Видима церква
Реформація |
Рух і деномінації
Ключові події
|
Видима церква — це термін християнського богослів'я та вчення про церкву (еклезіологія), що стосується видимої спільноти християнських віруючих на Землі. Відображенням видимої церкви є місцеве зібрання християнської громади віруючих. За Реформації в XVI сторіччі, як протест проти корумпованості у католицизмі, а також у нових протестантських сповіданнях магістратської реформації, з'явилося вчення про правдиву невидиму церкву та формальну видиму.[2]
В еклезіології видима Церква має безліч імен, таких як Царство Боже, Учні Христа та Божий народ. Ігнатій Антіохійський (Богоносець) був одним з перших християнських авторів, який писав, що така видима Церква зосереджена на єпископі та євхаристії (вечері Любові).[3]
Реформатське та євангельське вчення про невидиму правдиву та видиму формальну Церкви засноване на словах Ісуса Христа (Єв. Матвія 7:15–27; 13:24–30, 36–43, 47–50; 25:1–46), де вказано на віруючих, що належали до Божого народу, проте, через свою невірність Богу, на кінець, опинилися поза спасінням.[4]
Реформатський богослов Жан Кальвін виділив невидиму Церкву з формальної видимої:
«те, що насправді знаходиться в Божій присутності, до якого не приймаються особи, крім тих, хто є дітьми Божими за благодаттю усиновлення та справжніми членами Христа через освячення Духа Святого… [Невидима церква] включає не лише святих, які зараз живуть на землі, але й усіх вибраних від початку світу».
Він продовжив про часткову зіпсованість видимої церкви:
«У цій церкві дуже велика суміш лицемірів, які не мають нічого Христого, крім імені та зовнішнього вигляду…» (Інститути 4.1.7)
Вважається, що антигностичні письменники, такі як Іреней Ліонський, або антиноваційні письменники, такі як Кипріян Карфагенський часто зосереджувались на видимій Церкві. Кипріяну Карфагенському належить вираз; «Поза Церквою немає спасіння» (Extra Ecclesiam nulla salus), що на думку католицької теології не покладає різницю між видимою та невидимою Церквою.[5]
До ХХ сторіччя римо-католицьке богослов'я реагувало на реформатські доктрину про невидиму-видиму церкву наголошення на видимості церкви, заснованої Христом, якою є власне сама католицька церква під світовою підзвітністю єпископу Риму. У ХХ сторіччі наголос зосередився на внутрішньому житті церкви як надприродного організму, визначаючи церкву в енцикліці Папи Пія XII Містичним Тілом Христовим.[6]
Православний російсько-французький богослов Володимир Лоський також характеризував реформатське вчення про поняття про невидиму-видиму церкву як несторіанське еклезіологію, що «поділить церкву на різні істоти: з одного боку, небесну і невидиму церкву, єдину справжню і абсолютну; з іншого, земну церкву (вірніше церкви), недосконалу та відносну».[7]
- ↑ See Augsburg Confession, Article 7, Of the Church [Архівовано 11 березня 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ McGrath, Alister. 1998. Historical Theology, An Introduction to the History of Christian Thought. Oxford: Blackwell Publishers. p.206.
- ↑ Letter to the Smyrnaeans by Ignatius
- ↑ J I Packer (1993. 2001). Concise theology : a guide to historic Christian beliefs (English) . с. 203. ISBN 978-0842339605. Архів оригіналу за 19 квітня 2021. Процитовано 1 березня 2021.
{{cite book}}: Вказано більш, ніж один|pages=та|page=(довідка) - ↑ Cf Against Heresies by Irenaeus and On the Unity of the Catholic Church by Cyprian
- ↑ Hardon, John; Hardon, John A. (2013). Catholic Dictionary: An Abridged and Updated Edition of Modern Catholic Dictionary (англ.). Image. ISBN 978-0-307-88634-7.
- ↑ Vladimir Lossky, The Mystical Theology of the Eastern Church [Архівовано 15 лютого 2017 у Wayback Machine.] (St Vladimir's Seminary Press, 1976 ISBN 0-913836-31-1) p. 186
