Охорона довкілля

Чехія. Horská Kvilda, Центр екологічної освіти, спочатку школа, побудована в 1897 році.

Охоро́на довкі́лля (англ. environmental protection / control / conservation, нім. Umweltschutz) — система заходів щодо раціонального використання природних ресурсів, збереження особливо цінних та унікальних природних комплексів і забезпечення екологічної безпеки. Це сукупність державних, адміністративних, правових, економічних, політичних і суспільних заходів, спрямованих на раціональне використання, відтворення і збереження природних ресурсів землі, обмеження негативного впливу людської діяльності на довкілля.

Наукова дисципліна, перш за все — екологія, з якою її найчастіше порівнюють чи плутають. Визначною особливістю є практичний напрям діяльності і широкий спектр соціально-культурних і природних відносин, яких вона стосується. В колишньому СРСР перший університетський курс на цю тему більше 30 років читав Кавтарадзе Дмитро Миколайович, який також був засновником і керівником однойменної лабораторії в МДУ ім. М. В. Ломоносова. На її базі були розроблені і впроваджені у навчальний процес ділові та імітаційні ігри, які дозволяють на практиці відчути характер природоохоронної діяльності, побачити цілісність і взаємопов'язаність світу.

Загальна інформація

Охорона довкілля включає охорону атмосферного повітря, вод суші та вод Світового океану, земель, флори і фауни, біологічного та геологічного середовища.

Мета охорони довкілля — протидія негативним змінам у довкіллі, які мали місце в минулому, відбуваються зараз або можуть бути.

Актуальність охорони довкілля, що перетворилася в глобальну проблему, пов'язана головним чином зі зростанням антропогенного впливу. Це зумовлено демографічним вибухом, урбанізацією, що прискорюється, і розвитком гірничих розробок і комунікацій, забрудненням довкілля відходами, надмірним навантаженням на орні землі, пасовища, ліси, водойми. У результаті гірничо-технічної діяльності у світі порушено не менше 15 — 20 млн га земель, з них 59 % площі використано під різні гірничі виробки, 38 % — під відвали пустої породи або відходів збагачення, 3 % — місця осідання, провалів та інших порушень поверхні, пов'язаних з підземними розробками. Інколи порушення правил ведення гірничих робіт чи масштабна аварія призводить до катастрофічних незворотних наслідків.

Поряд з традиційними проблемами забезпечення безпечного довкілля людство стикається з глобальними проблемами клімату, зокрема, розтаванням льодовиків, уповільненням Гольфстріму, порушенням озонового шару атмосфери, активізацією вулканів, випробуваннями кліматичної та іншої зброї тощо. Малодослідженими залишаються процеси циклічних змін магми Землі та їх можливі наслідки. Людство все більше відчуває проблеми нестачі питної води та виснаження земельних ресурсів. Час вимагає  активного  захисту Землі як нашої спільної домівки. Охорона довкілля є базовою умовою людської життєдіяльності, що потребує як належної стратегії екологічної безпеки, так і розвитку екологічної освіти, формування етичного ставлення до природи, екологічного мислення, екологічного світогляду та цілісної екологічної культури

Заходами, спрямованими на охорону довкілля можуть бути:

• Обмеження викидів в атмосферу та гідросферу з метою поліпшення загальної екологічної обстановки.
• Створення заповідників, заказників і національних парків з метою збереження природних комплексів.
• Обмеження вилову риби, полювання з метою збереження певних видів.
• Обмеження несанкціонованого викидання сміття. Використання методів екологічної логістики для тотального очищення від несанкціонованого засмічення території регіону.

Обґрунтування

Так, калійний рудник № 2 у Стебнику (Львівська обл.) внаслідок прориву підземних вод затоплено розсолом, на місці калійної шахти утворилося озеро (див. світлину), а з 2007 р. розчиняються цілики, що утримують гірський масив від обвалення.

Об'єм відвалів порід і виробничих відходів, що утворилися від спільної діяльності гірничих підприємств світу, становить понад 2000 км³.

Для отримання мінеральної сировини і палива людство вимушене використовувати дедалі глибші шари земної кори (золоторудні шахти ПАР, наприклад, досягли позначок 3 — 4 км нижче земної поверхні; амплітуда висот між дном найглибших кар'єрів і поверхнею найвищих відвалів перевищує 1100 м). Гірничодобувні роботи супроводжуються штучним водозниженням. Тільки при видобутку вугілля з шахт і розрізів відкачується бл. 15 км³ води на рік. Скидання стічних вод, що відкачуються, веде до забруднення поверхневих водних об'єктів різними солями, нафтопродуктами і важкими металами. Зсуви гірських порід на територіях, що підробляються, осідання поверхні, розсіювання породи з відвалів негативно впливають на стан земельних ресурсів. Значні надходження забруднювальних речовин відбуваються в зонах комунікацій і транспортних вузлів (90 т пилу на 1 км залізничного полотна на рік).

