Перейти до вмісту

Івлєва Вікторія Марківна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Вікторія Івлєва)
Вікторія Марківна Івлєва
Виктория Марковна Ивлева-Йорк
Народилася1956(1956)
Ленінград
ГромадянствоРосія Росія
ДіяльністьЖурналістика
Alma materМосковський державний університет
CMNS: Івлєва Вікторія Марківна у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Івлєва.

Вікторія Марківна Івлєва-Йорк (рос. Виктория Марковна Ивлева-Йорк) (1956, Ленінград) — російська журналістка, фотограф[1][2], володар «Золотого ока» World Press Photo за репортаж з Чорнобильського реактора, номінант премії імені Андрія Сахарова, лауреат премії «Вільна преса Східної Європи»[3].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася у 1956 році в Ленінграді. Навчалася в Ленінградському інституті культури, але захопилася фотографією та пішла з цього вишу. Закінчила училище за фахом «фотографія»[4]. У 1983 році закінчила факультет журналістики Московського державного університету.

У 1991 р. знімала ліквідацію наслідків аварії на Чернобильській АЕС.[5] Івлєва — єдиний фотожурналіст, який побував у центральному реакторному залі зруйнованого 4-го енергоблока ЧАЕС.[6][7] За серію фотографій з реактора вона отримала «Золоте око» — головний приз World Press Photo в категорії «Наука і технології» (1992).[8]

Підчас розвалу Радянського Союза працювала в гарячих точках — Нагорному Карабасі, Таджикистані, Придністров'ї.

Багато працювала в країнах Африки з гуманітарними місіями, головним чином — з місіями Міжнародного комітета Червоного Хреста (Уганда, Кенія, Ангола, Судан, Танзанія). Єдина журналістка пострадянського простору, яка працювала в Руанді (1994) під час геноциду[9][10]. В 2003 році, у реабілітаційному центрі для дітей-солдат в угандійському місті Гулу познайомилась з 15-річним хлопчиком Одонга Боско, який був звільнений від терористів Lord's Resistance Army (LRA) та дуже хотів отримати медичну освіту. Допомогла йому вступити до школи в Уганді та підтримувала його підчас навчання. Після закінчення школи, завдячуючи допомозі Івлєвої, він переїхав до Росії, де закінчив медичний факультет Російського університета дружби народів та отримав спеціальність кардіолога[10]

У 1990—2015 рр. знімала у жіночих зонах країн СНД, в яких утримуються жінки з дітьми до 3 років.[11][12][13]

Працювала в «Новой газете»[14], її роботи виходили в журналі «Огонек», «Московских новостях», німецькому Spiegel, французькому Figaro, англійських Guardian та Independent, американському The New York Times та інших виданнях[15][16].

Персональна виставка її фотографій «Апофеоз війни» демонструвалася в Москві, Санкт-Петербурзі, Казані, Нижньому Новгороді, Краснодарі, Нальчику, Тбілісі, Кутаїсі та Києві.

Брала участь у багатьох протестних акціях у Москві. У листопаді 2021 року затримана за одиночний пікет на підтримку «Меморіала», провела у відділенні поліції дві доби та була оштрафована на 150 тис. рублів (на той час — еквівалент $2000).[17][18] Починаючи з 2014 р. брала участь практично у всіх мітингах та пікетах на підтримку України та її політв'язнів. З листопада 2019 р. по вересень 2020 р. разом з друзями організовала продуктові та речові передачі в слідчий ізолятор Лефортово 24 українським морякам, затриманим під час піратського нападу Росії на українські судна у Керченській протоці.[9][19]

Одна з тих небагатьох російських журналістів, які відкрито підтримують Україну[20]. Навесні 2014 р. задійснила подорож Україною зі Сходу на Захід, за враженнями від неї написала книгу «Мандрівка или Путешествие фейсбучного червя по Украине», яка вийшла в Україні і в Росії. Влітку того ж року зайнялася волонтерством — вивізла з окупованого Слов'янська 45 людей, Після визволення міста доставляла медикаменти, продукти та допомогала ремонтувати пошкоджені будинки[20][21][22]. З початку березня 2022 року постійно живе в Україні.[9][23]

Влітку 2023 року організувала повернення з російського дитячого будинку незаконно вивезеного до Росії українського підлітка Сергія Кравчука.[24]

20 грудня 2022 року Міністерство юстиції Росії внесло Івлєву до списку так званих "іноземних агентів". Мінюст заявив, що вона «закликала надавати фінансову підтримку Збройним Силам України, виступала проти спеціальної військової операції в Україні», а також поширювала «недостовірну інформацію» про рішення російської влади, відомості, «спрямовані на формування негативного образу» ЗС РФ, та матеріали іноагентів.[25][26].

