Вегето-судинна дистонія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Вегето-судинна дистонія (також вегетосудинна дистонія; синоніми: нейроциркуляторна дистонія, нейроциркуляторна астенія, психовегетативний синдром, вегетоневроз, синдром вегетативної дисфункції) — синдром, при якому порушується робота вегетативної нервової системи.[джерело?]

Не є самостійним діагнозом, оскільки не згадується у міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду. Це поняття часто плутається із порушеннями автономної нервової системи[джерело?] із рубрики G90 згідно МКХ-10. Однак, останнє включає первинне (вроджене) або вторинне ураження вегетативної нервової системи при наявних об'єктивних доказах. Наприклад, синдром Горнера (G90.2), синдром Райлі-Дея (G90.1) або ураження вегетативної нервової системи при ускладненому перебігу цукрового діабету 2-го типу (G90.0)[1].

Реакція гіперактивації симпатичної нервової системи, яку часто тлумачать як ВСД, не є специфічною для якого-небудь захворювання, а є нічим іншим, як описаним Гансом Сельє механізмом адаптації організму до хронічного стресу.

Пацієнти із вегето-судинною дистонією часто підпадають під критерії однієї із таких проблем зі здоров'ям:

  • Соматоформний розлад (F45).
  • Тривожні розлади (F40-F41).
  • Синдром подразненого кишечника (K58).
  • Депресивний епізод (F32).
  • Порушення вегетативної нервової системи внаслідок вживання алкоголю (G31.2).
  • Первинне або вторинне порушення вегетативної нервової системи (G90).

Слід зазначити, що справжні вторинні порушення вегетативної нервової системи зустрічаються переважно при системних захворюваннях, для яких є характерним залучення ЦНС у патологічний процес, включаючи полінейропатію при цукровому діабеті, хворобу Паркінсона, розсіяний склероз, інсульт (при ураженні центрів автономної нервової системи у стовбурі мозку). Відповідно, лікування вегетативної дисфункції при цих станах полягає у лікування основного захворювання.

Клінічні прояви

[ред. | ред. код]

Зазвичай, лікарі, які ставлять діагноз ВСД, спираються на наступні симптомокомплекси:

  • кардіологічний, серцебиття, аритмії;
  • респіраторний, що досягає іноді рівня задухи або невротичної астми, дихального кризу або, в легких випадках, проявляється «дихальним дискомфортом»;
  • астенічний;
  • синдром вегетосудинної дистонії та кризів з поширеними або регіональними розладами судинного тонусу;
  • періферійними ангіодистонічними розладами, венозною гіпертонією, раптовим підвищенням або зниженням артеріального тиску;
  • розлади терморегуляції;
  • біль у суглобах кінцівок по типу невралгій;
  • нерідко невротичні розлади у вигляді астенодепресивного або депресивно-іпохондричного синдромів;
  • явища шлункової та кишкової диспепсії, дискінезії жовчного міхура та кишки,
  • розлади менструального циклу, метрорагії, предменструальний синдром, альгодисменорея.

Лікування

[ред. | ред. код]

Оскільки вегетосудинна дистонія не є самостійним захворюванням, протоколів його лікування, заснованого на принципах доказової медицини, не існує. Терапія проводиться ситуативно в залежності від основного захворювання.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. (англ.)Other disorders of the nervous system (G90-G99) [Архівовано 4 грудня 2018 у Wayback Machine.] (МКХ-10)

Посилання

[ред. | ред. код]