Вінфрід Георг Зебальд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Вініфред Георг Зебальд)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
В. Г. Зебальд
Вінфрід Георг Зебальд
ПсевдоМакс Зебальд
Народився18 травня 1944(1944-05-18)
Вертах, Кемптен (Альгой), Німеччина
Помер14 грудня 2001(2001-12-14) (57 років)
Норфолк, Англія
·серцева недостатність
ГромадянствоНімеччина Німеччина
Діяльністьписьменник, професор, фотограф, літературознавець, автор
Галузьсценічне мистецтво
Alma materФрайбурзький університет і Університет Фрібура
Знання мованглійська і німецька[1][2]
ЗакладМанчестерський університет, Університет Східної Англії[3] і Гамбурзький університет
ЧленствоНімецька академія мови і поезії
Magnum opusVertigod, The Rings of Saturnd, Аустерліц, Putrid Homeland: Essays on Literatured і On the Natural History of Destructiond
Нагороди
Сайтwgsebald.de

Ві́нфрід Ге́орг Зе́бальд, В. Г. Зебальд[4] (нім. Winfried Georg Sebald; нар. 18 травня 1944(19440518), Вертах, Кемптен (Альгой), Німеччина  — пом. 14 грудня 2001, Норфолк, Англія) — німецький письменник та літературний критик.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Зебальд народився у містечку Вертах другою дитиною в сім'ї Рози Еґельгофер і Георга Зебальда. Мав старшу сестру Гертруду, що народилася 1941 р., і молодшу — Беату — 1951 р.

З 1948 до 1963 Зебальд жив на півдні Німеччини, в альпійському селі Зонтгофен.

Батько, Георг — син залізничника, починав вчитися на слюсаря, а в 1929 вступив до армії. Будучи солдатом Вермахту, піднявся до рангу капітана. До 1947 був у французькому воєнному полоні. З середини п'ятдесятих років, завершуючи сімдесят першим роком служив у Бундесвері (останнім часом у званні полковника). Проте, найбільше чоловічий вплив на Зебальда справляв дідусь по материній лінії, що 40 років пропрацював сільським жандармом.

Мати у 1943 році, напередодні народження сина пережила бомбардування в батьківському містечку Бамберг. З 1954 навчається в гімназії «Марія Штерн» в Імменштадті, потім з 1955 — в середній школі Оберстдорфа, де в 1963 і отримує атестат зрілості. 1956 помирає дід. Звільнений з військової служби за станом здоров'я, (порок серця) Зебальд поступив до Фрайбурзького університету, а потім зміг перейти до сусіднього університету Фрібура), котрий закінчив 1966 року бакалавром. 1966 року емігрує до Англії, де одружується в 1967 році зі своєю подругою кінця шкільних років. 1976 переїхав разом із дружиною та дочкою до Хінгема в парафіяльний будинок у вікторіанському стилі із величезним напів здичавілим садом.[5]

1968 року пише магістерську про Карла Штернгайма. Згодом Зебальд стає лектором університету Манчестера; рік також викладає англійську та німецьку мови у приватній школі-інтернаті «Institut auf dem Rosenberg» в Санкт-Галлені. З 1970 року викладає в Університеті Східної Англії в Норвічі, пише докторську дисертацію про Альфреда Дебліна 1988 року стає професором європейської літератури. З 1996 року — член німецької Академії мови і літератури.

Зебальд помер 14 грудня 2001 р. в результаті серцевого нападу в автомобільній аварії, в яку потрапив разом з дочкою Анною. Похований на кладовищі святого Андрія в Норвічі.

Свої імена Вінфрід і Георг, Зебальд відкинув. Вінфрід для нього було надто «нацистське» ім'я; родина та друзі кликали його Макс. Тісна дружба поєднує його з письменником Майклом Гамбургером, який переклав деякі Зебальдові твори англійською.

Літературна творчість

[ред. | ред. код]

Забальдів літературний доробок був написаний головним чином з кінця 1980-х років. Хоча в Німеччині до середини дев'яностих як письменник він залишався маловідомим. Велику популярність здобув у Великій Британії, США та Франції, його тексти перекладала Сьюзен Зонтаґ. Сьогодні Зебальд — один із найобговорюваніших німецькомовних авторів.

Багато текстів помітно меланхолійні. Важливим є питання про сенс та функції пам'яті. Автор присвячує твори травмованим людям: вигнанцям, що як і сам Зебальд-оповідач, залишили свою країну, а в чужій намагаються переорієнтуватися. Особливе значення для письменника має питання німецько-єврейських відносин. У підлітковому віці він був обурений мовчанням батькового покоління про події війни і про Голокост. Пізніше спрямовував свою критику також і проти мовчання літератури і суспільства, що проігнорвали знищення німецьких міст бомбардуваннями союзників. Аргументаційна дія есеїста і критика Зебальда безсумнівна. Професійно вів суперечку за моральну цілісність Альфреда Андерша, що мав певне відношення до Третього Рейху, яку він розв'язав в есе надрукованому 1993 року в журналі[6]. Врешті став підтримкою для германістики у Великій Британії і посередником німецькомовної літератури в англосакському просторі.

Nach der Natur. Ein Elementargedicht

[ред. | ред. код]

Слідом за природою: елементарна поема (1988) перший Зебальдова літературний твір у вузькому розумінні цього слова. Перші частини розповідають про художника Матіаса Ґрюневальда і про лікаря та натураліста Георга Вільгельма Стеллера (учасників Другої Камчатської експедиції Windsheim); остання третина відбувається у Вертах. Над змальованими враженнями від подій стоять екзистенційні питання людства та біографія автора.

Schwindel. Gefühle

[ред. | ред. код]

Запаморочення. Почуття (1990) Зебальд перетворює в чотири тісно переплетені між собою подорожніх розповіді з власного досвіду і меланхолійні спогади про Стендаля та Кафку, маршрутами яких і подорожує герой.

Die Ausgewanderten.Vier lange Erzählungen

[ред. | ред. код]

Емігранти. Чотири довгі розповіді (1992) Містить історії життя чотирьох людей, побудовані частково на автентичних документах. В Паулеві Берейтері Зебальд втілює свого вчителя початкових класів із Зонтховена, історичному прототипу якого, Арміну Мюллеру як єврею, в нацистську епоху було заборонено навчати німецьких дітей. З вигаданого двоюрідного діда Амброса Адевальда Зебальд робить дворецького одного багатого єврея-американця, що помирає від психічного розладу часто охоплений жахами Першої світової війни. Йоханес Наеґелі, друг головного героя першої розповіді, має риси зебальдового діда. Історія Луїзи Ланценберг в останній частині, розповідає в літературній формі про народжену в 1891 році Тею Франк-Ґ.

Das Buch Die Ringe des Saturn. Eine englische Wallfahrt

[ред. | ред. код]

Кільця Сатурна[en] «Одне англійське паломництво.» Книга — подорожні нотатки. Я-розповідач мандрує в меланхолійному настрої англійським графством Саффолк.

For Years Now (2001)

[ред. | ред. код]

Збірка зебальдових коротких віршів англійською.

Austerlitz (2001)

[ред. | ред. код]

Роман «Аустерліц» вважається шедевром Зебальда. У творі йдеться про пошуки шістдесятилітнім Жаком Аустерліцем свого походження.

Доробок

[ред. | ред. код]

Літературні твори

[ред. | ред. код]
  • Nach der Natur. Ein Elementargedicht. Greno, Nördlingen 1988, ISBN 3-89190-436-3; Eichborn, Frankfurt am Main, 2001, ISBN 3-8218-4713-1; als Taschenbuch: Fischer, Frankfurt am Main 1995, ISBN 3-596-12055-1.
  • Schwindel. Gefühle. Fischer, Frankfurt am Main 1990, ISBN 3-596-12054-3.
  • Die Ausgewanderten. Eichborn, Frankfurt am Main 1992, ISBN 3-8218-4093-5.
  • Die Ringe des Saturn. Eine englische Wallfahrt. Fischer, Frankfurt am Main 1995, ISBN 3-596-13655-5.
  • For years now. 2001.
  • Austerlitz. Hanser, München 2001, ISBN 3-446-19986-1; als Taschenbuch: Fischer, Frankfurt am Main 2003, ISBN 3-596-14864-2.
    • аудіокнига, читає Міхаель Крюґер / gelesen von Michael Krüger: Hörverlag, München 2017, 9 CD.
  • Unerzählt, 33 Texte. Hanser, München, 2003.
  • Campo Santo. Herausgegeben von Sven Meyer. Hanser, München 2003, ISBN 3-446-20356-7.
  • Über das Land und das Wasser. Ausgewählte Gedichte 1964—2001. Herausgegeben von Sven Meyer. Hanser, München 2008.

Есеїстика і літературознавство

[ред. | ред. код]
  • Carl Sternheim: Kritiker und Opfer der Wilhelminischen Ära. Kohlhammer, Stuttgart 1969.
  • Der Mythus der Zerstörung im Werk Döblins. Ernst Klett, Stuttgart 1980.
  • Die Beschreibung des Unglücks. Zur österreichischen Literatur von Stifter bis Handke. 1985.
  • A radical stage: theatre in Germany in the 1970s and 1980s. (Radikale Bühne — Theater in Deutschland in den 1970er und 1980er-Jahren.) Herausgegeben von W.G. Sebald. Berg, Oxford 1988.
  • Unheimliche Heimat. Essays zur österreichischen Literatur. 1991.
  • Logis in einem Landhaus. (Autorenporträts über Gottfried Keller, Johann Peter Hebel, Robert Walser u.a.) 1998.
  • Luftkrieg und Literatur: Mit einem Essay zu Alfred Andersch. 1999.
  • Ich möchte zu ihnen hinabsteigen und finde den Weg nicht. Zu den Romanen Jurek Beckers. In: Sinn und Form 2/2010, S. 226—234

Інтерв'ю

[ред. | ред. код]
  • Torsten Hoffmann (Hg.): «Auf ungeheuer dünnem Eis». Gespräche 1971 bis 2001. Fischer-Taschenbuchverlag, Frankfurt am Main 2011, ISBN 978-3-596-19415-5.

Видання українською

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Elena Agazzi: La grammatica del silenzio di W. G. Sebald. Artemide, Roma 2007, ISBN 978-88-7575-046-6.
  • Marcel Atze / Franz Loquai (Hgg.): Sebald. Lektüren. Ed. Isele, Eggingen 2005, ISBN 3-86142-363-4.
  • Marcel Atze: Sebald in Freiburg, Deutsche Schillergesellschaft, Marbach am Neckar 2014 (Reihe Spuren, Heft 102). ISBN 978-3-937384-89-4
  • Heinz L. Arnold (Hg.): W. G. Sebald. Text + Kritik, Heft 158, 2003, ISBN 3-88377-728-5.
  • Klaus Bonn: Homoerotik, Hasard, Hysterie unter anderem. Zur Figuration der Männlichkeit bei W. G. Sebald. In Forum Homosexualität und Literatur, Nr. 49. Siegen 2007, ISSN 0931-4091, S. 5–40.
  • Ulrich von Bülow et al. (Hgg.): Wandernde Schatten. W. G. Sebalds Unterwelt. Marbacher Katalog Nr. 62. Deutsche Schillergesellschaft, Marbach 2008, ISBN 978-3-937384-45-0.
  • Jo Catling / Richard Hibbit (Hgg.): Saturn's Moons, W. G. Sebald — A Handbook. LEGENDA Modern Humanities Research Association and Maney Publishing 2011, ISBN 978-1-906540-02-9.
  • Scott Denham / Mark McCulloh: W. G. Sebald: History — Memory — Trauma. De Gruyter, Berlin / New York 2006, ISBN 3-11-018274-2.
  • Thomas Diecks. Sebald, W. G.. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 2010, Band 24, S. 106 f. (Digitalisat).
  • Anton Distler: Kein Verstehen ohne fundamentale Ontologie. Eine philosophische Analyse des Werks von W. G. Sebald aufgrund der «existentiellen Psychoanalyse» Jean-Paul Sartres. Königshausen & Neumann, Würzburg 2008, ISBN 978-3-8260-3812-9.
  • Anne Fuchs: «Die Schmerzensspuren der Geschichte.» Zur Poetik der Erinnerung in W. G. Sebalds Prosa. Böhlau, Köln 2004, ISBN 3-412-08104-3.
  • Rüdiger Görner (Hg.): The Anatomist of Melancholy: Essays in Memory of W. G. Sebald. Iudicium, München 2003, ISBN 3-89129-774-2.
  • Rüdiger Görner: W. G. Sebald — Gespräch mit Lebenden und Toten. Bogen 48, Hanser, München / Wien 2001, ISBN 3-446-20032-0.
  • Mario Gotterbarm: Die Gewalt des Moralisten. Zum Verhältnis von Ethik und Ästhetik bei W. G. Sebald. Wilhelm Fink, Paderborn 2016, ISBN 978-3770560684.
  • Christina Hünsche: Textereignisse und Schlachtenbilder. Eine sebaldsche Poetik des Ereignisses. Aisthesis, Bielefeld 2012, ISBN 978-3-89528-903-3.
  • Franz Loquai: W. G. Sebald. Edition Isele, Eggingen 1997, ISBN 3-86142-103-8.
  • Gerhard Köpf (Hg.): Mitteilungen über Max. Marginalien zu W. G. Sebald. Laufen, Oberhausen 1998, ISBN 3-87468-142-4.
  • Michael Krüger (Hg.): W. G. Sebald zum Gedächtnis. Akzente. Zeitschrift für Literatur, Heft 1, 2003.
  • Florian Lehmann: Realität und Imagination. Photographie in W. G. Sebalds Austerlitz und Michelangelo Antonionis Blow Up. University of Bamberg Press, Bamberg 2013, ISBN 978-3-86309-140-8.
  • Sigurd Martin, Ingo Wintermeyer (Hgg.): Verschiebebahnhöfe der Erinnerung. Zum Werk W. G. Sebalds. Königshausen & Neumann, Würzburg 2007, ISBN 978-3-8260-3384-1.
  • James P. Martin: The crisis of cultural knowledge in [Michael Koehlmeier's «Telemach», Christoph Ransmayr's «Morbus Kitahara» and W. G. Sebald's «Die Ringe des Saturn». Washington 2004, OCLC 177275147 (дисертація Georgetown University Washington D.C. 2004, 227 с.).
  • Mark McCulloh: Understanding W.G. Sebald. University of South Carolina Press, Columbia, SC 2003, ISBN 1-57003-506-7.
  • Tanja Michalsky: Zwischen den Bildern. W.G. Sebalds Gewebe der Erinnerung, in: Peter Geimer, Michael Hagener (Hgg.): Nachleben und Rekonstruktion. Vergangenheit im Bild, Wilhelm Fink, München 2012, ISBN 978-3-7705-5339-6, S. 251—275.
  • Bettina Mosbach: Figurationen der Katastrophe. Ästhetische Verfahren in W. G. Sebalds «Die Ringe des Saturn» und «Austerlitz». Aisthesis, Bielefeld 2008, ISBN 978-3-89528-645-2.
  • Michael Niehaus, Claudia Öhlschläger (Hgg.): W. G. Sebald. Politische Archäologie und melancholische Bastelei. Erich Schmidt Verlag, Berlin 2006, ISBN 3-503-07966-1.
  • Susanne Schedel: «Wer weiß, wie es vor Zeiten wirklich gewesen ist?» Textbeziehungen als Mittel der Geschichtsdarstellung bei W. G. Sebald. Königshausen & Neumann, Würzburg 2004, ISBN 3-8260-2728-0.
  • Fridolin Schley: Kataloge der Wahrheit: Zur Inszenierung von Autorschaft bei W. G. Sebald. Göttingen: Wallstein, 2012, ISBN 978-3-8353-0960-9.[10]
  • Peter Schmucker: Grenzübertretungen: Intertextualität im Werk von W. G. Sebald. De Gruyter (Spectrum Literaturwissenschaft / Spectrum Literature) 2012, ISBN 978-3-11-027835-4.
  • Uwe Schütte: Weil nicht sein kann, was nicht sein darf. Anmerkungen zu W. G. Sebalds Essay über Jurek Beckers Romane, in: Sinn und Form 2/2010, S. 235—242.
  • Uwe Schütte: W. G. Sebald. Einführung in Leben und Werk. Vandenhoeck & Ruprecht, Göttingen 2011, ISBN 978-3-8252-3538-3.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ CONOR.Sl
  3. ↑ http://news.bbc.co.uk/1/hi/england/1712934.stm
  4. ↑ Сам письменник волів, щоб його називали Макс, а на письмі використовував акронім В. Г., оскільки імена Вінфрід та Георг здавалися йому надто консервативними.
  5. ↑ В. Г. Зебальд «Доктор Генри Селвин». Архів оригіналу за 22 липня 2015. Процитовано 18 липня 2015.
  6. ↑ Lettre International (W.G. Sebald: Between the Devil and the Deep Blue Sea — Alfred Andersch. Das Verschwinden in der Vorsehung. In: Lettre International, Heft 20, I. Vj./93
  7. ↑ Роман «Аустерліц» на сайті Комубук. Архів оригіналу за 3 березня 2020. Процитовано 24 січня 2020.
  8. ↑ Роман «Кільця Сатурна» на сайті Комубук. Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 14 лютого 2021.
  9. ↑ В. Ґ. Зебальд. Повітряна війна і література. Архів оригіналу за 23 березня 2023. Процитовано 19 січня 2023.
  10. ↑ Feldzüge eines Eroberers in: FAZ vom 4. Dezember 2012, Seite 30

Посилання

[ред. | ред. код]
Зовнішні зображення
Max Sebald
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вінфрід_Георг_Зебальд&oldid=40327280