Перейти до вмісту

Дуліченко Олександр Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Дуліченко Олександр Дмитрович
Народився30 жовтня 1941(1941-10-30)[1] (83 роки)
Vysokijd, Курганінський район, Краснодарський край, РРФСР, СРСР
Країна СРСР
 Естонія
 Росія
Діяльністьмовознавець, есперантист, esperantologist, викладач університету
Alma materMagtymguly Turkmen State Universityd
Галузьесперантологія, мовознавство, інтерлінгвістика[2] і есперанто[2]
ЗакладТартуський університет
Науковий ступіньдоктор філологічних наук[d] (1981)
Науковий керівникТолстой Микита Ілліч
ЧленствоГеттінгенська академія наук[3]
Нагороди
Орден Білої зірки 4 ступеня
CMNS: Дуліченко Олександр Дмитрович у Вікісховищі

Олександр Дмитрович Дуліченко (ест. Aleksandr Dulitšenko; рід. 30 жовтня 1941 року, селище Високий, Курганінський район, Краснодарський край, РРФСР, СРСР) — радянський і естонський лінгвіст. Живе і працює в Естонії. Фахівець у галузі теоретичного і слов'янського мовознавства, а також інтерлінгвистики і есперантології. Член Міжнародного комітету славістів[4].

Біографія

[ред. | ред. код]

У 1966 році закінчив філологічний факультет Туркменського державного університету ім. М. Горького. З 1966 по 1968 і з 1970 по 1976 роки працював вчителем середньої школи села Гара Векіл в Туркменії, в 1968—1970 роках — асистент кафедри загального та російського мовознавства Самаркандського університету в Узбекистані[5].

Учень академіка Н. В. Толстого; у 1974 році захистив у Москві кандидатську дисертацію «Літературна русинська мова Югославії (нарис фонетики і морфології)», присвячену паннонсько-русинській мові[6]. У 1980 році в Мінську захистив докторську дисертацію «Слов'янські літературні мікромови. Питання формування та розвитку», присвячену вже 12 слов'янським літературним мікромовам.

З 1976 року О. Д. Дуліченко живе в Тарту і працює в Тартуському університеті (з 1976 по 1980 рік — старший викладач, з 1980 року — доцент, з 1982 року — професор кафедри російської мови). У 1992 році в університеті була заснована кафедра слов'янської філології, завідувачем якої він став (спочатку мав звання ординарного професора, пізніше — професора-емеритуса)[7][8].

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

О. Д. Дуліченко відомий як авторитетний фахівець з слов'янських літературних мікромов (зокрема, паннонсько-русинської, карпаторусинської і кашубської); йому належить авторство терміна «слов'янські микромови», яке укорінилося в лінгвістиці з кінця 1970-х років. Зокрема, у видавництві Тартуського університету у 2003—2004 рр. він опублікував двотомник «Слов'янські літературні мікромови. Зразки текстів»[9][10], який став свого роду енциклопедією, в якій представлені 18 слов'янських мікромов.

У фундаментальному виданні «Писемність та літературні мови Карпатської Русі. XV—XX ст.» (2008)[11] О. Д. Дуліченко зробив безпрецедентну спробу в рамках одного книжкового тома представити зразки текстів, що ілюструють практично всю багату й суперечливу історію писемності історичної Карпатської Русі з самого початку її існування. При цьому він зібрав, систематизував і прокоментував досить значний обсяг різноманітного мовного матеріалу. У вступній статті до книги автор обговорює причини відродження європейських регіональних літературних мов у другій половині ХХ — початку ХХІ ст., дає історичну періодизацію розвитку літературних варіантів карпаторусинської мови і аналізує сучасний стан мовних процесів у регіоні.

Багато робот О. Д. Дуліченко присвячені інтерлінгвістиці. Він займався історією інтерлінгвістики, питаннями функціонування планових мов, розробкою історії їх створення та наукової систематики[12]. У зібраній ним бібліографії з міжнародних допоміжних мов, яка включила практично всі відомі проекти таких мов, відображено близько 1000 різних лінгвопроєктів (перший варіант складеного Дуліченко хронологічного індексу лінгвопроєктів, опублікований в 1988 році, включав відомості про 916 проєкти[13]).

О. Д. Дуліченко був редактором альманахів з інтерлінгвістики, які видавалися в Тарту — «Interlinguistica Tartuensis» (з 1982 по 1990 рік вийшло 7 томів із звітами колоквіумів, які проходили в Тарту; після значної перерви у 2006 році був опублікований 8-й том[14]) — та славістики — «Slavica Tartuensia» (виходить з 1985 року). Член редколегії міжнародного журналу «Russian Linguistics» та редакційної ради журналу «Філологічні науки».

У 2006 році на честь Дуліченко і у зв'язку з його 65-річчям випущений збірник статей «Мікромови, мови, інтермови»[15].

Публікації

[ред. | ред. код]

Професор Дуліченко — автор понад 500 праць на більш ніж 20 мовах, у тому числі понад півтора десятків монографій і книг російською, естонською, німецькою, литовською мовами, і двох на паннонско-русинській мікромові.

  • Дуличенко А. Д. Славянские литературные микроязыки: вопросы формирования и развития. — Таллин: Валгус, 1981. — 323 с.
  • Дуличенко А. Д. Советская интерлингвистика (Аннотированная библиография за 1946—1982 гг.). — Тарту: Тартуский гос. ун-т, 1983. — 88 с.
  • Дуличенко А. Д. Српскохрватски jезик — Hrvatskosrpski jezik / Сербско-хорватский язык. Историко-культурные тексты. — Тарту: Тартуский гос. ун-т, 1986. — 140 с.
  • Дуличенко А. Д. Общее языкознание. — Тарту: Тартуский гос. ун-т, 1987. — 73 с.
  • Дуличенко А. Д. Международные вспомогательные языки. — Таллин: Валгус, 1990. — 448 с. — ISBN 5-440-00022-4.
  • Дуличенко А. Д. Русский язык конца XX столетия. — München: Otto Sagner, 1994. — xii + 347 с. — (Slavistische Beiträge. Bd. 317). — ISBN 3-8769-0583-4.
  • Дуличенко А. Д. Этносоциолингвистика «перестройки» в СССР. Антология запечатлённого времени. — München: Otto Sagner, 1999. — viii + 583 с. — (Slavistische Beiträge. Bd. 378). — ISBN 3-8769-0729-2.
  • Дуличенко А. Д. Кнїжка о руским язику. Увод до рускей филолоґиї у документох и коментарох. — Нови Сад: Руске слово, 2002. — 223 с.
  • Дуличенко А. Д. Славянские литературные микроязыки. Образцы текстов. Т. I. — Тарту: Изд-во Тартуского ун-та, 2003. — 419 с. — ISBN 9985-56-914-8.
  • Дуличенко А. Д. Славянские литературные микроязыки. Образцы текстов. Т. II. — Тарту: Изд-во Тартуского ун-та, 2004. — 398 с. — ISBN 9985-56-914-8.
  • Duliĉenko, Aleksandr. En la serĉado de la mondolingvo, aŭ interlingvistiko por ĉiuj. — Kaliningrado: Sezonoj, 2006. — 159 p.
  • Дуличенко А. Д. История интерлингвистики. — М.: Высшая школа, 2007. — 184 с. — ISBN 978-5-06-005611-2.
  • Дуличенко А. Д. Письменность и литературные языки Карпатской Руси. XV—XX вв.. — Ужгород: Изд-во В. Падяка, 2008. — 904 с. — ISBN 978-966-387-020-5.
  • Дуличенко А. Д. Введение в славянскую филологию. 2-е изд. — М.: Флинта, 2014. — 720 с. — ISBN 978-5-9765-0321-2.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Естонський дослідницький портал
  2. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  3. ↑ https://adw-goe.de/mitglieder/personendetails/person/aleksandr-dmitrievic-dulizenko/
  4. ↑ Профессору Тартуского университета Александру Дмитриевичу Дуличенко — 70 лет // Slavistica Vilnensis, 2011, 56 (2). — P. 167—169.
  5. ↑ Русины. Малая энциклопедия. // Сайт rdsa.tripod.com. Архів оригіналу за 15 жовтня 2018. Процитовано 5 лютого 2015. (Раздел «Дуличенко, Александр Дмитриевич»)
  6. ↑ Капраль М.  Рецензия на книгу А. Д. Дуличенко «Письменность и литературные языки Карпатской Руси. XV — XX вв.» (PDF). // Сайт kapraly.wordpress.com. Архів оригіналу (PDF) за 11 серпня 2017. Процитовано 5 лютого 2015.
  7. ↑ Никитин О. В. . . — № 1. — С. 123—128.
  8. ↑ Кафедра русской литературы Тартуского университета. // Сайт Тартуского университета. Архів оригіналу за 15 серпня 2017. Процитовано 4 лютого 2015.
  9. ↑ Дуличенко, 2003.
  10. ↑ Дуличенко, 2004.
  11. ↑ Дуличенко, 2008.
  12. ↑ Кузнецов С. Н. . {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-85270-031-2. — С. 196—197.
  13. ↑ Дуличенко, 1988.
  14. ↑ {{{Заголовок}}}. — P. 12—18.
  15. ↑ {{{Заголовок}}}. — ISBN 9949-11-444-6.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дуліченко_Олександр_Дмитрович&oldid=34876465