |
Основна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів у Лізі арабських держав
Арабська мережа біосферних резерватів була офіційно створена в 1997 році на зустрічі в Аммані, Йорданія. Метою створення регіональної мережі є об'єднання зусиль національних комітетів країн Ліги арабських держав з створення біосферних резерватів та проведення спільних досліджень. Учасники мережі сформували координаційну раду. На зустрічах ради також проходять наради експертів і технічних робочих груп. Остання зустріч координаційної ради, пройшла в 2010 році в Лівані на території біосферного резервата Шуф[7].
Сокотра, Ємен | Джурджура, Алжир | Шуф, Ліван |
Основна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів в Азії і Тихоокеанському регіоні
Регіональна мережа біосферних заповідників в Азії і Тихоокеанському регіоні є єдиною мережею, яка в свою чергу розділена на секції:
- Східно — Азійська мережа біосферних заповідників ;
- Південно — Східно — Азійська мережа біосферних заповідників ;
- Тихоокеанська мережа біосферних заповідників ;
- Південно — та Центрально — Азійська мережа біосферних заповідників.
Східно — Азійська мережа біосферних резерватів була утворена в 1994 році[8] і включає такі країни як Північна Корея, Республіка Корея, Китай, Монголія, Японія. У 1998 році до мережі приєдналася Росія. Співробітництво здійснюється 16 біосферними заповідниками, які знаходяться в азійській частині країни. Загальні наради в рамках САМБР проводяться за підтримки Пекінського бюро ЮНЕСКО раз на два роки.[9].
Південно — Східно — Азійська мережа біосферних заповідників була утворена в 1998 році і включає такі країни як Камбоджа, Китай, Індонезія, Японія, Лаос, Малайзія, М'янма, Філіппіни, Таїланд і В'єтнам. Крім того, до нарад часто приєднується Австралія[10]. Мережа працює в рамках регіонального бюро Юнекс у Джакарті[9].
Тихоокеанська мережа біосферних заповідників була утворена в 2006 році і включає в себе чотири острівних держави у Тихому океані : Федеративні Штати Мікронезії , Кірибаті , Палау і Самоа . Створення тихоокеанської мережі відображає інтереси регіону в повноправну участь у міжнародній мережі біосферних заповідників. В даний час в регіоні створено три біосферних заповідника[11].
Південно — та Центрально — Азійська мережа біосферних заповідників була утворена в 1998 році і включає такі країни як Бангладеш, Бутан , Індія, Іран, Монголія, Непал, Пакистан і Шрі-Ланка .[12]
Озеро Чині, Малайзія | Кат Ба, В'єтнам | Тонле Сап, Камбоджа |
Основна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів в Європі та Північній Америці
Європейська мережа біосферних заповідників є найбільшою і найстарішою серед регіональних мереж. Вона включає 34 країн Європи , Канаду та США і представляє 289 біосферних резервати. Зустрічі представників європейської мережі проходять майже кожні два роки з 1986 року[13].
Ніагара-Ескарпмент, Канада | Пік Європа, Іспанія | Ентлебух, Швейцарія |
Всесвітня мережа біосферних резерватів в Латинській Америці і країнах Карибського басейну
[ред. | ред. код]Основна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів в Європі та Північній Америці
Латиноамериканська регіональна мережа покликана посилити діяльність програми в країнах Латинської Америки і Карибського басейну, а також Іспанії та Португалії допомогою консолідації зусиль національних комітетів у сфері співпраці та створення нових біосферних заповідників. 14-а нарада регіональної мережі пройшло разом з першою латиноамериканською конференцією з 9 по 14 листопада 2010 року в Пуер-Морелос, Мексика[14].
Sian Ka´an, Мексика | La Campana-Pecuelas, Чилі | Paraná Delta, Аргентина |
Список країн на території яких розташовані біосферні резервати, їх кількість станом на 2013 рік.
Країна | Кількість біосферніх резерватів[пр. 1] | Регіон |
---|---|---|
Австралія | 14 | Азія і ТО |
Австрія | 7 | Європа і ПА |
Алжир | 6 | Ліга арабських держав |
Аргентина | 13 | Латинська Америка і КБ |
Білорусь | 3 | Європа і ПА |
Бенін | 2 | Африка |
Болгарія | 16 | Європа і ПА |
Болівія | 3 | Латинська Америка і КБ |
Бразилія | 6 | Латинська Америка і КБ |
Буркіна-Фасо | 2 | Африка |
Велика Британія | 5 | Європа і ПА |
Угорщина | 6 | Європа і ПА |
Венесуела | 2 | Латинська Америка і КБ |
В'єтнам | 8 | Азія і ТО |
Габон | 1 | Африка |
Гана | 2 | Африка |
Гватемала | 3 | Латинська Америка і КБ |
Гвінея | 4 | Африка |
Гвінея-Бісау | 1 | Африка |
Німеччина | 15 | Європа і ПА |
Гондурас | 2 | Латинська Америка і КБ |
Греція | 2 | Європа і ПА |
Данія | 1 | Європа і ПА |
Домініканська Республіка | 1 | Латинська Америка і КБ |
Єгипет | 2 | Ліга арабських держав |
Ізраїль | 2 | Європа і ПА |
Індія | 9 | Азія і ТО |
Індонезія | 9 | Азія і ТО |
Йорданія | 2 | Ліга арабських держав |
Іран | 10 | Азія і ТО |
Ірландія | 2 | Європа і ПА |
Іспанія | 45 | Європа і ПА |
Італія | 9 | Європа і ПА |
Ємен | 2 | Ліга арабських держав |
Камбоджа | 1 | Азія і ТО |
Камерун | 3 | Африка |
Канада | 16 | Європа і ПА |
Катар | 1 | Ліга арабських держав |
Кенія | 6 | Африка |
Киргизстан | 2 | Азія і ТО |
Китай | 32 | Азія і ТО |
Колумбія | 5 | Латинська Америка і КБ |
Республіка Конго | 2 | Африка |
Демократична Республіка Конго | 3 | Африка |
Північна Корея | 3 | Азія і ТО |
Республіка Корея | 5 | Азія і ТО |
Коста-Рика | 3 | Латинська Америка і КБ |
Кот-д'Івуар | 2 | Африка |
Куба | 6 | Латинська Америка і КБ |
Латвія | 1 | Європа і ПА |
Ліван | 3 | Ліга арабських держав |
Маврикій | 1 | Африка |
Мадагаскар | 3 | Африка |
Малаві | 2 | Африка |
Малайзія | 1 | Азія і ТО |
Малі | 1 | Африка |
Марокко | 3 | Ліга арабських держав |
Мексика | 41 | Латинська Америка і КБ |
Мікронезія | 2 | Азія і ТО |
Монголія | 6 | Азія і ТО |
Нігер | 2 | Африка |
Нігерія | 1 | Африка |
Нідерланди | 1 | Європа і ПА |
Нікарагуа | 3 | Латинська Америка і КБ |
ОАЕ | 1 | Ліга арабських держав |
Пакистан | 2 | Азія і ТО |
Палау | 1 | Азія і ТО |
Панама | 2 | Латинська Америка і КБ |
Парагвай | 2 | Латинська Америка і КБ |
Перу | 4 | Латинська Америка і КБ |
Польща | 10 | Європа і ПА |
Португалія | 7 | Європа і ПА |
Росія | 41 | Європа і ПА |
Румунія | 3 | Європа і ПА |
Руанда | 1 | Африка |
Сальвадор | 3 | Латинська Америка і КБ |
Сенегал | 5 | Африка |
Сербія | 1 | Європа і ПА |
Сирія | 1 | Ліга арабських держав |
Словаччина | 4 | Європа і ПА |
Словенія | 3 | Європа і ПА |
Судан | 2 | Ліга арабських держав |
США | 47 | Європа і ПА |
Таїланд | 4 | Азія і ТО |
Танзанія | 3 | Африка |
Туніс | 4 | Ліга арабських держав |
Туркменістан | 1 | Азія і ТО |
Туреччина | 1 | Європа і ПА |
Уганда | 1 | Африка |
Узбекистан | 1 | Азія і ТО |
Україна | 8 | Європа і ПА |
Уругвай | 1 | Латинська Америка і КБ |
Філіппіни | 2 | Азія і ТО |
Фінляндія | 2 | Європа і ПА |
Франція | 13 | Європа і ПА |
Хорватія | 2 | Європа і ПА |
ЦАР | 2 | Африка |
Чорногорія | 1 | Європа і ПА |
Чехія | 6 | Європа і ПА |
Чилі | 10 | Латинська Америка і КБ |
Швейцарія | 2 | Європа і ПА |
Швеція | 5 | Європа і ПА |
Шрі-Ланка | 4 | Азія і ТО |
Еквадор | 5 | Латинська Америка і КБ |
Естонія | 1 | Європа і ПА |
ПАР | 6 | Африка |
Японія | 5 | Азія і ТО |
Казахстан | 2 | Азія і ТО |
Ефіопія | 3 | Африка |
Мавританія | 1 | Африка |
Сан-Томе і Принсіпі | 1 | Африка |
Того | 1 | Африка |
Зімбабве | 1 | Африка |
Мальдіви | 1 | Азія і ТО |
Литва | 1 | Європа і ПА |
Гаїті | 1 | Латинська Америка і КБ |
Сент-Кіттс і Невіс | 1 | Латинська Америка і КБ |
- ↑ Транснаціональні резервати рахуються кілька разів.
Станом на листопад 2012 року у світову мережу біосферних заповідників входять 12 транскордонні резервати з 21 країни світу.[15]
Країни | Біосферний резерват | Рік створення |
---|---|---|
Білорусь/Україна/Польща | West Polesie | 2012 |
Хорватія/Угорщина | Mura Drava Danube | 2012 |
Марокко/Іспанія | Intercontinental BR of the Mediterranean | 2006 |
Чехія/Польща | Krkokonose/Karkonosze | 1992 |
Сальвадор/Гватемала/Гондурас | Trifinio Fraternidad | 2011 |
Франція/Німеччина | Vosges du Nord / Pfälzerwald | 2008 |
Польща/Словаччина | Tatra | 1992 |
Польща/Словаччина/Україна | East Carpathians | 1998 |
Румунія/Україна | Danube Delta | 1998 |
Бенін/Буркіна-Фасо/Нігер | W Region | 2002 |
Мавританія/Сенегал | Delta du Fleuve Sénégal | 2005 |
Португалія/Іспанія | Geres — Xures | 2009 |
- ↑ World Network of Biosphere reserves(англ.)
- ↑ а б Search the Biosphere Reserves Directory(англ.)
- ↑ История Концепции «Человек и биосфера» («Man and Biosphere») [Архівовано 2011-09-04 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Биосферные резерваты(рос.)
- ↑ International Co-ordinating Council (ICC) of the Man and the Biosphere (MAB) Programme(англ.)
- ↑ AfriMAB [Архівовано 2 травня 2009 у Wayback Machine.](англ.)
- ↑ . ArabMAB [Архівовано 2 травня 2009 у Wayback Machine.](англ.)
- ↑ East Asian Biosphere Reserve Network (EABRN) [Архівовано 27 серпня 2009 у Wayback Machine.](англ.)
- ↑ а б 11-ое совещание Восточно-Азиатской сети биосферных резерватов(рос.)
- ↑ Southeast Asian Biosphere Reserve Network [Архівовано 27 серпня 2009 у Wayback Machine.](англ.)
- ↑ PacMAB [Архівовано 27 серпня 2009 у Wayback Machine.](англ.)
- ↑ South and Central Asia MAB Network [Архівовано 27 серпня 2009 у Wayback Machine.](англ.)
- ↑ EuroMAB. Архів оригіналу за 29 квітня 2009. Процитовано 1 травня 2019.
- ↑ Outcomes of the first Ibero-American Biosphere Reserves Congress(англ.)
- ↑ Transboundary Biosphere Reserves(англ.)