Андрій Войнаровський
| Андрій Войнаровський | |
|---|---|
| Народився | бл. 1689 Володимир, Річ Посполита |
| Помер | 1740 Якутськ, Російська імперія |
| Країна | Річ Посполита |
| Галузь | війська[1] |
| Alma mater | Києво-Могилянська академія |
| Знання мов | українська[1] |
| Військове звання | осавул Війська Запорозького |
| Рід | Войнаровські |
| Батько | Ян Войнаровський |
| Мати | Олександра Мазепа |
| У шлюбі з | Ганна Мирович |
| Діти | Станіслав, Кароліна-Елеонора[2] |
 | |
Андрій Іванович Войнаровський (близько 1689 — 1740) — Генеральний Осавула Війська Запорозького Городового (1701–1716). Небіж та спадкоємець гетьмана Івана Мазепи по материнській лінії. Одна із найяскравіших постатей Мазепинської політичної еміграції в Європі. Представник стародавнього українського шляхетського роду Войнаровських.
Син шляхтича Яна Войнаровського від його другого шлюбу з Олександрою Мазепою, рідною сестрою гетьмана Івана Мазепи. Виховувався при гетьманському дворі свого дядька. Навчався в Києво-Могилянському колегіумі та найкращих університетах Німеччини. Деякий час перебував при дворі короля Августа ІІ Сильного.
Генеральний Осавула Війська Запорізького Городового. Власник великих маєтностей на Гетьманщині, довірена особа гетьмана, активний учасник його антимосковських дій.
1708 — за рішенням Генеральної Ради війська Запорозького Городового підтримав союз із шведським королем Карлом ХІІ.
Після поразки у Полтавській битві 1709 емігрував у Бендери (Молдовське князівство), а звідти до Німеччини, де перебував під захистом шведської корони як її підданий.
Розглядався козацькою старшиною як один із претендентів на гетьманську булаву поруч з такими кандидатами як Пилип Орлик та Кость Гордієнко. Після смерті Гетьмана Івана Мазепи і успадкування його майна (яке були визнано Карлом ХІІ приватною власністю, а не власністю Гетьмпанщини), Войнаровський використав його для розбудови політичної еміграції та організації антимосковської коаліції.
1710–1711 — разом із Гетьманои Пилипом Орликом заохочував уряди Османської імперії, Кримського ханства та європейські країни до війни з Московським царством.
За наказом Петра І Генерального Осавулу Андрія Войнаровського 1716 викрадено агентами московського консула у Гамбурзі (Німеччина) і після важкого дипломатичного скандалу переправлено до Петербурга. До 1723 року перебував в ув'язненні у Петропавлівській фортеці. Звідси заслали до Якутська, де він помер 1740.
На честь нього названо декілька пластових куренів:
- 47-й курінь Уладу Пластунів Юнаків та Пластунок Юначок (УПЮ) ім. Андрія Войнаровського (Шептицький);
- 100-й курінь Уладу Старших Пластунів (УСП) ім. Андрія Войнаровського;
- 7-й курінь Уладу Пластунів Сеньйорів (УПС) ім. Андрія Войнаровського[3].
Неподалік від ратуші у Гамбургу на вул. Große Johannisstraße 13 встановлено меморіальну дошку Андрію Войнаровському[4]
З прізвищем Войнаровський, можливо, пов'язана назва села Винарівка (колись Войнаровка) у Ставищенському районі Київської області. Прізвище походить від дідичного «гнізда» — поселення Войнарова в Київському повіті.
«Войнаровський» — поема Кіндрата Рилєєва.
- ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Nordisk familjebok / Uggleupplagan. 32. Werth - Väderkvarn. Архів оригіналу за 24 жовтня 2021. Процитовано 24 жовтня 2021.
- ↑ Сьомий курінь Уладу Пластового Сеніорату… // «Свобода», ч. 186, 30 вересня 1995, с. 3 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 25 грудня 2014. Процитовано 10 січня 2015.
- ↑ Парнікоза, Іван. Любек, Гамбург, Бремен для українця. Прадідівська слава. Українські пам’ятки (українська) . Микола Жарких. Процитовано 06.06.2022.
- Горобець В. М. Войнаровський Андрій [Архівовано 3 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 603. — ISBN 966-00-0734-5.
- Nordisk familjebok / Uggleupplagan. 32. Werth - Väderkvarn [Архівовано 24 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
- Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
- В. І. Сергійчук. Войнаровський Андрій // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- Войнаровський Андрій // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М.М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.77
- Войнаровський Андрій [Архівовано 14 червня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 201-202. — 1000 екз.
- Войнаровський Андрій // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.