Фотовиставки

[ред. | ред. код]

Автор книг

[ред. | ред. код]
  • «Temps present de la Russie», 1988 (Франція), 1989 (США)[16]
  • «Мандрівка или Путешествие фейсбучного червя по Украине» («Мандрівка, або Подорож фейсбучного хробака по Україні»), 2014, Україна, Росія, про поїздку через всю країну напередодні війни[36][37].

Нагороди та відзнаки

[ред. | ред. код]
  • Премія World Press Photo Golden Eye Award (1992, за проєкт про чорнобильску катастрофу);
  • Премія Спілки журналістів Росії (2007);
  • Німецька премія імені Герда Буцеріуса (Gerd Bucerius) «Вільна преса Східної Європи» (2008);
  • Номінант премії імені Андрія Сахарова «За свободу думки» (2014 та 2015 рр).[32]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Вікторія Івлєва Фотограф, волонтер, журналіст на Громадському радіо. Архів оригіналу за 12 серпня 2018. Процитовано 12 серпня 2018.
  2. ↑ Ивлева-Йорк Виктория Марковна. О любви. Архів оригіналу за 13 серпня 2018. Процитовано 13 серпня 2018.
  3. ↑ Україна — очима росіянки. Архів оригіналу за 13 серпня 2018. Процитовано 13 серпня 2018.
  4. ↑ ВИКТОРИЯ ИВЛЕВА - ЯРКИЙ ЖУРНАЛИСТ, СМЕЛЫЙ ВОЛОНТЕР И ТАЛАНТЛИВЫЙ ФОТОГРАФ. Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. Процитовано 12 серпня 2018.
  5. ↑ Свобода, Радіо (26 квітня 2017). Росію не потрібно боятися, їй потрібно давати гідну відсіч – Івлєва, яка фотографувала ЧАЕС. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 30 листопада 2024.
  6. ↑ Они видели радиацию. Аварии в Чернобыле — 38 лет. Вспоминаем тех, кто устанавливал причины взрыва и пытался защитить мир от сокрушительных последствий — и не смог. Новая газета Европа. 13 червня 2100. Процитовано 9 грудня 2024.
  7. ↑ Вне зоны комфорта: 5 правил Виктории Ивлевой. Bird In Flight (ru-RU) . 2 квітня 2015. Процитовано 9 грудня 2024.
  8. ↑ Ивлева, Виктория (26 квітня 2016). «Я больше никогда не видела такой смертельной сцены». Такие дела (ru-RU) . Процитовано 27 листопада 2024.
  9. ↑ а б в Вікторія Івлєва, російська журналістка та фотограф. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 27 листопада 2024.
  10. ↑ а б «Африканские дневники» фотожурналистки Виктории Ивлевой. Заметки из горячих точек о войне, геноциде, голоде и силе любви. Дискурс (рос.).
  11. ↑ Виктория Ивлева. www.photounion.ru. Процитовано 9 грудня 2024.
  12. ↑ Виктория Ивлева: «Журналистика не может быть важнее спасения жизней». Bird In Flight (ru-RU) . 31 березня 2016. Процитовано 9 грудня 2024.
  13. ↑ Ивлева, Виктория. Неизвестное материнство. Состояние несвободы. Пролайф Беларусь (рос.).
  14. ↑ Виктория Ивлева. Новая газета (рос.). Процитовано 30 листопада 2024.
  15. ↑ ФОТОГРАФИКА. Архів оригіналу за 24 серпня 2021. Процитовано 12 серпня 2018.
  16. ↑ а б 27 фотографий Виктории Ивлевой. www.photographer.ru (рос.). Процитовано 30 листопада 2024.
  17. ↑ Російську журналістку Івлєву оштрафували за одиночний пікет. detector.media (укр.). 22 листопада 2021. Процитовано 9 грудня 2024.
  18. ↑ Пинчук, Алина; Воронин, Иван (26 листопада 2021). "Гомерическое враньё". Штраф 150 тысяч – за пикет в поддержку "Мемориала". Радио Свобода (рос.). Процитовано 9 грудня 2024.
  19. ↑ а б Вікторія Івлєва, російська фотожурналістка, волонтерка. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 30 листопада 2024.
  20. ↑ а б Виктория Ивлева: Украина – нежная и ласковая страна, но Россия тянет ее к себе. Архів оригіналу за 24 серпня 2021. Процитовано 12 серпня 2018.
  21. ↑ Виктория Ивлева: «Я не видела ничего более несправедливого, чем война в Украине». Архів оригіналу за 4 червня 2020. Процитовано 12 серпня 2018.
  22. ↑ Велехов, Леонид (25 березня 2018). "Мне бесконечно стыдно за Россию". Радио Свобода (рос.). Процитовано 30 листопада 2024.
  23. ↑ «Мое тело как будто обуглилось, и я корчусь от боли»: журналист и фотограф Виктория Ивлева — о войне, ненависти и неравнодушии. Черта (ru-RU) . Процитовано 9 грудня 2024.
  24. ↑ Ивлева, Виктория (26 грудня 2023). Путешествие украинского мальчика в российский рай и обратно. Радио Свобода (рос.). Процитовано 9 грудня 2024.
  25. ↑ Минюст признал "иноагентом" журналистку Викторию Ивлеву. Радио Свобода (рос.). 20 грудня 2024. Процитовано 22 грудня 2024.
  26. ↑ Минюст признал иноагентами журналистку Ивлеву-Йорк и адвоката Полозова. Forbes.ru (рос.). 20 грудня 2024. Процитовано 22 грудня 2024.
  27. ↑ Для посещения фотовыставки "Рождение Украины" известной российской журналистки Виктории Ивлевой должны быть введены возрастные ограничения, считает замглавы исполкома Северодонецка Сергей Зарецкий. Архів оригіналу за 12 серпня 2018. Процитовано 12 серпня 2018.
  28. ↑ Виктория Ивлева: «Журналистика не может быть важнее спасения жизней». Архів оригіналу за 12 серпня 2018. Процитовано 12 серпня 2018.
  29. ↑ Гордиенко, Татьяна (4 листопада 2016). Фотопроект со скандалом: Виктория Ивлева и "Рождение Украины". WoMo — видання для дивовижних жінок (ru-RU) . Процитовано 30 листопада 2024.
  30. ↑ Фотографии с другой планеты: показываем «Африканские дневники» Виктории Ивлевой. RFI (рос.). 14 квітня 2021. Процитовано 30 листопада 2024.
  31. ↑ Российский журналист и фотограф Виктория Ивлева открыла выставку фотографий «Бахмут в Бохуме» | CivilMPlus (ru-RU) . 23 травня 2023. Процитовано 30 листопада 2024.
  32. ↑ а б Гнев и грусть Виктории Ивлевой: фоторепортаж из Бахмута – DW – 19.05.2023. dw.com (рос.). Процитовано 30 листопада 2024.
  33. ↑ Dialogue Office for Civil Society Cooperation (24 квітня 2024), Interview with Victoria Ivleva (English subtitles), процитовано 9 грудня 2024
  34. ↑ S.A, Telewizja Polska. «Я понимаю, что в этом виновата и я». Российская журналистка Виктория Ивлева представила в Киеве фотовыставку о последствиях уничтожения Каховской ГЭС. vot-tak.tv (рос.). Процитовано 30 листопада 2024.
  35. ↑ Crimes without punishment. Thirty years of war crimes by the Russian state. Bayeux Calvados-Normandy Award (амер.). Процитовано 9 грудня 2024.
  36. ↑ Фотограф и волонтер Ивлева: Репрессивное действие государства так или иначе ощущает на себе каждый, живущий в России. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 12 серпня 2018.
  37. ↑ Мандрiвка, або подорож фейсбучного хробака (Виктория Ивлева) купити книгу у Києві | DESIGNBOOK. designbook.com.ua. Процитовано 30 листопада 2024.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Івлєва_Вікторія_Марківна&oldid=44206362