Перейти до вмісту

Гоноратка (Вінницький район)

Координати: 49°8′50″ пн. ш. 29°31′6″ сх. д. / 49.14722° пн. ш. 29.51833° сх. д. / 49.14722; 29.51833
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
село Гоноратка
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Вінницький район
Тер. громада Оратівська селищна громада
Код КАТОТТГ UA05020190100036453
Основні дані
Засноване 1641
Населення 295
Площа 1,037 км²
Поштовий індекс 22600
Телефонний код +380 4330
День села 8 листопада
Географічні дані
Географічні координати 49°8′50″ пн. ш. 29°31′6″ сх. д. / 49.14722° пн. ш. 29.51833° сх. д. / 49.14722; 29.51833
Середня висота
над рівнем моря
235 м
Відстань до
обласного центру
90 км
Найближча залізнична станція Фронтівка
Відстань до
залізничної станції
19 км
Місцева влада
Адреса ради 22600, Вінницька обл., Вінницький р-н, смт Оратів, вул. Паркова, 14
Карта
Гоноратка. Карта розташування: Україна
Гоноратка
Гоноратка
Гоноратка. Карта розташування: Вінницька область
Гоноратка
Гоноратка
Мапа
Мапа

CMNS: Гоноратка у Вікісховищі

Гонора́тка — село в Україні, в Оратівській селищній громаді Вінницького району Вінницької області. Розташоване на обох берегах річки Безіменна (притока Гнилої) за 5 км на південь від смт Оратів та за 19 км від зупинного пункту Фронтівка. Населення становить 295 осіб (станом на 1 січня 2018 р.).

Історія

[ред. | ред. код]

У складі Речі Посполитої

[ред. | ред. код]

Після Національно-визвольної війни село було залюднене поміщиком Станіславом Война-Оранським (пол. Stanisław Woyna-Orański herbu Ślepowron) та отримало свою назву честь його дружини Гонорати з д. Цешковських Война-Оранської — Гоноратка (пол. Honoratka).

У 1762 році тут збудовано дерев'яну церкву 7-го класу на честь святого Дмитра.[1]

20 травня 1787 року по дорозі до Канева у селі зупинявся останній король Речі Посполитої Станіслав Август Понятовський.[2]

У складі Російської імперії

[ред. | ред. код]

Гоноратка Оратівської волості Липовецького повіту Київської губернії належала доньці Станіслава та Гонорати — Антоніні Станіславівні з Войно-Оранських Пулавській (пол. Antonina z d.Wojno-Orańskich Pułaska (Puławski)), дружині генерал-майора Антонія Пулавського. Також подружжю Пулавських належало містечко Оратів.[3]

Згодом село належало Івашкевичам, Братковському, а з 1833 року — Олександру Бондажевському (пол. Aleksandr Bondarzewski (Bądarzewski)).

По смерті Бондажевського 1847 року, село перейшло у власність Емілії Бондажевської (пол. Emilią z d. Newlińskich Bondarzewska).

В 1854 році стару церкву було перебудовано.[1]

У 1860-х роках спадкоємицею маєтку Гоноратка стала донька Олександра та Емілії — Софія-Емілія, в шлюбі Здеховська (пол. Zofią–Emilią z Bondarzewskich Zdziechowska h. Rawicz).[4]

На початку XX століття в Гоноратці налічувалось 94 двори, де мешкало 502 особи.

В селі був православний храм, школа, водяний млин Софії-Емілії Громницької, а також два вітряки, що належали місцевим селянам.[5]

Згодом маєток перейшов у власність Козіцького, який в свою чергу продав Гоноратку Владиславу Йосиповичу Ярошинському (пол. Władysław Edward Izydor Jaroszyński h.wł.), що родом із Бабина.[6]

Аполлон Корженьовський

[ред. | ред. код]

У селі Гоноратка 21 лютого 1820 року в родині Теодора та Юлії з д. Д'якевичів Коженьовських народився син Аполлон (пол. Apollo Korzeniowski h. Nałęcz), у майбутньому батько відомого письменника Джозефа Конрада. Аполлон мав двох братів — Роберта та Гілярія, а також сестру Емілію.

У складі УРСР

[ред. | ред. код]

Починаючи з 1920 року Гоноратка підпорядковувалась Зарудянській сільській раді.

Друга світова війна

[ред. | ред. код]

В роки війни на фронтах воювало 124 жителя села, з них 88 загинули в боях.

В березні 1944 року війська Робітничо-Селянської Червоної Армії остаточно визволили селище від німецьких окупантів. В цих боях протягом січня-березня загинуло 97 солдат, яких поховано в братській могилі на місцевому кладовищі. Невідомими залишились 75 загиблих.

Сучасність

[ред. | ред. код]

12 червня 2020 року, відповідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», село увійшло до складу Оратівської селищної громади[7].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Оратівського району, село увійшло до складу Вінницького району[8].

Пам'ятки

[ред. | ред. код]

На південному сході від села знаходиться заповідне урочище Балабанівський ліс.

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Похилевич, Лаврентий (1864). Сказания о населенных местностях Киевской губернии, или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся. К.: Типография Киевопечерской лавры. с. 763.
  2. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom III - wynik wyszukiwania - DIR. dir.icm.edu.pl. Архів оригіналу за 15 червня 2021. Процитовано 28 жовтня 2019.
  3. ДАКО, Фонд 280, опис 2, справа 26
  4. Rocznik Polskiego Towarzystwa Heraldycznego nowej serii t. XIV (XXV) ISSN 1230–803X. Warszawa. 2015.
  5. Издание Киевского губернского статистического комитета (1900). Список населенных мест Киевской губернии. К. с. 1976.
  6. Весь Юго-Западный край. К. 1913. с. 1177.
  7. Кабінет Міністрів України — Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
  8. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  9. Katalog der Deutschen Nationalbibliothek. portal.dnb.de. Архів оригіналу за 10 січня 2021. Процитовано 28 жовтня 2019.
  10. КОЖЕНЬОВСЬКИЙ АПОЛЛО. resource.history.org.ua. Архів оригіналу за 28 серпня 2020. Процитовано 28 жовтня 2019.

Література

[ред. | ред. код]
  • Зару́ддя // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.265

Посилання

[ред. | ред. код]