Перша шлезвізька війна
| Перша Шлезвізька війна | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Дансько-німецькі війни | |||||||||
![Данські солдати повертаються у Копенгаген, 1849, by Отто Бахе (Otto Bache)[en] (1839—1927), 1894](/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Otto_Bache_-_Soldaternes_hjemkomst_til_K%C3%B8benhavn_i_1849.jpg) | |||||||||
| |||||||||
| Сторони | |||||||||
 Німецький союз |
 Данія
| ||||||||
| Командувачі | |||||||||
Принц Ньору.svg){kind=small} Едурд фон Бонін.svg){kind=small} Альберт
|
Ханс Хедеманн Фредерік Лессьо
| ||||||||
| Втрати | |||||||||
| 1,298 загинуло 4,003 поранені[1] |
2,254 загинуло 5,463 поранені[1] | ||||||||
Перша шлезвізька війна (дан. 1. Slesvigske Krig) — у 1848—1850 роках війна між Пруссію й Данією за володіння Шлезвізьким і Гольштейнським герцогствами, пов'язаними особистою унією з данським королівством.
- Перша шлезвізька війна (дан. 1. Slesvigske Krig) — у данській історіографії.
- Шлезвіг-гольштейнська війна (нім. Schleswig-Holsteinischer Krieg), або Шлезвіг-гольштейнське повстання (нім. Schleswig-Holsteinische Erhebung) — у німецькій історіографії.
- Трирічна війна (дан. Treårskrigen) — у данській історіографії.
Війна була спричинена незадоволенням німецькомовного населення Шлезвіг-Гольштейну асиміляційною політикою Копенгагена. 20 січня 1848 р. помер король данський Християн VIII. 28 січня новий король Фрідріх VII видав єдину конституцію для цілої держави. Коли урядовці Шлезвігу і Гольштейну виставили свої чисто національні вимоги й вони були відкинені королем, почалися заворушення серед населення і 23 березня в Кілі був утворений тимчасовий уряд на чолі з Фрідріхом Августенбурзьким, який звернувся по допомогу до Пруссії. Пруссія запропонувала Данії вирішити конфлікт мирним шляхом, але Данія на це не погодилась і почалася війна.
Спочатку шлезвіг-голштейнська армія мала успіх. Тимчасовий уряд був визнаний Пруссією і було прийняте рішення прийняти герцогства у Німецький союз й надати їм військову допомогу. Одначе данські війська завдали поразку армії герцогств при Бау 9 квітня 1848 року і відкинули їх за річку Айдер. Пруссія мала амбіції об'єднати усі німецькі землі і тому скористалася війною у своїх цілях. Початку війни сприяло назрівання революцій в німецьких країнах. Прусські, саксонські, гановерські війська під об'єднаним командуванням вступили в межі Данії без формального проголошення війни. Пруські, саксонські і ганноверські війська вступили в межі Данії і мали значний успіх у воєнних діях, перемігши в битві при Шлезвігу 23 квітня 1848 року та окупувавши Ютландію. Тотальна поразка Данії була неминуча, але на боці Данії були великі держави, які почали дипломатичний тиск на Пруссію. Швеція була готова надіслати у Данію військову допомогу. Однак і без того наступ німецьких військ захлинувся без твердого тилу, а панування на морі данського флоту дозволяло добре використовувати передислокацію військ. Крім того данський флот блокував прусські порти, що приносило великі збитки торгівлі. В липні на допомогу Данії прибула російська ескадра більше з демонстраційною метою.
У серпні 1848 р. було підписане перемир'я на сім місяців із взаємними поступками сторін. Коли його термін закінчився, війська німецьких держав у значно більшій кількості ніж у попередній кампанії, знову вдерлися на територію герцогств.
Бойові дії йшли з перемінним успіхом і цього разу на морі данський флот вже не домінував. Після поразки при Кольдінгу 23 квітня 1849 року данська армія перемогла шлезвіг-гольштейнську армію при Фредериції 5 — 6 липня 1849 року.
Знову було підписане перемир'я, але вже з більшими поступками з боку Данії, однак німецькі війська мали бути виведені. Проте шлезвіг-голштейнські війська продовжували боротьбу, внаслідок чого 1850 року домовленості про мир між Данією та Пруссією знову було розірвано. 2-го липня 1850 р. у Берліні була підписана мирна угода, за якою Данія зберігала свої довоєнні кордони. Проте, армія герцогств не здавалася і була розпущена лише у 1851 р. Після перемоги данців у найбільшій битві при Істеді 25 липня 1850 року боротьба почала згасати. На зламі 1850—1851 років більше не було надії на те, що Шлезвіг-Гольштейн стане самостійною державою. Після остаточного розгрому шлезвіг-гольштейнської армії Данією та після того, як пруссько-австрійська армія захопила Гольштейн 1851 року задля немовби забезпечення миру, Данія забезпечила собі безперечну владу у Шлезвігу.
1852 року було прийнято Лондонський протокол, за яким визнавася суверенітет Данії над обома герцогствами, але із застереженням, що Данія не буде прагнути розірвати зв'язки між Шлезвігом і Гольштейном і не буде перетворювати Шлезвіг на свою провінцію, тісніше приєднуючи його до своєї території. Лондонський протокол було визнано п'ятьма головними європейськими державами — Австрією, Францією, Пруссією, Росією та Великою Британією, також цей документ підтримала Швеція-Норвегія.
- ↑ а б Svendsen, Nick (2007). The First Schleswig-Holstein War 1848-50. West Midlands: Helion & Company. Appendix A (Table 6). ISBN 978-1-906033-44-6.
- Друга Шлезвізька війна
- Von der Tann (1849) — канонерський човен об'єднаного флоту Шлезвігу та Гольштейну, після завершення війни включений до складу флоту Данії.
- Карнацевич В. Л. 100 знаменитых сражений. — Харьков, 2004.
- Мерников А. Г., Спектор А. А. Всемирная история войн. — Минск, 2005.
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |