Гендерно-нейтральна мова
Гендерно-нейтральна мова (іноді — гендерно-інклюзивна мова) — це мова, яка уникає упередження щодо певної статі та/або гендеру. Термін гендерно-нейтральна мова також може використовуватись як синонім нон-сексистської, інклюзивної та гендерно-справедливої мови. Метою використання гендерно-нейтральної мови є уникнення слів, які можуть сприйматись як прояв упередження, дискримінації, нормалізації певної гендерної поведінки або применшення представників певних гендерів. Ціллю введення та розповсюдження гендерно-нейтральної мови є зменшення кількості гендерних стереотипів, вкорінених у традиційній мові та культурі, та підведення суспільства до соціальних змін[1].
Прикладом вживання гендерно-нейтральної мови може слугувати використання слова «людина» замість слів «жінка» або «чоловік». У рамках англійської мови це визначається як використання іменників, які не є прив'язаними до певного гендеру при позначенні ролей або професій. Окрім цього, це включає уникання використання займенників він, його або йому, маючи на увазі людей невизначеного або небінарного гендеру[2]. Ілюстрацією використання гендерно-нейтральної мови може також слугувати заміна бінарних англійських слів «chairman» та «chairwoman» на нейтральне «chairperson». При зверненні до людини, гендер якої є невизначеним або складно зчитуваним, займенник[3] третьої особи — він/вона (he/she) — замінюється займенник вони (they).
Використання займенників чоловічого роду ототожнюють з нон-сексистським, проте численна кількість форм гендерно-нейтральної мови стала загальноприйнятим атрибутом багатьох мов у 20 столітті[4]. У 1970х роках феміністки Кейсі Міллер[en] та Кейт Свіфт[en] у книзі «Підручник неіснуючого письма», присвяченій гендерно-нейтральній мові, назвали таку тенденцію дегуманізуючою та такою, що призводить до ексклюзії жінок[5]. У 1980-х роках велика кількість представників феміністичної школи присвятила себе реформуванню усталеної мовної структури. Станом на зараз гендерно-нейтральна мова є розповсюдженою у багатьох академічних та державних інститутах[1].
Історія розвитку та популяризації гендерно-нейтральної мови значною мірою пов'язана з феміністичним рухом та жіночими студіями. Однією з перших робіт, які порушували проблему відсутності назви для жіночої праці, є праця Бетті Фрідан «Загадка жіночності»[6]. У цій роботі висвітлювалась проблема ідентифікації та відсутності слів, які жінки могли б використовувати аби підкреслити власний досвід.
Загалом, поширення та бурхливий розвиток гендерно-нейтральної мови можна простежити у прив'язці до виникнення та інституціоналізації гендерних та феміністичних студій. Так, у 1980-х роках жіночі студії було визнано окремою дисципліною та включено у навчальні плани вищих навчальних закладів. На думку феміністок, жінки стали самостійною частиною наукової спільноти, їхній внесок до наукової праці почали визнавати. У зв'язку з цим почалась реструктуризація академічної спільноти, у тому числі її мовної складової, було запроваджено нові гендерно-нейтральні та гендерно-бінарні терміни[7].
Окрім феміністичних та жіночих студій, існує ще один підхід до пояснення популяризації гендерно-нейтральної мови. Прибічники постгендерної теорії (постгендеризм) вважають, що розвиток гендерної нейтральності у XX—XXI століттях пов'язаний з технологічним переворотом, поширенням ідей трансгуманізму, розвитком медицини та репродуктивної медицини як такої. Ідея постгендеризму полягає у тому, що сучасне суспільство рухається не у напрямку гендерної рівності та/або гендерної бінарності, а у напрямку гендерної трансцендентальності, тобто, відходу від гендерної ідентифікації як такої[8].
Поширення тенденцій до соціалізації у кіберпросторі та притаманна соціальним мережам й кіберплатформам анонімність дозволяють людям вийти за рамки тілесних та соціальних обмежень та розширити рамки власної ідентичності без озирання на гендерні ролі. У сучасному світі поширеною є концепція «віртуального тіла», тобто здатність утворити певний «аватар» у кіберпросторі, який матиме характеристики, відмінні від реального тіла людини[8]. Поведінка «віртуального тіла» не є обмеженою концептами гендеру та/або сексуальності, оскільки «аватар», створений у кіберпросторі, може бути зміненим у будь-який час.
Займенником третьої особи називають займенник, який використовується при зверненні до суб'єкта, який не є слухачем або доповідачем. Займенники він та вона (англійською he and she) є займенниками третьої особи, спеціалізованими за гендером. Займенник вони (they) є гендерно-нейтральним і може стосуватись як декількох осіб будь-якої статі, так і, неформально, однієї особи (без специфікації її/його гендеру)[9].
