Перейти до вмісту

Забіне Фроммель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Забіне Кюбахер)
Забіне Фроммель
Народилася1955 Редагувати інформацію у Вікіданих
Катленбург-Ліндау, Нортгайм, Нижня Саксонія, ФРН Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція
 Німеччина Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьмистецтвознавиця, архітекторка, викладачка університету Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьмистецтвознавство[1] і історія архітектури[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовфранцузька[2], німецька[1] і італійська Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладПрактична школа вищих досліджень Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зКрістоф Луїтпольд Фроммель Редагувати інформацію у Вікіданих

Забіне Фроммель (нім. Sabine Frommel; до шлюбу Кюбахер (нім. Kühbacher)[3]; нар. 1958, Катленбург-Ліндау, Німеччина) — німецька історикиня мистецтва та дослідниця, спеціалістка із французького та італійського Відродження.

Біографія

[ред. | ред. код]

Забіне Кюбахер народилася 1958 року у Катленбург-Ліндау, Німеччина. Вивчала архітектуру в Дюссельдорфі, в університеті прикладних наук та академії мистецтв з 1976 року, отримавши ступінь архітектора в 1982 році. Навчаючись в Марбурзькому університеті, вона спеціалізувалась на історії архітектури. Отримала стипендію від німецької держави на навчання у Парижі. 1985 року вона отримала французький диплом архітектора (DPLG), захистивши дисертацію під назвою «Наслідування та винахід у творчості Персьє та Фонтена» (фр. Imitation et invention dans l’œuvre de Percier et Fontaine). У 1985 році стала викладачкою у Школі архітектури Париж-Ля Віллетт (Paris-La Villette)[4].

У 1995 році захистила дисертацію, присвячену архітектору Себастьяно Серліо та замку Ансі-ле-Франк. З 2003 року керувала відділом досліджень історії мистецтва Відродження в Практичній школі вищих досліджень. Очолює команду дослідників «Histara» (EA 7347)[5].

Асоційована членкиня Королівської академії Бельгії з 2001 року в класі мистецтв[6].

З 2020 року очолює кафедру Лувру на тему «Розпис архітектури епохи італійського Відродження» (фр. Peindre l'architecture durant la Renaissance italienne)[7].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Є другою дружиною історика мистецтва Крістофа Луїтпольда Фроммеля.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Sebastiano Serlio architecte de la Renaissance, Paris, Gallimard, 2002, trad. de l'allemand par Yves Pauwels
  • Avec Daniela del Pesco, Jérôme de La Gorce, et al. Le ultime volontà di Françoise Mariette de Chantelou Daniela del Pesco, Pozzuoli: Paparo Edizioni , 2007—2008
  • La restitution de la villa Madame par Percier et Fontaine: une méthode scientifique contre l'imagination, Paris: Monumental , 2010
  • Giuliano da Sangallo architetto, Florence, Edifir, 2014.
  • Sous la direction de Michèle-Caroline Heck L'art en France: de la Renaissance aux Lumières, Paris: Citadelles & Mazenod, impr. 2011
  • Sabine Frommel (2020). Peindre l'architecture durant la Renaissance italienne. La Chaire du Louvre. Louvre éditions.

Виноски

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  3. ↑ Biographie, Deutsche. Frommel, Sabine - Deutsche Biographie. www.deutsche-biographie.de (нім.). Процитовано 17 серпня 2022.
  4. ↑ Page personnelle de Sabine Frommel (PDF) (français) . Процитовано 13 janvier 2016.
  5. ↑ Site web de l'équipe Histara (EA 7347) (français) . Процитовано 13 janvier 2016.
  6. ↑ Académie royale de Belgique (français) .
  7. ↑ Chaire du Louvre 2020. louvre.fr. Процитовано 5 août 2022..

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Забіне_Фроммель&oldid=41712020