При експлуатації нафтопроводів та продуктопроводів найбільшої шкоди завдають аварійні витоки нафти, суспензій тощо.

Охорона атмосфери

Одна з найгостріших екологічних проблем, зумовлених посиленням техногенного впливу на природне середовище, пов'язана зі станом атмосферного повітря. Вона включає ряд аспектів. По-перше, охорона озонового шару, необхідна у зв'язку із зростанням забруднення атмосфери фреонами, оксидами азоту тощо. До середини XXI ст. це може призвести, за оцінками, до зниження вмісту стратосферного озону на 15 %. По-друге, зростання концентрації СО₂(це вуглекислий газ), що відбувається в основному за рахунок згоряння викопного палива, зменшення площ лісів, виснаження гумусового шару і деградації ґрунтів. До середини XXI ст. очікується подвоєння концентрації газу, що мала місце перед початком НТР.

У результаті «парникового ефекту» до 30-х рр. XXI ст. середня температура приземного шару повітря може підвищитися на 3±1,5 °С, причому максимальне потепління станеться в приполярних зонах, мінімальне — біля екватора. Очікується збільшення швидкості танення льодовиків і підняття рівня океану з темпом понад 0,5 см/рік. По-третє, кислотні осади стали істотними компонентами атмосфери. Вони випадають в країнах Європи, Північній Америці, а також в районах найбільших аґломерацій Азії і Латинської Америки. Головна причина кислотних осадів — надходження сполук сірки і азоту в атмосферу при спаленні викопного палива в стаціонарних установках і двигунах транспорту. Кислотні осади завдають шкоди будівлям, пам'ятникам і металевим конструкціям, викликають дигресію і загибель лісів, знижують урожай багатьох сільськогосподарських культур, погіршують родючість ґрунтів, що мають кислу реакцію, і стан водних екосистем.

Охорона водних ресурсів

Охорона водних ресурсів — це сукупність правових, організаційних, технологічних, економічних, наукових і соціальних заходів, спрямованих на попередження та усунення забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів з метою оптимального задоволення потреб населення та галузей економіки у воді нормативної якості.

Проблема забруднення та виснаження водних ресурсів викликана зростанням використання води промисловістю, сільським і житлово-комунальним господарствам, з одного боку, і забрудненням водних об'єктів — з іншого. Щорічно людством використовується в середньому до 6000 км³ води, з них в сільському господарстві близько 3400, промисловості 2200, на господарсько-побутові потреби 400 км³. Забруднення багатьох водних об'єктів суші (особливо в країнах Західної Європи та Північної Америки) і вод Світового океану досягло небезпечного рівня. Щорічно в океан потрапляє (млн т): 0,2 — 0,5 отрутохімікатів; 0,1 — хлорорганічних пестицидів; 5 — 11 — нафти та інших вуглеводнів; 10 — хімічних добрив; 6 — фосфорних сполук; 0,004 — ртуті; 0,2 — свинцю; 0,0005 — кадмію; 0,38 — міді; 0,44 — марганцю; 0,37 — цинку; 1000 — твердих відходів; 6,5 — 50 — твердого сміття; 6,4 — пластмас. У Північній Атлантиці нафтова плівка займає 2 — 3 % площі. Найзабрудненіші нафтою Північне і Карибське моря, Перська затока, а також прилеглі до Африки і Америки ділянки, де здійснюється її перевезення танкерним флотом.

За кордоном за участі громадськості з середини 90-х років ХХ ст. отримала розвиток практика ревіталізації річок — як одна з форм охорони вод . В Україні це питання також потребує розробки.

Охорона земельних ресурсів

Докладніше: Деградація земель

Одна з головних екологічних проблем пов'язана з погіршенням стану земельних ресурсів. За історичний час внаслідок вияву прискореної ерозії, дефляції та інших негативних процесів людство втратило майже 2 млрд га продуктивних земель.

До утворення пустель схильна площа в 4,5 млрд га, на якій проживає близько 850 млн чоловік. Пустелі швидко розвиваються (до 5 — 7 млн га на рік) у тропічних районах Африки, Азії і Америки, а також у субтропіках Мексики. Швидкість зникнення лісів становить 6 — 20 млн га на рік.

Проблемою в Україні стала вирубка лісів та нищівна експлуатація землі і її надр. Ситуація з охороною земельних ресурсів та лісу, проблеми контрабанди лісу, розпродажу земель, необічливе використання пестицидів потребують запровадження додаткових гарантій охорони довкілля.

Згідно з ст. 4 Закону України «Про пестициди і агрохімікати»  пестициди і агрохімікати вітчизняного, а також іноземного виробництва, що завозяться для використання на територію України, повинні відповідати таким вимогам: висока біологічна ефективність щодо цільового призначення; безпечність для здоров'я людини та навколишнього природного середовища за умови дотримання регламентів їх застосування; відповідність санітарним нормам та іншим нормативно-правовим актам. Відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушень законодавства про пестициди та агрохімікати, здійснюється відповідно до чинного законодавства (ст. 20 Закону України «Про пестициди і агрохімікати»).

Охорона геологічного середовища

Важлива для людства проблема — охорона геологічного середовища, тобто верхньої частини літосфери, яка розглядається як багатокомпонентна динамічна система, що перебуває під впливом інженерно-господарської діяльності людини і, в свою чергу, певною мірою визначає цю діяльність. Найголовніший компонент геологічного середовища — гірські породи, що містять нарівні з твердими мінеральними і органічними компонентами гази, підземні води. Особливо великий негативний вплив на довкілля від техногенних катастроф, найбільша з яких у ХХ ст. — на Чорнобильській атомній електростанції — сталася в Україні.

Охорона довкілля суттєвим чином залежить від технічного рівня вугільної енергетики. Прикладом системних дій у подоланні екологічних ризиків є вугільна енергетика Європи. У ФРН на початку XXI ст. стала до ладу модельна вугільна ТЕС, в процесі роботи якої викиди вуглекислого газу в атмосферу відсутні. Впровадження цієї технології у комерційному масштабі планується з 2014 р. Сучасні екологічно чисті вугільні ТЕС запроектовані у Великій Британії. У Данії в 2006 р. запущено пілотний проект найбільшої у світі очисної установки димових газів (у проекті задіяно 30 компаній і 11 країн Європи, скорочення емісії вуглекислого газу — 90 %).

У США планується найближчим часом ввести в дію 80 ТЕС, які мають підвищений коефіцієнт корисної дії та новітнє очисне обладнання. Але найбільший приріст світового використання вугілля — 90 % до 2020 р. — передбачається за рахунок вугільних енергетик Китаю та Індії, в яких стан охорони довкілля порівняно нижчий.

Мають бути створені умови для активного впровадження технологій енергозбереження та підвищення енергоефективності, збільшення виробництва енергії за рахунок відновлювальних та альтернативних джерел, впровадження найкращих наявних низьковуглецевих, ресурсозберігаючих технологій виробництва, а також сучасних будівельних технологій з тепло- та енергозбереження, що дасть змогу істотно зменшити обсяг викидів парникових газів та забруднюючих речовин в атмосферне повітря, а також скидання забруднюючих речовин у водойми. Потрібно запроваджувати застосування принципів перестороги, превентивності (запобігання), пріоритетності усунення джерел шкоди довкіллю, "забруднювач платить".

Комплексна охорона довкілля

Комплексна охорона довкілля здійснюється на рівні підприємств, населених пунктів, регіонів, держав і глобально — в масштабах всієї планети. Велика робота ведеться під егідою ООН, з ініціативи якої в 1972 р. створена постійно діюча Програма ООН з довкілля (ЮНЕП). У рамках ООН природоохоронні проблеми вирішують також: Всесвітня метеорологічна організація (ВМО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ), Міжнародна морська організація (ММО), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародна комісія з довкілля і розвитку (МКНСР), ЮНЕСКО та ін. Велику увагу проблемам охорони довкілля приділяють Організація економічної співпраці і розвитку (ОЕСР), Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), Організація американських держав (ОАД), Ліга арабських країн з питань освіти, культури і наук (АЛЕКСО). Генеральна Асамблея ООН прийняла в 1982 р. Всесвітню хартію природи, яка є розвитком Стокгольмської декларації про довкілля (1972), і Всесвітню стратегію охорони природи, розроблену МСОП (1980). В останні десятиліття ХХ ст. під егідою ООН розроблена Концепція сталого розвитку, яка передбачає глобальні (в просторі і часі) підходи до охорони довкілля.

В Україні питання охорони довкілля офіційно перебувають у компетенції Міністерства екології і природних ресурсів, але напряму стосуються кожного громадянина. Тому існує низка формальних і неформальних організацій, товариств і рухів охорони довкілля, що дозволяють діяти локально і більш оперативно, ніж державним структурам.

Див. також

• Водоохоронна зона
• Всесвітній фонд дикої природи
• Ґрінпіс
• Межі зростання
• Національний екологічний центр України
• Охорона вод
• Охорона надр
• Охорона довкілля в процесі користування нафтогазоносними надрами
• Охорона природи
• Список екологічних дат та подій
• Список проблем довкілля
• Дія людини на природу
• Сталий розвиток
• Індикатори сталого розвитку
• Азотне пожежогасіння

Література

• Туниця Ю.  Екологічна конституція Землі. Ідея. Концепція. Проблеми. Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2002.  298 с.
• М. Кисельов. Екологічна політика // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
• Хільчевський В. К., Забокрицька М. Р., Кравчинський Р. Л. Екологічна стандартизація та запобігання впливу відходів на довкілля — К.: ВПЦ «Київський університет». — 2016. — 192 с.
• Бойчук Ю. Д. Шульга М. В. Основи екології та екологічного права. Навч. посіб. Суми; Київ: Університетська книга, 2005.
• Орєхов С.М. Міжнародно-правове регулювання охорони довкілля в Європейському Союзі: монографія. Одеса: Фенікс, 2018. 384 с.
• Соцький А. М. Адміністративно-правові засади регулювання лісової сфери: монографія.  Чернівці, 2021. 404 с.
• Довідник чинних міжнародних договорів України у сфері охорони довкілля : / [А. Андрусевич, Н. Андрусевич, З. Козак]. — Львів: ресурс.-аналіт. центр «Суспільство і довкілля», 2009. — 203 с. — Вид. за сприяння Канад. фонду підтримки місц. ініціатив.
• Європейське право навколишнього середовища: Навч. посіб. / М. М. Микієвич, Н. І. Андрусевич, Т. О. Будякова; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2004. — 255 c.
• Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Закон від 25.06.1991 № 1264 — ХΙΙ.
• Кодекс України «Про надра». Закон. Кодекс від 27.071994 № 132/94 — ВР.
• Водний кодекс України. Закон. Кодекс від 16.081995 № 213/95 — ВР.
• Закон України «Про охорону атмосферного повітря». Закон від 16.10.1992 № 27 — 07 — ХΙΙ.
• Закон України «Про відходи». Закон від 05.03.1998 № 587/98 — ВР.
• Закон України «Про екологічну експертизу». Закон від 09.02.1995 № 45/95 — ВР.
• Земельний кодекс України. Закон від 25.10.2001 № 2768 — ΙΙΙ.
• Запольський А. К., Салюк А. І. Основи екології. Підручник. — К.: Вища школа, 2004.
• Злобін Ю. А. Основи екології. Підручник. — К.: Лібра,1998.
• Економічні основи управління оздоровленням довкілля (методологія і практика) / Ю. І. Стадницький; Держ. ун-т «Львів. політехніка». — Л., 1999. — 259 c. — Бібліогр.: 399 назв.
• Манець І. Г., Білецький В. С., Ященко Ю. П. Російсько-український словник із техногенної безпеки та екології/ За ред. Б. А. Грядущого. — Донецьк: Донбас, 2004. — 576 с.
• Основи екології та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Я. І. Бедрій, В. С. Джигирей, А. І. Кидисюк, В. І. Конарський, О. С. Мурін, П. І. Огринський, В. М. Сторожук, М. І. Шевченко; ред.: В. С. Джигирей; Укр. держ. лісотехн. ун-т. — Л., 1999. — 239 c. — Бібліогр.: 14 назв.
• Основи екології та соціоекології / М. М. Назарук; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л. : Афіша, 1999. — 254 c. — Бібліогр.: 30 назв.
• Природоохоронні технології: навч. посіб. / [Северин Л. І. та ін.] ; Вінниц. нац. техн. ун-т. — Вінниця: ВНТУ, 2012— . — 21 см.

Ч. 1 : Захист атмосфери. — 2012. — 387 с. : іл., табл. — Бібліогр.: с. 344—347 (60 назв). — 300 пр. (1-й запуск 1—100). — ISBN 978-966-641-478-9

• Охорона навколишньго середовища/ Фізичні та хімічні основи галузевого виробництва: Навчальний посібник. / Смирнов В. О., Білецький В. С. — «Новий Світ-2000», ФОП Піча С. В., 2022. — 148 с.
• Реймерс Н. Ф. Природопользование: словарь-справочник. — М: Мысль, 1990.

Посилання

• Охорона атмосферного повітря // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
• Охорона і захист лісів // Юридична енциклопедія
• Охорона навколишнього природного середовища (довкілля) // Юридична енциклопедія
• Нормативи гранично допустимих навантажень на навколишнє природне середовище // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 130.
• Об'єкти охорони навколишного природного середовища // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 131.
• ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА // Фармацевтична енциклопедія
• Российское природоохранное движение^{[недоступне посилання з червня 2019]} — Лекція професора Брудного про екологічну пропаганду
• Борейко В. Е. Введение в природоохранную эстетику. Серия: Охрана дикой природы. Киевский эколого-культурный центр, 2001^{[недоступне посилання з липня 2019]} — Наукова праця одного з керівників київського природоохоронного руху Володимира Борейко
• Охорона риби
• Екологічний дайджест
• Блог про охорону довкілля
• Український офіс Всесвітнього фонду дикої природи.