Перейти до вмісту

Живе Білорусь! (фільм)

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Жыве Беларусь! (фільм))
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Живе Білорусь (значення).
Хай живе Білорусь
Жыве Беларусь
Жанрдрама
РежисерКшиштоф Лукашевич
ПродюсерВлодзимеж Нідерхауз
СценаристФранак Вячорка
У головних
ролях		Дмитро Папко,
Кароліна Грушка,
Денис Тарасенко,
Олег Сидорчик,
Олександр Молчанов,
Роман Подоляко,
Анатолій Кот,
Олександр Помідоров[be], Франак Вячорка
ОператорWitold Stokd
КомпозиторЛявон Вольський
ХудожникAndrzej Halińskid
КінокомпаніяСтудія документальних і художніх фільмів
Дистриб'юторKino Światd
Тривалість101 хв.
Мовабілоруська, російська, польська (епізодично)
КраїнаПольща Польща
Рік2012
Кошторис6 млн. PLN (~ 1,9 млн. $)
IMDbID 2723138

«Хай живе Білорусь!»[1] (біл. Жыве Беларусь!, Žyvie Biełaruś!, пол. Żyje Białoruś!) — польський художній фільм, знятий режисером Кшиштофом Лукашевичем. Прем'єра фільму відбулася 22 травня 2012 року на 65-му Каннському кінофестивалі. Дистрибуцією фільму в Польщі займається польська компанія Kino Świat[2], світової дистрибуцією — італійська Intramovies. У кінотеатрах Білорусі фільм не демонструвався. За словами творців, фільм присвячений реальним подіям в сучасній Білорусі, зокрема політичному режиму Лукашенка.

Сюжет

[ред. | ред. код]

Події у фільмі відбуваються з 2009 по 2010 рік у Білорусі. Головний герой фільму — 23-річний білоруський рокер Мирон Захарко. Він не цікавиться політичною ситуацією в країні. Через серцеву недостатність та інші захворювання, отримані ймовірно в результаті впливу наслідків чорнобильської катастрофи, військова комісія дає йому відстрочку від армії. Дівчина Мирона Віра, на відміну від нього, є прихильницею білоруської опозиції.

На одному з концертів група Мирона «ФорZа» виконує композицію про революцію (без проведення паралелей з опозиційним рухом у Білорусі), а потім Зміцер — один з музикантів групи — проти волі Мирона провокує натовп на скандування антивладних гасел. Мирон намагається заспокоїти публіку, попереджає натовп про те, що їхні поточні дії небезпечні для них, проте це не допомагає. В результаті концерт розганяють за допомогою димових шашок та сльозогінного газу, а діяльність групи влада обіцяє відтепер суворо контролювати. Мирона затримують співробітники КДБ і доставляють його у військовий комісаріат. Медкомісія на засіданні анулює його діагнози, не даючи хлопцеві можливості оскаржити їхнє рішення. Мирона, що опирався, побили присутні службісти. Потім співака відправили на службу — у військову частину, розміщену в зоні відчуження Чорнобильської АЕС.

В армії Мирон разом з іншими молодими солдатами потерпає від жорсткої дідівщини. Потай від інших бійців Захарко спілкується з Вірою, розповідаючи їй про своє життя в армії, а вона, користуючись отриманою від Мирона інформацією, веде блог від імені анонімного солдата у вигляді щоденника. Блог стає дуже популярним і привертає увагу міністерства оборони. Мирона підозрюють, що він і є автором. Віру відвідують співробітники КДБ — конфіскують її жорсткий диск як речовий доказ. Під час репетирування військової присяги один з молодих солдатів — Сірий — відмовляється складати її російською мовою. Солдат, після кпин та приниження офіцерами, все одно намагається скласти присягу білоруською, та відмовляється складати за чинного президента, у чому йому відмовляють. Увечері Сірого знаходять закривавленим, з серйозними пораненнями. Під час візиту віце-міністра оборони в частину Мирон звертається до нього з проханням допомогти з легалізацією білоруської мови в армії шляхом видання статуту цією мовою. У підсумку, Мирона карають гаупвахтою. Це викликає хвилювання серед опозиційної молоді: на вулицях Мінська відбуваються велелюдні мітинги, народ вимагає свободи білоруській мові. Стає відомо, що автор щоденника — Мирон. Люди розвішують по Мінську плакати із зображенням хлопця, роблять графіті, розміщують зображення в інтернеті. У результаті влада йде на поступки — Міністерство оборони оголошує про випуск статуту білоруською мовою.

Напередодні приїзду тележурналістів командування частини вимагає, щоб Мирон дав їм інтерв'ю, сказавши, що вів блог з почуття помсти за те, що його забрали в армію, але тепер кається в цьому. Мирона знову відвозять на гаупвахту, де «діди» його жорстоко б'ють і знущаються над ним. Силовики вриваються в будинок Мирона і Віри, яка друкує там нові агітаційні плакати. В її кімнаті створюють безлад, роблячи її схожою на притон, а самій Вірі вколюють наркотик. Журналісти «Білоруського телебачення» знімають кімнату, подаючи все у невигідному для опозиції та Мирона світлі.

Мирон вирішує балотуватися на місцевих виборах, про що й повідомляє в обіцяному інтерв'ю. Захарко, що пробрався у службові приміщення дільниці, під час підрахунку голосів дізнається про свою перемогу, але стає свідком фальсифікації. Він знімає махінації з голосами на камеру свого телефону. За Мироном, що ховається в виборчій дільниці, приїздить замполіт з солдатами, Захарко тікає. Після тривалої втечі хлопець втрачає свідомість. Він переживає інсульт, його комісують з армії.

Покинувши армію, Мирон викладає в інтернет відеозапис фальсифікації виборів. Це відбувається після президентських виборів 2010 року, на яких за офіційним підсумком перемогу здобуває Олександр Лукашенко. Захарко бере участь у масовій акції протесту на Площі Незалежності. Фільм закінчується тим, що Мирон опиняється серед затриманих міліцією учасників акції.

Створення та підтримання фільму

[ред. | ред. код]

Вплив фільму

[ред. | ред. код]

На початку серпня 2012 з'явилася інформація про те, що білоруська державна кіностудія «Білорусьфільм» розірвала з актором Анатолієм Котом, що раніше зіграв у фільмі «Живе Білорусь» одну з головних ролей, контракт на його зйомки в серіалі «Сліди апостолів», незважаючи на те, що до початку робіт все вже було підготовлено. Сам актор розповів про це, підтвердивши також те, що дане розірвання контракту пов'язано саме з його участю у фільмі «Живе Білорусь». У квітні 2013 Вінсент, який зіграв у фільмі головну роль, заявив, що після прибуття до Білорусі після зйомок «Живе Білорусь» його почали переслідувати білоруські спецслужби: артиста викликали на допити, на нього писалися доноси ; діагнози, що давали артисту відстрочку від армії, були анульовані. Крім того, за словами Вінсента, йому «фактично без підстав» заборонили виїзд за кордон. На цей час[коли?] Вінсент знаходиться поза територією Білорусі і побоюється повертатися в країну. Згідно білоруським опозиційним ЗМІ, на батьківщині йому загрожує або в'язниця, або служба в армії. Фільм «Живе Білорусь» був підданий критиці білоруським посольством у Польщі. Посол Білорусі Віктор Гайсенок написав польському дистриб'ютору фільму Kino Świat лист, згідно з яким «жоден з показаних у стрічці фрагментів не має нічого спільного з реальністю, а просто демонструє хвору фантазію автора сценарію». Образ ситуації в Білорусі, створений у фільмі, був охарактеризований як «фальшивий», а сам фільм і його поширення названі спробою посварити Білорусь і Польщу. Віктор Гайсенок закликав польського дистриб'ютора відмовитися від поширення фільму і показу його в кінотеатрах.

Фільм-відповідь «Ми, брати»

[ред. | ред. код]

8 вересня 2013 білоруський режисер Андрій Курейчик[ru] (біл. Андрэй Курэйчык) опублікував інформацію про те, що Міністерство культури Республіки Білорусь за підтримки Адміністрації президента країни почало роботу над художнім фільмом під робочою назвою «Авель», який, згідно з Курейчиком, мав стати «офіційною відповіддю на фільм „Живе Білорусь“». Продюсер Сергій Жданович підтвердив, що один з фрагментів фільму буде присвячений подіям акції протесту на мінській Площі Незалежності. Сергій Жданович висловив думку, що майбутній фільм не буде займати лише одну політичну позицію, а покаже історію об'єктивно. Режисером буде автор фільму «Брестська фортеця» росіянин Олександр Котт. Планувалося, що на зйомки фільму будуть запрошені голлівудські актори. Бюджет фільму — 2 мільйони доларів США. Очікувалося, що фільм буде орієнтований передусім на закордонного глядача і демонструватиметься на міжнародних кінофестивалях.

Зйомки фільму затягувалися і супроводжувалися гучними скандалами-обвинуваченнями керівництва знімальної групи у розкраданні коштів з бюджету фільму.[3]

Прем'єра фільму під назвою «Ми, брати» (рос. "Мы, братья") відбулася на початку жовтня 2015 року. Фільм — «ідеологічна відповідь» за місяць зібрав у прокаті 20 тис. доларів при собівартості зйомок 2 млн доларів (за деякими даними — 5 млн.). Кінопродукт транслювали у майже порожніх залах, у місті Могильові на сеанс зібрали школярів і зала дійсно була заповнена. Зрештою, фільм зняли з показу.[4] Нищівну статтю-критику про фільм написав відомий білоруський бізнесмен Александр Книрович.[5]

Провладний агітатор фільму «Ми, брати» Андрій Курейчик у 2020 став громадським активістом, виступав за демократію і навіть став членом білоруської опозиційної Координаційної ради.[6]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Хай живе Білорусь! І Україна! [Архівовано 26 липня 2021 у Wayback Machine.]. radiosvoboda.org. 2013
  2. ↑ Kino Świat: Мы не адмовімся ад распаўсюду фільму «Жыве Беларусь» [Архівовано 18 червня 2013 у Wayback Machine.] — Радыё Свабода (біл.)
  3. ↑ Андрей Курейчик: "Авель" - самая грандиозная афера в белорусском кино. Белорусский партизан (belaruspartisan.by) (рос.). 18 лютого 2015. Архів оригіналу за 30 серпня 2021. Процитовано 31 серпня 2021.
  4. ↑ Андрей Курейчик: Фильм «Мы, братья» собрал в прокате $20 тысяч. kyky.org (рос.). 1 листопада 2015. Процитовано 31 серпня 2021.
  5. ↑ Пост дня. Двенадцать причин понять, что никакие «мы» не «братья». kyky.org (рос.). 20 жовтня 2015. Процитовано 31 серпня 2021.
  6. ↑ Член Координационного совета белорусской оппозиции Андрей Курейчик про санкции и ситуацию. Ютуб (Украина 24. Новости) (укр.). 8 липня 2021. Архів оригіналу за 30 серпня 2021. Процитовано 31 серпня 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]


Фільми Це незавершена стаття про кінофільм.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Живе_Білорусь!_(фільм)&oldid=41116769