Войшелк
| Войшелк | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 1264 — 1267 | |||
| Попередник: | Тройнат | ||
| Наступник: | Шварно Данилович | ||
| Народження: | 1223 | ||
| Смерть: | 16 грудня 1268 | ||
| Релігія: | православ'я | ||
| Рід: | Міндовги | ||
| Батько: | Міндовг | ||
Войше́лк Міндо́вгович (лит. Vaišelga, біл. Войшалк; староукр. Воишелкъ, бл.1225 — 1268 або 1269) — князь Новогрудський (бл.1258—1259), великий князь Литовський (1264—1267). Син великого князя Литовського Міндовга. У схимі — Лавр[1].
У 1254 році, відповідно до мирного договору з Романом Даниловичем, Новогрудок і всі підвладні йому міста (Слонім, Вовковиськ і інші) були дані Роману від Міндовга як верховного правителя, і від його сина Войшелка, як безпосереднього правителя.
За «Літописом Руським» у 1255—1257 роках пробув у місті Полонному в монастирі послушником в ігумена Григорія.
1259 року Новогрудок знову повернувся від владу Войшелка. Під час князювання у Новогрудку прийняв християнство. Після невдалої спроби паломництва у Палестину заснував власний монастир поблизу Новогрудка (пізніше відомий під назвою Лавришівський монастир). Після вбивства Міндовга у 1263 році втік до Пінська, дав клятву помститися за батька і тимчасово відмовився від чернецтва.
1264 року отримав військову допомогу від Пінських князів та Волинських князів і став Великим князем Литовським — першим православним Великим князем в історії Литовського князівства. Упродовж 1264—1267 років — Великий князь Литовський. Одночасно[2] субмонархом та спадкоємем трону був Галицький князь Шварно Данилович.
Войшелк відновив створений батьком військово-політичний союз етнічних литовських та білоруських земель, і почав об'єднувати Литву та українські землі, опираючись на підтримку православного населення та місцевих князів.
1267 року добровільно передав престол Шварну Даниловичу, що був одружений з його сестрою, знову пішов у монастир.
У квітні 1268 року убитий претендентом на литовський престол Левом Даниловичем під час перебування у гостях у галицько-волинського князя Василька Романовича (їздив до Свято-Михайлівського монастиря біля Володимира). Похований поблизу Василівської церкви міста Володимир[3].
- ↑ Мицько І. Правові підстави володіння князем Любартом спадщиною Романовичів [Архівовано 29 січня 2018 у Wayback Machine.] // Старий Луцьк. — 2009. — С. 35. — ISBN 961-361-013-1
- ↑ Походження Гольшанських. Архів оригіналу за 26 жовтня 2013. Процитовано 4 листопада 2012.
- ↑ Князівські поховання у Володимир-Волинському [Архівовано 2 травня 2020 у Wayback Machine.] // Володимир-Волинський історичний музей
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк : Вежа, 2000.
- Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
- Котляр М. Ф. Войшелк [Архівовано 3 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 605. — ISBN 966-00-0734-5.
- Сербіна Н. Ф. Войшелк Міндовгович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 1. — 760 с. — ISBN 966-316-039-X.
- Войшелк[недоступне посилання з червня 2019]
| Попередник Тройнат |
|
Великий князь Литовський 1264-1267 |
|
Наступник Шварно Данилович |