Вживання гендерно-нейтральної мови у багатьох суспільствах ускладнює специфіка граматичної структури мови.
Загалом, мовні системи можна поділити на три категорії. Перша група включає у себе мови, які не передбачають вживання гендерно-диференційованих займенників (наприклад, мови Східної Азії). До другої групи належать ті мови, для яких гендерно-диференційовані займенники є частиною традиційної гендерної граматичної системи (більшість індоєвропейських мов). У таких мовах більшість іменників та прикметників мають жіночий та чоловічий роди та специфічні закінчення. Третя категорія є суміжною, вона складається з мов, які мають гендерно-диференційовані займенники, проте не мають традиційної гендерної системи у граматиці та дотримується вживання «природного гендеру». До мов третьої групи належить англійська мова, яка має займенники третьої особи, специфічні для певної статі (він/вона), проте не має гендерно-диференційованих закінчень (-ав/-ала)[10].
Для мов з гендерно-диференційованими займенниками третьої особи складнощі у використанні гендерно-нейтральної мови виникають у ситуаціях, коли необхідно звернутись до особи, стать якої є невідомою або невизначеною. У таких ситуаціях зазвичай використовується займенник чоловічого роду, часто з метою підтримати нейтралітет. Наприклад, в українській мові до мішаної групи студентів звертатимуться зі словом «студенти», яке стосується представників чоловічої статі, а не зі словами «студентки» або «студентство».
Існує декілька підходів до творення «гендерно-нейтральної мови»:
- Позбутися вказівок на стать. У рамках цього методу прийнятним є використання нейтрального займенника третьої особи «вони» замість займенників «він» та «вона». Окрім цього, необхідно замінювати гендерно-бінарні слова на зразок «вчитель» та «вчителька» на такі, що не вказують на стать людини, про яку йде мова[11].
- Реструктуризація мови задля уникнення займенників та гендерно-бінарних іменників та прикметників взагалі. Наприклад, «людина, професією якої є навчання дітей, проводить відкритий урок» замість «вчитель/вчителька проводить відкритий урок»[12].
Гендерна лінгвістика вивчає взаємозв'язок між гендером та структурою мови[13]. При дослідженні структури мови та особливостей вживаної лексики необхідно вивчати не лише особливості граматичної структури, але і контекст утворення цієї мови. Гендерна лінгвістика в Україні пов'язана з вивченням феміністичного дискурсу в літературі. Жіночі персонажі в українській літературі досліджувались такими науковими діячами, як Віра Агеєва, Тамара Гундорова, Соломія Павличко та інших дослідників зі сфери літературознавства[14].
Державний статус української мови було визнано у 1989 році ще в часи Української РСР, а в 1996 році роль української мови як єдиної державної мови в Україні була закріплена статтею 10 Конституції України. Деякі дослідники підкреслюють, що на розвиток сучасної української мови значним чином вплинули політичні та економічні події часу та історії України загалом. Наприклад, у часи роздробленості сформувалось підґрунтя для виникнення великої кількості діалектів, присутніх в українській мові зараз[15].
Для вивчення гендерної структури мови важливим є вплив радянської ідеології. У часи СРСР у суспільстві існували специфічні рольові контракти, які регулювали позицію та роль жінок у суспільстві. Загалом, можна виділити офіційний контракт, який розглядає жінку як працюючу матір, що поєднує денну роботу з піклуванням про родину, повсякденний контракт, який регламентує більшу залученість жінки до хатніх справ, та тіньовий контракт, до якого входить те, що у суспільстві вважається девіацією, наприклад, гомосексуальність, проституція тощо[16].
Хоча зараз існують тенденції до відходження від способів взаємодії, укладених у той час, деякі з них залишаються вкоріненими у мові. Найбільш гендерно-поляризованим інститутом залишається ринок праці. Найбільше це проявляється у розділенні професій на «жіночі» та «чоловічі»[17]. Таким чином, певні професії асоціюються саме з жіночою або чоловічою працею. Такі професії як шахтар, поліціянт, науковець асоціюються у людей саме з чоловіками, а посади бухгалтера або вчителя — з жінками. Окрім цього, існує тенденція до використання певних «гендерованих» прикметників при описі цих професій. Наприклад, вчителька має бути «доброю, дбайливою», а поліцейський — «мужнім, сміливим» тощо.
