Давньогрецька колонізація
і культурних зв'язків грецького суспільства з іншими народами.
Основними причинами грецької колонізації були: по-перше, нестача землі внаслідок збільшення населення і концентрації землі в руках знаті; по-друге, необхідність нових джерел сировини, пошук ринків збуту для продукції сільського господарства і ремесла, потреба в металах, відсутніх у самій Греції, намагання греків контролювати торговельні шляхи; по-третє, політична боротьба, що спонукала тих, хто зазнав поразки, шукати щастя в колоніях.
На відміну від фінікійської колонізації грецька йшла у 3-х основних напрямках:
1. Західному (узбережжя і острови Іонічного моря на північний захід від Греції: Італія, Сицилія, Південна Галія та Іспанія).
2. Північно-східному (північне узбережжя Егейського моря, Геллеспонт, Пропонтида, береги Чорного моря — Понта Евксінського і Меотиди.)
3. Південно-східному (південний берег Анатолії, Кіпр, Сирія, Північна Африка).
Найінтенсивніше колонізаційний процес йшов у двох перших напрямках.
Піонерами колонізації були евбейські міста — Халкіда і Еретрія. Вони знаходилися на березі протоки, мали поклади міді, досить родючі землі, тобто були найрозвиненішими. Слідом за ними на шлях колонізації стали Коринф, Мегари, Мілет, Фокея і острівні держави (Парос, Родос). Пізніше за інших до процесу приєдналися Спарта і Афіни.
Перш за все елліни вирушили на захід. Близько 774 р. до н. е. на невеликому острові Іскія (біля західного узбережжя Італії) з'являється перша колонія халкідян і еретрійців — Пітекусси. Близько 750 р до н. е. першу колонію на материку — Куми в Італії заснували халкідяни.
Найважливішим грецьким містом на Сицилії стали Сіракуза, засновані 733 р до н. е. коринфською експедицією на чолі з Архієм. У колонізації Сіракуз брали участь і мегарці, які на північ від Сіракуз заснували Мегари Гіблейські. Родосці і критяни заснували Гелу. Ще далі на захід пішли фокейці, що заснували Массілію біля гирла Рони і Емпорії в Іспанії.
Наприкінці VIII — на початку VI ст. до н. е. греки проникають у протоку Геллеспонт і далі на північ. Провідну роль тут відіграли поліси Східної Греції (Мілет, Самос, Хіос, Мітілена, Колофон), а також Мегари. Досить швидко береги Геллеспонту, Пропонтиди і Боспору Фракійського покрилися мережею еллінських колоній, серед яких виділялася мегарська колонія Візантій на березі Боспору, — протоки, яка вела в Чорне море. Майже всі міста Південного, Західного, Північного і Східного Причорномор'я засновувалися Мілетом.
Таким чином протягом двох з половиною століть греки освоїли значну частину узбережжя Середземного моря, все Причорномор'я, більшу частину Приазов'я.
- сприяла соціально — економічному і культурному розвиткові всього грецького світу;
- остаточному відокремленню ремесла від землеробства;
- розширенню обміну між грецькими містами та іншими країнами і набуттю торгівлею міжнародного характеру;
- привела до зміни напрямку у розвитку сільського господарства: основна увага стала приділятися виноградарству і маслинництву;
- послабила родову знать, сприяла розкладу аристократичного ладу і виникненню полісного устрою;
- розширила кругозір греків, виховала допитливість, змусила задуматися над багатьма речами, що стало психологічною основою виникнення елліністичної науки.
- В. О. Балух, Ю. І. Макар. Історія стародавньої Греції
- Юхименко П.І. Економічна історія [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.], — Навчальний посібник / К.: Вікар, 2004.- 341 c.
 | |
|---|---|
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |