Венгард TV3
| Венгард TV3 | |
|---|---|
 Венгард TV3, виставлений в Національному музеї авіації і космонавтики Смітсонівського інституту | |
| Основні параметри | |
| COSPAR ID | 1957-F01 |
| NORAD ID (TLE) | VAGT3 (мапа) |
| Організація | Військово-морські сили США |
| Виготівник | Naval Research Laboratory (NRL) |
| Дата запуску | 6 грудня 1957 16:44:34 UTC |
| Ракета-носій | Венґард |
| Номер запуску | Vanguard TV3 |
| Космодром | Мис Канаверал, майданчик 18A |
| Тривалість польоту | 2 секунди |
| Технічні параметри | |
| Маса | 1,36 |
| Розміри | діаметр 152 мм |
| Джерела живлення | ртутно-цинкові батареї; шість панелей сонячних батарей, змонтованих на корпусі |
| Прилади | |
| Прилади | два передавачі, два терморезистори. |
| Транспондери | |
| Транспондери | 10 мВт і 5 мВТ |
| Діапазон(и) | 108 МГц і 108,03 МГц |
Венгард TV3 англ. Vanguard TV3, Авангард, (Test Vehicle 3, третій випробувальний апарат), (Vanguard 6.5in Satellite 1) — перша американська спроба запустити штучний супутник Землі. Це був маленький апарат, розроблений для перевірки можливості запуску триступеневою ракетою-носієм «Венгард» супутника і перевірки впливу на нього і його системи навколоземного космічного середовища. Він також мав використовуватись для геодезичних вимірювань за допомогою аналізу орбіти.
6 грудня 1957 року під час запуску на мисі Канаверал ракета-носій почала злітати, але через дві секунди після відриву, піднявшись на 1,2 м, втратила тягу і почала падати на стартовий майданчик. Встановлено, що паливні баки розірвались і вибухнули, знищивши ракету-носій і частково пошкодивши стартовий майданчик. Супутник залишився цілим і приземлився недалеко, а його передавачі продовжували передавати сигнал радіомаяка. Однак супутник було пошкоджено і неможливо використати повторно. Нині він виставлений в Національному музеї авіації і космонавтики Смітсонівського інституту. Зовнішній вигляд змінили, щоб показати, яким його знайшли на стартовому майданчику.
Точну причину аварії не встановлено, загальноприйняте пояснення — низький тиск у паливному баку до початку нагнітання палива турбонасосом через витік з інжектора спричинив загоряння в паливній системі під час запуску.
Апарат був алюмінієвою сферою масою 1,36 кг і діаметром 152 мм. Всередині розміщувались: ртутно-цинкові батареї; два передавачі: 10 мВт (108 МГц) і 5 мВт (108,03 МГц). Живлення мали забезпечувати шість панелей сонячних батарей, змонтованих на корпусі. Зі сфери стирчали шість коротких антен. Передавачі призначалися для передачі технічних і орбітальних даних, вони також використовувалися для визначення кількості електронів між супутником і наземними станціями. Апарат також мав два терморезистори для вимірювання внутрішньої температури, щоб визначити ефективність теплозахисту.
Внаслідок невдалого запуску на Нью-Йоркській фондовій біржі тимчасово зупинилась торгівля акціями компанії Martin Company — головного виготівника ракети-носія.
Американські газети в новинах і заголовках обігрували назву перших радянських супутників («спутнік») і називали американський апарат «Flopnik» (від англ. to flop, провал)[1], «Kaputnik»[2], «Oopsnik» (від англ. oops, ой, отакої) і «Stayputnik» (від англ. to stay, стояти)[3].
Згодом аналізи характеризували технологічний збій як приниження і втрату престижу США, що самопроголошували себе світовим лідером в науці і технології.
- Програма Венґард
- Список запусків за програмою Венґард [Архівовано 28 вересня 2010 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Sparrow, Giles (2007). Space Flight. Dorling Kindersley. ISBN 075662858X.
- ↑ Burrows, William E. (1999). This New Ocean: The Story of the First Space Age. Modern Library. с. 205. ISBN 0375754857.
- ↑ Alan Boyle (4 жовтня 1997). Sputnik started space race, anxiety. MSNBC. Архів оригіналу за 13 липня 2013. Процитовано 19 квітня 2011.