Перейти до вмісту

Михайличенко Гнат Васильович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Гнат Михайличенко)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Михайличенко.
Гнат Васильович Михайличенко

Гнат Михайличенко
ПсевдонімІгнатій Михайлич
Брат[1]
Народився27 вересня (9 жовтня) 1892[2]
Суджанський повіт, Курська губернія, Російська імперія
Помер8 (21) листопада 1919(1919-11-21)
Київ, Київська губернія (під контролем Збройних сил Півдня Росії)
ПохованняПарк Вічної Слави
Країна УНР→
УСРР Російська імперія (до 1917)
Діяльністьписьменник
Мова творівукраїнська
Роки активності1911–1919
Жанрвірш, проза
Magnum opus«Блакитний роман»
ПартіяУкраїнська комуністична партія (боротьбистів)
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Гна́т Васи́льович Михайличе́нко (літературний псевдонім Ігна́тій Миха́йлич; 27 вересня [9 жовтня] 1892(18921009)[3][4], Миропілля, Суджанський повіт, курська губернія, Російська імперія — 8 [21] листопада 1919, Київ, Київська губернія) — український письменник і політичний діяч, член Центральної Ради.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 27 вересня (9 жовтня) 1892(18921009) року[3][4] в селянській родині в селі Студенок Суджанського повіту Курської губернії, нині у складі села Миропілля Сумського району Сумської області.

Навчався в 1908—1912 роках у Харківському хліборобському училищі, звідки за зв'язки з есерами його перевели до Московського хліборобського училища. Живучи в Москві, надалі навчався в університеті Шанявського. Уже 1914 року Михайличенка мобілізовано до армії, з фронту втік, перебував на нелегальному становищі. Уже 1916 року за належність до харківської організації лівих есерів військовий суд засудив його до шести років каторги (яку замінили на заслання) і довічного поселення в Сибіру. Кару відбував у с. Тулуп'єму Нижньоудинського повіту Іркутської губернії.

Після Лютневої революції 1917 року повернувся в Україну. Був одним із лідерів Української партії соціалістів-революціонерів (боротьбистів). Від лютого до квітня 1919 року входив до колегії Київської ГубЧК.

Очолював з 12 травня по 3 липня 1919 року Народний комісаріат освіти УСРР.[5]

Співредактор (разом із Михайлем Семенком) першого числа літературно-мистецького тижневика «Мистецтва»[6].

У травні-липні 1919 року воював на Західному фронті. Коли наприкінці серпня 1919 року війська Добровольчої армії зайняли Київ, перейшов на підпільне становище. Уже 8 (21) листопада 1919 року Михайличенка заарештувала, разом із Василем Чумаком, денікінська контррозвідка за участь в організації повстання проти білогвардійців на Київщині, відтак Михайличенка розстріляв конвой під час спроби втечі[7][8][9]. Після того як у грудні в Києві встановлено радянську владу, в районі Лук'янівського кладовища було знайдено декілька закопаних тіл, серед яких були Михайличенко, Чумак[10]. Поховано Михайличенка 29 грудня 1919 року в братській могилі на території Аносовського садка (нині парк Вічної Слави, поховання зруйновано 1933 року внаслідок зсуву ґрунту)[11].

Творчість

[ред. | ред. код]

Писав вірші з 1911 року, прозу з 1915 року. Автор «Блакитного роману» (Харків, 1921) — одного з найтаємничіших творів в українській літературі. Надзвичайна крайня ліричність, символічний динамізм стали предтечею для усіх експериментів в українській поезії в прозі в XX столітті. Також є автором повісти «Історія одного замаху (Історична повість з життя українських революціонерів до революції)» (Одеса, 1918), збірки «Новелі» (Харків, 1922), віршів. З передмовою і за редакцією Михайличенка вийшла посмертна збірка оповідань Андрія Заливчого «З літ дитинства» (Київ, 1919).

В Україні біографію та творчість поета досліджував сумський краєзнавець і журналіст Геннадій Петров (1936–1996). Йому вдалося встановити точну дату й місце народження Михайличенка.

Увічнення пам'яті

[ред. | ред. код]

У 1928–1938 роках вулиця Пилипа Орлика в Києві називалася на честь Гната Михайличенка[12][13].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Яловий, 1923, с. 115.
  2. ↑ метрична книга
  3. ↑ а б Дата народження — згідно з записом про народження і хрещення у метричній книзі церкви села Миропілля (Державний архів Сумської області. Ф. 1186. Оп. 2. Спр. 36. Арк. 127зв–128.)
  4. ↑ а б У низці джерел наводиться помилкова дата народження — 15 (27) вересня 1892 року.
  5. ↑ Лікарчук І. Л. Міністри освіти України: в 2-х т.  — т. 1 (1917–1943 рр.). — К. : Видавець Ешке О. М., 2002. — С. 131—132. — ISBN 966-557-096-Х.
  6. ↑ Мистецтво, 1919.
  7. ↑ Предупрежденное возстаніе // Кіевлянинъ. — 1919. — № 73. — 20 ноября [ст. ст.]. — С. 1.
  8. ↑ N. Игнатій Михайличенко. [8 ноября при попыткѣ къ бѣгству былъ убитъ одинъ изъ виднѣйшихъ боротьбистовъ И. Михайличенко] // Кіевлянинъ. — 1919. — № 74. — 21 ноября [ст. ст.]. — С. 1.
  9. ↑ Плужанин, 1926, с. 2–3.
  10. ↑ Жертвы деникинского террора. [В районе Лукьяновского кладбища найдено зарытыми в одной яме 13 трупов, среди которых видные партийные работники, как т. Михайличенко и др. Трупы были в страшно изуродованном виде. У одного из трупов верхняя часть головы вся оторвана; многие из трупов были совершенно раздеты] // Известия Киевского губернского революционного комитета: газета. — Киев, 1919. — № 6. — 26 декабря. — С. 3. (рос.)
  11. ↑ Проценко, 1994, с. 261–263.
  12. ↑ Протокол засідання Президії Київської Міської Ради ІХ скликання від 8 лютого 1928 року Ч. 35, п. 541 «Про перейменування вулиць» // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 1. Спр. 463. Арк. 202, 204. [Архівовано з першоджерела 2 листопада 2015.]
  13. ↑ Постанова президії Київської міської Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів від 11 листопада 1938 року № 1082/6 «Про перейменування вулиць м. Києва» // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 1. Спр. 10720. Арк. 30, 30зв, 31, 31зв, 32, 32зв, 33. [Архівовано з першоджерела 28 листопада 2015.]

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
S:
 Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Михайличенко_Гнат_Васильович&oldid=38884659