Вальтер Ґізекінґ
| Вальтер Ґізекінґ | |
|---|---|
| нім. Walter Gieseking | |
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 5 листопада 1895[1][2][…] |
| Місце народження | 2-й округ Ліонаd, Ліон[1][4] |
| Дата смерті | 26 жовтня 1956[1][2][…] (60 років) |
| Місце смерті | Лондон, Велика Британія[1][5] |
| Поховання | Nordfriedhofd |
| Громадянство | Німеччина[6] і Франція[6] |
| Професії | лепідоптеролог, піаніст, композитор, академічний музикант |
| Освіта | Hanover University of Music, Drama and Mediad |
| Вчителі | Karl Leimerd |
| Відомі учні | Rosa Maria Kucharski i Gonzàlezd, Андре Букурешлєв, Ганс Оттеd, Albert Ferberd, Werner Haasd і Peter Schmalfussd |
| Інструменти | фортепіано |
| Жанри | класична музика |
| Заклад | Hochschule für Musik Saard |
 Файли у Вікісховищі | |
Вальтер Вільгельм Ґізекінґ (5 листопада 1895 — 26 жовтня 1956) — німецький піаніст і композитор.
Народився у Ліоні, Франці. Син німецького лікаря та лепідоптеролога. Ґізекінґ вперше почав грати на фортеп'яно у віці чотирьох років. Його сім'я часто подорожувала, і він отримував приватну освіту.
З 1911 до початку 1916 навчався в Ганноверській консерваторії. Там його наставником був режисер Карл Леймер, з яким згодом він став співавтором нового фортеп'янного методу. Він вперше виступив як концертний піаніст в 1915 році, але був призваний у 1916 році і провів решту Першої світової війни в полковому оркестрі. Його перший концерт на фортеп'яно в Лондоні відбувся в 1923 році, створивши виняткову і стійку репутацію.
Під час Другої світової війни Ґізекінґ продовжував проживати в Німеччині, продовжуючи при цьому гастролювати Європою, і його звинуватили у співпраці з нацистською партією. За це його критикували піаністи Володимир Горовіц, який у книзі «Вечори з Горовіцем» називає Ґісікінґа «прихильником нацистів», а також Артур Рубінштейн, який розповів у своїй книзі «Мої багато років» про розмову з Ґісікінґом, у якій він заявив: «Я відданий нацист. Гітлер рятує нашу країну». Ґізекінґ виступав перед нацистськими культурними організаціями, такими як NS Kulturgemeinde, і «виявив бажання грати за фюрера».[7] Разом з низкою інших німецьких художників, Ґісекінґ потрапив у чорний список у початковий післявоєнний період. Однак до січня 1947 року він був звільнений військовим урядом США[8] дозволило йому відновити кар'єру, хоча його американське турне, заплановане на січень 1949 року, було скасовано через протести таких організацій, як Єврейська ліга проти наклепництва та Комітет американських ветеранів. Хоча були й інші акції протесту (наприклад, в Австралії та Перу), його американське турне 1949 року було групою концертів, фактично скасованих через протести. Він продовжував грати в багатьох інших країнах, і в 1953 році нарешті повернувся до США. Його концерт у Карнегі-Голі був розпроданий та прийнятий, і він був популярним як ніколи.
Завдяки своїм дарам природної техніки, ідеальної висоти звуку та надзвичайно гострої здатності до запам'ятовування Ґізекінґ зумів опанувати незнайомий репертуар за порівняно невеликий час. За методом Леймера він зазвичай вивчав нові твори без фортеп'яно. Наприклад, громадськості стало відомо, що він часто докладав нові твори на пам'ять, подорожуючи поїздом, кораблем чи літаком. Іноді, згідно з книгою Гарольда К. Шонберга «Великі піаністи» (1963), він навіть міг навчити напам'ять цілий концерт за один день.
Ґізекінґ мав дуже широкий репертуар, починаючи від різних творів Баха та основних творів Бетховена до концертів Рахманінова та більш сучасних творів таких композиторів, як Бузоні, Гіндеміт, Шенберґ та менш відомий італієць Петрассі. Він грав на прем'єрі фортеп'янного концерту Пфіцнера в 1923 році. Однак сьогодні він особливо запам'ятався записами повних творів на фортеп'яно Вольфганга Амадея Моцарта та двох французьких майстрів-імпресіоністів Клода Дебюссі та Моріса Равеля, практично всю сольну фортеп'янну музику він записав на LP для EMI на початку 1950-х (Моцарт та Дебюссі нещодавно були перевидані на компакт-диску), після того, як більшість із них записано для Колумбії в 1930-х і 1940-х роках, деякі з них також були перевидані на CD.
Виступ Ґісекінґа в 1944 р. з Імператорським концертом Бетовена,[9] є одним з найперших стереозаписів після виконання тієї ж роботи в Колумбії в 1934 р. Бруно Вальтер диригував оркестром Віденської філармонії. У грудні 1955 р. Ґізекінґ отримав травми голови в аварії на автобусі поблизу Штутгарта, в якій загинула його дружина.[10]
Його останнім звукозаписним проєктом став повний цикл фортеп'янних сонат Бетовена. Однак Ґісекінґ раптово захворів у Лондоні, записуючи «Пастирську» сонату Бетховена в ре-мажорній сонаті для фортеп'яно № 15 для HMV. Він виконав перші три частини, а наступного дня повинен був записати фінал рондо, але через кілька днів помер від післяопераційних ускладнень для полегшення панкреатиту.[11] HMV випустив незавершений запис, і з тих пір випускаються записи Ґісекінґа, що грає всі фортеп'янні сонати Бетовена (за винятком тв. 54, який він ніколи не записував). Хоча деякі його виступи, особливо в прямому етері, могли бути зіпсовані неправильними нотами, найкращі виступи Ґісекінґа, як і на сеансах студійних записів, були практично бездоганними.[12]
Паралельно з роботою Ґізекінґа як артиста-виконавця, він також був композитором, але навіть за життя його композиції були навряд чи відомі, і він не намагався надати їм публічності.
Оскільки батько Ґізекінґа заробляв на життя лепідоптерістом, Ґісекінґ також багато часу присвячував збиранню метеликів і молі. Його приватну колекцію можна побачити в природознавчій колекції музею Вісбадена.
- Музика Вальтера Ґізекінґа — Карен Генд (флейта та фортеп'яно), Nimbus Records, 2001
- ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118694820 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ свідоцтво про народження
- ↑ Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ а б https://www.radiofrance.fr/personnes/walter-gieseking
- ↑ Kater, Michael S. The Twisted Muse: musicians and the music in the Third Reich Oxford 1997
- ↑ Clark, Delbert (2 лютого 1947). NAZI ARTISTS LEFT TO GERMAN COURTS; Clay Orders End of Reviews of Hearings Conducted by Local Tribunals. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 25 серпня 2019. Процитовано 25 серпня 2019.
- ↑ Geraldine Work (19 березня 2017). Forgotten Pianists: Walter Gieseking. Interlude.hk. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 19 грудня 2020.
- ↑ Walter Gieseking- Albums, Pictures – Naxos Classical Music. Naxos.com. 29 вересня 1956. Архів оригіналу за 24 березня 2016. Процитовано 21 серпня 2017.
- ↑ The Miami News, October 26, 1956.
- ↑ Dean Elder, Pianists at Play, Kahn & Averill, 1989
- Ґізекінґ, Вальтер: So wurde ich Pianist (автобіографія), Вісбаден, Брокгаус 1963
- Катер, Майкл С. Вита муза: музиканти та їх музика у Третьому Рейху, Нью-Йорк: Оксфорд, 1997.
- Леймер, Карл і Гісікінг, Вальтер: найкоротший шлях до піаністичного вдосконалення, Філадельфія, Прессер 1932
- Ритміка, динаміка, педалі та інші проблеми гри на фортеп'яно, Філадельфія, Прессер 1938
- Леймер, Карл і Ґізекінґ, Вальтер: Техніка фортеп'яно, Нью-Йорк, Дувр 1972 (містить обидві книги 1932 і 1938 років)
- Шонберґ, Гарольд К.: Великі піаністи, 1963
- Сторінки вдячності Янґрока Лі
- Біографія [Архівовано 26 жовтня 2008 у Wayback Machine.]
- Записи та дискографія — Вальтер Ґісікінґ (1) від Й. С. Баха до Дебюссі [Архівовано 10 вересня 2019 у Wayback Machine.]
- Записи та дискографія — Вальтер Ґісекінґ (2) від Дворака до Траппа [Архівовано 31 січня 2011 у Wayback Machine.]
- Piano Rolls (The Reproducing Piano Roll Foundation)