Заповíдник або заповідник суворого режиму — територія або акваторія, на якій зберігається в природному стані весь її природний комплекс. Згідно з МСОП класифікується як природоохоронна територія категорії Ia. Заповідники виділяються як унікальні пам'ятки історії і культури, живої і неживої природи, з науковою метою, як резерватитварин і рослин. В Україні перебувають під охороною держави. Головне завдання українських заповідників — збереження генофондуфлори і фауни, охорона непорушених чи мало-порушених природних ділянок (зразків природи), вивчення екології тварин і рослин, порівняння біогеоценозів заповідника з природними комплексами суміжних територій, на яких дозволена господарська діяльність (для прогнозування можливих змін у природних екосистемах під впливом діяльності людини). Заповідники використовуються і як підґрунтя наукового поширення справи охорони природи .
Згідно з Правилами поліпшення якісного складу лісів, затвердженими Кабміном України 12 травня 2007 р. № 724, в заповідних урочищах дозволяється проведення суцільних і вибіркових рубок таких видів: догляду, санітарних, лісовідновних, переформування, реконструкції, ландшафтних[1]. У підсумку, у заповідних урочищах, не зважають на суворий заповідний режим, що декларує ст. 30 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»[2], та відбувається масове вирубування лісу, чим завдається істотний збиток біорізноманіттю. У середньому, останніми роками (2014, 2015) щорічно у біосферних і природних заповідниках (без Криму) заготовлюється 17 841—24 400 м3 деревини на площі 533—860 га[3][4]. В той же час, ще 2008 року, обсяги рубок у заповідниках були ще більшими і становили (разом із заповідниками Криму) близько 40 тис. м3. До того-ж, під час самих рубок, відбуваються численні порушення природоохоронного законодавства. Низка заповідників (Медобори, Дніпровсько-Орільський, Рівненський) незаконно проводить рубки в більшому обсязі, ніж це погоджено в лімітах Мінприродою України. 2014 року Рівненський і Дніпровсько-Орільський заповідники проводили рубки незаконно, оскільки не мали погоджених Мінприродою України лімітів[3].
Деякі заповідники — Медобори, Рівненський, Черемський, Дніпровсько-Орільський в 2013—2014 роках, проводили продаж деревини, що заборонено Постановою Кабміну України від 28.12.2000 р. № 1913, якою затверджений «Перелік платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду»[3].
У деяких випадках, окремі заповідники, наприклад, Кримський, збільшували в 2—3 рази об'єми проведення санітарних рубок без відповідного лісопатологічного обґрунтування (2007—2008 рр.)[3].
Іншим чинником, що значно негативно впливає на охорону біорізноманіття і заповідних екосистем, є комерційна заготівля сіна під виглядом режимного сінокосіння. У 2013 р. в усіх біосферних і природних заповідниках, сінокосами було охоплено 2600 га і заготовлено 1800 тонн сіна[5][6]. А ще-ж, сінокосіння здійснювалося практично скрізь, важкою технікою (комбайнами, тракторами) та під час розмноження тварин — у травні-червні, що призводить до знищення пташиних гнізд, гнізд джмелів, а також змій, ящірок, зайчат, диких бджолиних і інших комах[5][6].
Наступним негативним чинником є масове відвідування заповідників. 2013 року лише природні заповідники (з Кримом) відвідало 270—300 тис. осіб, що є неприпустимим[5][6]. Особливо численне відвідування заповідників спостерігалося в Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому, Карадазькому, Опуцькому заповідниках, Медоборах. Екскурсанти сполохували тварин, палили вогнища, рубали дерева і кущі, витоптували рослини[5][6].
Негативний вплив на біорізноманіття і заповідні екосистеми завдає також збір (здобич) рослин і тварин для наукових досліджень. У 2013 р. в усіх природних і біосферних заповідниках (разом з Кримом), згідно з лімітами, заготовили близько 4 тис. рослин, 10 700 комах, 2900 хребетних тварин, 50 молюсків і 1680 тонн риби[5].
↑ абвгдБорейко В. Е. Останні острівці свободи. Історія українських заповідників і заповідності (пасивної охорони природи), Х ст. — 2015 р. — К.: КЭКЦ, 2015. — 240 с. http://ecoethics.ru/wp-content/uploads/2015/07/int[недоступне посилання з липня 2019] ostrovki svob 2015.pdf
↑ абвгБорейко В. Е., Бриних В. А., Парникоза И. Ю. Заповідність (пасивна охорона природи). Теорія і практика. — К.: КЭКЦ, 2015. — 112 с. http://ecoethics.ru/wp-content/uploads/2015/06/int[недоступне посилання з липня 2019] zapovednost 2015.pdf
Фіторізноманіття заповідників і національних природних парків України. Ч. 1. Біосферні заповідники. Природні заповідники / Під ред. В. А. Онищенка, Т. Л. Андрієнко ; Інститут ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України, Інститут екології Карпат НАН України, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича та ін. — К.: Фітосоціоцентр, 2012. — 406 с. — 300 прим. — ISBN 978-966-306-160-2.
Державні природні заповідники // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 63.
Заповідник // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 94-95.