Окрім цього, впровадження гендерно-нейтральної мови в Україні ускладнюється специфікою граматичної структури мови загалом. Українська мова, так само як російська, польська, німецька тощо, має «гендеровану» систему відмінювання. Так, в українській мові на відміну від, наприклад, англійської мови, дієсловам присвоюються закінчення залежно від статі адресата (наприклад, «він/вона сказав/сказала» та «ти зробив/зробила» на противагу англійським «he/she said» та «you did»).
Специфіка лінгвістичної структури української мови робить запровадження першого та другого типів гендерно-нейтральної мови майже неможливим, оскільки потребує кардинальної реструктурації мови. Проте, третій тип гендерно-інклюзивної мови у останні роки[коли?] стає все більш популярним. Все частіше у наукових та публіцистичних працях і, навіть, у повсякденній мові використовуються так звані фемінітиви — іменники, до яких додаються суфікси –к–, –ин– або –иц– для утворення «жіночого» аналога для професій, назв та прикметників, які існують лише у чоловічому роді. Наприклад, директор — директорка, лікар — лікарка, підприємець — підприємиця, видавець — видавчиня, тощо[18]. Використання так званих феменітивів позбавляє мову гендерної нейтральності, вказуючи на гендер.
Слід зазначити, що ряд літераторів, істориків та діячів культури виступають проти фемінітивів й не використовують їх, або ж, навпаки, використовують виключно задля насмішки.
- ↑ а б Gender-neutral language in the European Parliament. [Електронний ресурс] // European Parliament. – 2018. - Режим доступу до ресурсу: http://www.europarl.europa.eu/cmsdata/151780/GNL_Guidelines_EN.pdf
- ↑ Fowler H. Fowler's Dictionary of Modern English Usage / H. Fowler, J. Butterfield. – Oxford: Oxford University Press, 2015. – 899 с.
- ↑ Займенник. Вікіпедія (укр.). 19 квітня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
- ↑ Jacobson C. Some Notes on Gender-Neutral Language [Електронний ресурс] / Carolyn Jacobson. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: https://www.slideserve.com/stian/some-notes-on-gender-neutral-language.
- ↑ Gender neutral language [Електронний ресурс] // Nonbinary.org. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://nonbinary.wiki/wiki/Gender_neutral_language.
- ↑ Бем С. Линзы гендера: Трансформация взглядов на проблему / Пер. с англ. – М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2004. – Введение (С. 33-36), Глава 3. Андроцентризм (С. 77-81).
- ↑ Ярская-Смирнова Е. Возникновение и развитие гендерных исследований в США и Западной Европе // Ведение в гендерные исследования. Ч. 1: Учебное пособие / Под ред. И.А.Жеребкиной. – 2001. – С. 17-48.
- ↑ а б Dvorsky G. Postgenderism: Beyond the Gender Binary / G. Dvorsky, J. Hughes. // Institute for Ethics and Emerging Technologies. – 2008.
- ↑ Johnson. English has a traditional solution to gender-neutral pronouns / Johnson. // The Economist. – 2017.
- ↑ Audring J. Gender assignment and gender agreement: Evidence from pronominal gender languages / Jenny Audring. // Morphology. – 2008. – №18. – С. 93–116.
- ↑ Gender Neutral Language in Writing [Електронний ресурс] // www.skillsyouneed.com. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://www.skillsyouneed.com/write/gender-neutral-language.html.
- ↑ Glossar zur Grünen Jugend. // Grüne Jugend Dortmund. – 2015.
- ↑ Чуєшкова О. Становлення терміносистеми гендерної лінгвістики / Оксана Чуєшкова. // Українська інженерно-педагогічна академія. – 2016. – С. 161–164.
- ↑ Марценюк Т. Чому не варто боятися фемінізму / Тамара Марценюк. – Київ: Комора, 2018. – 328 с.
- ↑ Bilaniuk L. Gender, language attitudes, and language status in Ukraine / Laada Bilaniuk. // University of Washington. – 2003. – С. 47–78.
- ↑ Темкина А., Роткирх А. Советские гендерные контракты и их трансформация в современной России // Социс. – 2002. – № 11. – С. 4-15.
- ↑ Марценюк Т., Плахотнік О. Гендерова робота: як ринок праці та хатня робота конструюють гендер (Розділ 5) // Гендер для медій: Підручник із гендерної теорії для журналістики та інших соціогуманітарних спеціальностей / за ред. М. Маєрчик, О. Плахотнік, Г. Ярманова — 3-тє вид., випр. і доп. — Київ: Критика, 2017. — С. 77–96. — 224 с. — ISBN 978-966-2789-06-5
- ↑ Ящук Н. Фемінітиви в українській мові [Електронний ресурс] / Н. Ящук // Вінницький національний технічний університет. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://ir.lib.vntu.edu.ua/handle/123456789/17666.
 | |
|---|---|
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |