Дубильні речовини
Дуби́льні речови́ни (також гарбники́ [1][2][3] нім. Gerbstoffe, пол. garbniki) — природні органічні сполуки, до складу яких входять фенольні групи -ОН. За хімічними характеристиками вони подібні до глікозидів. При тривалому кип'ятінні дубильні речовини розпадаються, у зв'язку з чим сировину, що їх містить, не можна довго кип'ятити.
Хімічно — це полімеризовані фенольні сполуки[4]. Їхня дія полягає в тому, що вони ущільнюють і закріплюють білкові молекули в поверхневих шарах шкіри або слизових оболонок, які внаслідок цього стають стійкішими до зовнішніх впливів і менш проникними[4]. Цю їхню властивість використовують і в промисловому гарбуванні шкур. Дубильні речовини добре розчиняються у воді[4]. З білковими молекулами, наприклад, желатиною, а також з алкалоїдами й солями важких металів вони утворюють нерозчинні осади[4].
Дубильні речовини поділяють на два ряди — пірогалоловий і пірокатехіновий, залежно від того, яка з названих сполук лежить у їхній основі.
За поширенішою класифікацією дубильні речовини поділяють на конденсовані й гідролізовані.
Гідролізовані мають у своїх великих полімерних молекулах етерні зв'язки, які легко розщеплюються з приєднанням води (гідролізуються) під дією ферментів і слабких кислот ба навіть при кип'ятінні. Це в основному похідні галової кислоти, таніну або елагової кислоти.
Конденсовані дубильні речовини не розщеплюються, бо зв'язки між молекулами в них іншого характеру. До них належать катехіни чаю. Під впливом сильних кислот або при окисненні вони утворюють червоні продукти флобафени (наприклад, настій чаю і взагалі багатьох рослин при стоянні темніє).
Найбільшу кількість дубильних речовин містять гали (кулясті утворення на листках дуба, фісташки, що виникають після наколювання комахами, які відкладають у гали яйця). Багато дубильних речовин мають сумах, скумпія, бадан товстолистий, ялина, верба й вільха, а також коріння та кореневища гравілату міського, родовика лікарського, перстачу прямостоячого, деревина й листя каштану їстівного, а з трав'янистих рослин — гірчак дубильний, кермек, щавель та ревінь.
Важливим джерелом дубильних речовин у побуті є звичайний чорний чай, у якому міститься багато так званих катехінів, які стають активними для організму після окиснення. При довшому стоянні розчину чаю, як і інших дубильних речовин, вони полімеризуються (конденсуються) в червонувато-коричневі водонерозчинні флобафени і їхня активність знижується. Багато дубильних речовин є в листі вересу, брусниць і буяхів, у перцевій м'яті, розмарині, шавлії (в останніх трьох є й ефірні олії), в листках і молодих плодах волоського горіха.
Особливо багато дубильних речовин у рослинах вологих тропічних лісів.
Дубильні речовини проявляють в'яжучу, протизапальну, антигеморагічну, дещо анестезуючу, протимікробну та протипроносну дію. Вони знайшли широке застосування у лікуванні шлункових, кишкових та маткових кровотеч, захворювань дихального тракту, сечостатевої системи, розладів функції травного каналу.
На смак дубильні речовини в'яжучі, терпкі, бо слизова оболонка рота, а також будь-яка інша слизова оболонка при безпосередньому контакті з дубильними речовинами тугішає й ущільнюється. Завдяки цій фармацевтичній властивості дубильні речовини протистоять запаленням під дією інфекцій і подразливих речовин. Приплив крові зменшується, невеликі капіляри можуть узагалі перекриватися, хворобливе відділення рясного слизу зменшується, надто сильна перистальтика шлунково-кишкового тракту, спричинена розладами травлення, вповільнюється.
Дубильні речовини застосовуються зовнішньо на шкірі у вигляді ванн і примочок, для оброблення шкіри обличчя або голови, особливо при надмірній жирності і утворенні лупи, для зупинки невеликих кровотеч на шкірі, проти легких опіків, наприклад проти сонцевих опіків, для оброблення ран і обморожень, найпаче на руках і ногах, проти потіння ніг.
Внутрішньо їх застосовують для полоскання рота при запаленні ясен і ротової порожнини, горла при ангіні, проти запалення слизової оболонки шлунка і кишки, а також для промивання шлунка при харчовому отруєнні. Однак при захворюваннях шлунково-кишкового тракту необхідно насамперед звернутися до лікаря задля з'ясування можливих інфекцій!
Дубильні речовини входять і до деяких протигеморойних засобів (свічки, мазі). Їх застосовують і як протиотруту при інтоксикації солями важких металів та алкалоїдами, поки ці отрути ще перебувають у шлунку.
Як і катехіни та флавоноїди, дубильні речовини відіграють важливу роль у гасінні в організмі так званих вільних радикалів, тобто уламків молекул, що утворюються під дією радіоактивного випромінювання і з деяких інших причин і, маючи надзвичайно високу реакційну силу, руйнують важливі структури живих клітин, наприклад, ДНК. З цим, зокрема, пов'язують процеси старіння. «Гасячи» вільні радикали, таніни дають нам змогу зберігати молодість і здоров'я.
У косметології вони застосовуються завдяки тому, що мають стягну дії. Дубильні речовини викликають звуження пор і розширення дрібних кровоносних судин, пригнічують діяльність потових залоз. У низьких дозах дубильні речовини утворюють на слизовій оболонці або ураженій шкірі тонку плівку, що захищає розташовані під ними тканини і нервові закінчення від зовнішніх подразнень. Дубильні речовини мають також антимікробну дію і знижують запальні явища.
У шкіряній промисловості кору дубу, що містить гарбники, використовують задля гарбування (звідси й найменування цього процесу оброблення шкіри): шкіри вимочують разом із дубовою корою, від чого вони стають м'якими, міцними й не піддаються гниттю. Кору для гарбування знімають з молодих дубків, які не досягли двадцятирічного віку.
Латинська назва гарбників (від якої утворений і термін «танід»), — лат. substrantia tannica, — походить від слова «tan» — латинська форма кельтської назви дуба. Так позначив специфічні рослинні екстракти французький дослідник Сеген 1796 року, відштовхуючись саме від використовуваної чинбарями дубової кори[5]. Від дуба ж утворилася й українська назва речовині, яку відпочатку використовували чинбарі — «дубило», а також російські відповідники українським термінам «вичинювати», «гарбування» й «гарбники» — «дубить», «дубление» і «дубильные вещества»[6].
- ↑ Новий політехнічний російсько-український словник [Архівовано 2 січня 2015 у Wayback Machine.] Микола Зубков
- ↑ "Гарбник" в «Українсько-російському політехнічному словнику» (онлайн-версія). Архів оригіналу за 3 січня 2015. Процитовано 3 січня 2015.
- ↑ «Гарбник» у «Словопедії». Архів оригіналу за 3 січня 2015. Процитовано 3 січня 2015.
- ↑ а б в г Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник/ Відп. ред. А. М. Гродзінський.—К.: Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992.—544с. ISBN 5-88500-055-7
- ↑ Гарбники [Архівовано 3 січня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)Довідник хіміка 21
- ↑ (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.
- Барбарич А. І., Гончаров С. В., Катіна З. Ф., Соприко О. О. Дикоростучі дубильні рослини України. — К.: Вид-во АН УРСР, 1961. — 143 с.
- Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник / Відп. ред. А. М. Гродзінський. — К.: Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — 544 с. — ISBN 5-88500-055-7
- Мікробіологія / Г. Б. Рудавська, І. В. Леріна, Л. І. Демкевич. — К: Київ. держ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. — 324 с. (Див. розділ «Мікробіологія шкіри та шкіряних виробів».)
- Товстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990. — 304 с., іл., 6,55 арк. іл. — ISBN 5-311-00418-5
- ДУБИЛЬНІ РЕЧОВИНИ [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.] // Фармацевтична енциклопедія
- Дубильні рослини [Архівовано 16 березня 2017 у Wayback Machine.] / УРЕ
- Дубильні рослини // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
|
Це незавершена стаття з хімії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |