Поділи Речі Посполитої
Історичні польські держави |
Поділи Речі Посполитої 1772, 1793, 1795 — зовнішньополітичні акції щодо Речі Посполитої з боку Австрії, Пруссії та Росії 1772, 1793, 1795.
За умовами першого поділу у Речі Посполитої було забрано Помор'я, Куяви, частину Великопольщі, Малопольщу, Галичину, Східну Білорусь. У 1773–92 роках королю Станіславу-Августу Понятовському і прибічникам реформ вдалося здійснити низку істотних змін, які зміцнили державу. Чотирирічний сейм 1788–92 за ініціативою патріотично налаштованих реформаторів ухвалив 3 травня 1791 Конституцію Речі Посполитої, яка запроваджувала конституційну монархію, особисті свободи та рівні права всіх громадян. Консервативні шляхетські кола утворили 1792 Торговицьку конфедерацію й закликали на допомогу російську армію. Втручання сусідів призвело до 2-го поділу земель Речі Посполитої, затвердженого сеймом 1793 в Гродно (нині місто в Білорусі): від неї відійшли вся Великопольща, Мазовія, усі українські та білоруські землі. Відповіддю на це стало повстання під проводом військового інженера Тадеуша Косцюшка (1746—1817), в якому взяли участь патріотична шляхта, міщани та частина селян. Російські війська під проводом генерал-аншефа Олександра Суворова жорстоко придушили повстання, а у 1795 році Росія, Австрія та Пруссія здійснили 3-й поділ Речі Посполитої, після чого вона припинила державне існування.
У дослідженнях причин падіння Речі Посполитої, які розпочалися одразу після ліквідації цього державного утворення, увага акцентувалася на аналізові внутрішніх і зовнішніх чинників розвитку цієї держави в 16–18 ст. Висловлювані при цьому міркування зводяться, по-перше, до того, що державний лад Речі Посполитої, заснований на засадах шляхетської демократії, у функціонуванні якого дедалі більш деструктивну роль відігравали магнати, послідовно послаблював її, а державні реформи, завданням котрих було вивести країну із занепаду, проводилися з великим запізненням і нерішуче, майже не порушуючи станово-шляхетський характер ладу; по-друге, до того, що Річ Посполита перебувала в оточенні могутніх абсолютистських держав, не зацікавлених в її існуванні. Саме ці потужні сусіди-вороги противилися її реформуванню, а коли воно розпочалося, занепокоєні цим, вдалися до ліквідації польської державності. Одні історики визначальною в загибелі Речі Посполитої вважають дію внутрішніх, другі — зовнішніх чинників, треті — синтезують дію чинників внутрішніх і зовнішніх, вважаючи, що ті або інші з них домінували на різних історичних етапах еволюції польської державності.
Перший поділ[ред. | ред. код]
5 серпня 1772 року повноважні представники Пруссії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір, за яким відбирали на свою користь так звані санітарні смуги, тобто території по периметру Речі Посполитої. За цією угодою:
- Королівство Пруссія забрало Помор'я, Куяви та частину Великопольщі загальною площею 36 тис. км² з населенням 580 тис. чол
- Габсбурзька монархія — Малопольщу і Галичину з Руським, Белзьким і західними околицями Волинського та Подільського воєводств територією 83 тис. км² з 2 650 тис. мешканців. (Відтоді почався австрійський період історії Львова та краю, тривав він до 1 листопада 1918 року).
- Російська імперія — східнобілоруські землі з Полоцьком, Вітебськом та Мстиславлем, а, окрім цього — частину Ліфляндії, (Латвії), тобто загалом 92 тис. км² площі з 1 300 тис. населення.
Щоб надати законності своїм анексіям, союзники вимагали затвердження поділу польським сеймом.
Король безуспішно намагався здобути підтримку в європейських монархів, але мусив поступитися. 30 вересня 1773 року сейм ратифікував угоду про поділ земель Речі Посполитої.
Протягом 1773–1792 років польський король і прибічники реформ марно намагалися врятувати залишки Речі Посполитої та зміцнити державу. Чотирирічний сейм (1788–1792) за ініціативою групи патріотичних реформаторів, очолюваних Гуґо Коллонтаєм, ухвалив 4 травня 1791 року Конституцію, яка запроваджувала:
- Конституційну монархію;
- Особисті свободи та рівні права всім громадянам.
У відповідь на це консервативні шляхетські кола утворили в 1792 році в містечку Торговиці (на тодішньому російському кордоні) конфедерацію, і закликали на допомогу царську армію.
Другий поділ[ред. | ред. код]
Втручання сусідів призвело до другого поділу, затвердженого сеймом у Гродно 1793 року.
Цього разу від Речі Посполитої відрізали такі частини:
- до Королівства Пруссія відійшли вся Великопольща та частина Мазовії;
- до Російської імперії — Київщина, Східна Волинь, Поділля, Брацлавщина та білоруські землі;
- Австрійських вимог до уваги не взяли.
Відповіддю на другий поділ стало визвольне повстання, яке очолив Тадеуш Костюшко. Повстання придушували прусська та російська армії. У червні 1794 царські загони оволоділи Краковом, у серпні — Вільном, а 4 листопада російська армія під проводом Олександра Суворова штурмом здобула Прагу — передмістя Варшави. Як доповідав Суворов, за цей день його вояки знищили 12 тис. бунтівників, а 2 тис., рятуючись, втопилися у Віслі. Місяцем раніше в битві під Мацейовицями[pl] на підступах до Варшави було взято в полон тяжко пораненого Костюшка. За легендою, падаючи з коня (що й стало причиною полону), він вимовив сакраментальне: Finis Poloniae (Кінець Польщі). Так насправді й сталося: 25 листопада 1795 король, на той час уже вивезений на почесне ув'язнення до Гродна, підписав зречення від престолу.
Третій поділ[ред. | ред. код]
Після придушення повстання у 1795 році Російська імперія, Австрійська імперія та Королівство Пруссія здійснили третій поділ, після чого Річ Посполита припинила своє існування.
Результат третього поділу Польщі призвів до такого:
- до Австрії було приєднано Краків, Холмщину, Південне Підляшшя та частину польських земель над Віслою — Нову Галичину (однак незабаром ці землі стали ареною воєнних дій між Наполеонівською Францією, Австрійськими Габсбургами, Королівством Пруссією та Російською імперією. Причому в різних коаліційних комбінаціях ці держави часом були союзниками, а часом — ворогами);
- до Російської імперії відійшли Литва, Курляндія, Західна Білорусь та Західна Волинь;
- Королівство Пруссія отримало частину Підляшшя й Мазовецьких земель із Варшавою, а також частину Жемайтії.
Четвертий поділ[ред. | ред. код]
Четвертий поділ Польщі відбувся в 1939 році після підписання Пакту Молотова — Ріббентропа і проведення Польської кампанії. Після підписання угоди про кордон між Німеччиною та СРСР, територію Польщі поділили наступним чином:
- До Третього Райху відійшла вся польська етнічна територія, а також Холмщина. На частині території утворилася Генеральна губернія.
- До СРСР відійшли території Західної України та Білорусі, Віленщина, більша частина Білостоцького воєводства. Ці території були поділені між УРСР, БРСР та ЛитРСР.
- До Словаччини відійшла невелика територія на півдні Польщі.
Унаслідок цих подій Друга Річ Посполита фактично перестала існувати, натомість сформувалися уряд Польщі в екзилі та Польська підпільна держава.
Таємні домовленості[ред. | ред. код]
До договору, підписаного в Петербурзі, було додано таємний протокол:
- «З огляду на необхідність усунути геть усе, що може оживити пам'ять про існування Польського королівства… високі договірні сторони погодились… ніколи не вводити до своїх титулів, в назву або навіть вказівку на назву Польського королівства, що має залишитися придушеним від нині на віки вічні».
Підстави, законність та обґрунтування[ред. | ред. код]
Останні дослідження стверджують, що розділи відбулися, коли Річ Посполита демонструвала перші ознаки повільного відновлення, і розглядають останні два поділи як відповідь на посилення реформ у Річ Посполитої та потенційну загрозу, яку вони становили для її жадібних до влади сусідів[1][2][3][4][5][6][7][8].
Як стверджує історик Норман Дейвіс оскільки було дотримано баланс сил, багато тодішних спостерігачів прийняли пояснення «освічених апологетів» поділу держави[9][2].
Тим не менш, інші сучасники XIX століття були налаштовані набагато скептичніше; наприклад, британський юрист сер Роберт Філімор розглядав поділи як порушення міжнародного права[10].
Цей розділ статті ще не написано. |
Наслідки[ред. | ред. код]
Поділ Речі Посполитої (або Розділ Польщі) був серією подій у другій половині 18-го століття, що призвели до розпаду територіальної цілісності Речі Посполитої (Польщі та Литви).
- Суть:**
Початково Реч Посполита була великою імперією, яка охоплювала території сучасної Польщі, Литви, України, Білорусі та частини Росії. Проте, з часом імперія стала слабшати і втрачати свою централізовану владу через внутрішні конфлікти, корупцію та недоліки в управлінні.
- Причини:**
1. **Слабкість внутрішньої системи управління**: Реч Посполита була федеративною державою зі складним політичним устроєм, що призводило до паралізування влади та неефективного управління.
2. **Втручання сусідніх держав**: Сусіди Речі Посполитої, такі як Російська, Австрійська та Прусська імперії, бачили у слабості Речі Посполитої можливість для втручання в її внутрішні справи та ослаблення та поділу її територій.
- Наcлідки:**
1. **Поділ території**: У результаті Розділу Польщі у 1772, 1793 та 1795 роках, Реч Посполита втратила значну частину своєї території. Частини її територій були анексовані Російською, Австрійською та Прусською імперіями.
2. **Подальші втрати незалежності**: Розділ Польщі послабив незалежність та суверенітет Речі Посполитої, що в підсумку призвело до повної її анексії та зникнення як незалежної держави.
3. **Русифікація та германізація**: Нові власники зазнавали населення територій, що були раніше частиною Речі Посполитої, до різноманітних примусових асиміляційних процесів, таких як русифікація в Російській імперії та германізація в Пруссі та Австрії.
Поділ Речі Посполитої є прикладом того, як внутрішні конфлікти та зовнішні втручання можуть призвести до руйнування та розпаду великих історичних держав.
Див. також[ред. | ред. код]
- Разбор шляхти
- Санкт-Петербурзькі конвенції 1772-1797
- Список правителів розділеної Польщі
- Область державних інтересів Німеччини
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Piotr Stefan Wandycz (2001). The Price of Freedom: A History of East Central Europe from the Middle Ages to the Present. Routledge. с. 133. ISBN 0-415-25491-4.
- ↑ а б Davies, Norman (1996). Europe: A History. Oxford University Press. с. 661. ISBN 0-19-820171-0.
- ↑ Poland The First Partition
- ↑ Nowak, Andrzej (1997). The Russo-Polish Historical Confrontation. Sarmatian Review. XVII (1).
- ↑ The Army of Grand Duchy of Warsaw [Архівовано 2005-12-14 у Wayback Machine.]
- ↑ Bucki, Carl L. The Constitution of May 3, 1791. History of Poland. University of Buffalo. Архів оригіналу за 5 грудня 2008.
- ↑ Schroeder, Paul W. (1996). The Transformation of European Politics 1763–1848. Oxford University Press. с. 84. ISBN 0-19-820654-2.
- ↑ Russell, Geoffrey (2003). The Making of Modern Europe, 1648–1780. Routledge. с. 548. ISBN 0-415-30155-6.
- ↑ Davies, Norman (2005). God's Playground: A History of Poland in Two Volumes. Oxford University Press. с. 283. ISBN 0-19-925339-0.
- ↑ Phillimore, Robert (1854). Commentaries Upon International Law. T. & J. W. Johnson. с. 819.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Зашкільняк Л.О. Польща [Архівовано 23 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Рубльов О. С. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795 [Архівовано 8 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 297. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Кресін О. В. Санкт-Петербурзькі конвенції 1772—1797 [Архівовано 3 січня 2017 у Wayback Machine.], Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 448. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Сасу О. Передумови та наслідки поділів Речі Посполитої [Архівовано 14 березня 2016 у Wayback Machine.].
- Сковронек Є. Поділи Польщі на тлі Европи [Архівовано 14 березня 2016 у Wayback Machine.] (переклад О. Пограничного) // Культурологічний часопис Ї. — 1997. — Ч. 10.
- Росія в кінці XVII—XVIII ст. Три поділи Польщі // Довідник школяра і студента Всесвітня історія.
Література[ред. | ред. код]
- В. А. Рубель. Поділи Речі Посполитої // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
- Соловьев С. М. История падения Польши. М., 1863
- Костомаров Н. Последние годы Речи Посполитой. СПб., 1870
- Kraszewski J. Polska w czasie trzech rozbiorów 1772—1797, t. 1–3. Poznań, 1874–75
- Korzon T. Wewnętrzne dzieje Polski za Stanisława Augusta (1764—1794), t. 3. Kraków, 1884
- Balzer O. Reformy społeczne i polityczne Konstitucyi trzeciego maja. Kraków, 1891
- Kalinka W. Sejm czteroletni, t. 1, cz. 1–2; t. 2, cz. 1–2. Kraków, 1895
- Łojek J. Upadek Konstytucji 3 maja: Studium historyczne. Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1976
- Його ж. Geneza i obalenie Konstytucji 3 maja. Polityka zagraniczna Rzeczypospolitej 1787—1792. Lublin, 1986
- Його ж. Dzieje zdrajcy: [Stanisław Szczęsny Potocki (1751—1805)]. Katowice, 1988
- Bardach J., Leśnodorski B., Pietrzak M. Historia ustroju i prawa polskiego. Warszawa, 1993
- Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. Львів, 2002
- Topolski J. Historia Polski. Poznań, 2008.
Посилання[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Поділи Речі Посполитої |
- Поділи Польщі [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.].
|