Збройні сили Держави Палестина
| Палестинські національні сили безпеки | |
|---|---|
| قوات الأمن الوطني الفلسطيني | |
 | |
| Засновані | 1993 |
| Види збройних сил | |
| Сили громадської безпеки Сили палестинської цивільної поліції Превентивні сили безпеки  Загальна розвідкаВійськова розвідка Військово-морська поліція Підрозділ 17  Президентські сили безпекиОперативні сили Берегова поліція Цивільна оборона ВПС Митно-акцизний підрозділ поліції Служба безпеки університетів | |
| Командування | |
| Головнокомандувач | Генеральний директор генерал-майор Насер Юсеф |
| Людські ресурси | |
| Активні службовці | 176 500 |
Збройні сили Держави Палестина у Вікісховищі | |
Збройні сили Палестинської національної адміністрації або Палестинські національні сили безпеки (англ. Palestinian National Security Forces) — воєнізовані формування Палестинської національної адміністрації. З моменту підписання Ословських угод 1993-1995 років діють у контрольованих палестинською владою районах Західного берега річки Йордан.
Окремим формуванням, яке спочатку не входило в національні сили безпеки, була Президентська гвардія.[1][2]
Палестинські національні сили безпеки залучаються до різних видів діяльності, як-от, підтримання безпеки та захист Голови Палестинської національної адміністрації і палестинського керівництва. В цілому вони також виконують функції правоохоронних органів.
Генеральний директор палестинських національної сил безпеки — генерал-майор Мустафа Салем аль-Біштауї, відомий за партійним псевдонімом Насер Юсеф.[3]
Палестинські сили безпеки фінансують США, які, за оцінками ЗМІ, платять за це щороку 3 мільйони доларів.
У рамках Ословських угод Палестинським національним силам безпеки було надано право набирати на роботу і навчати поліцію з воєнізованими можливостями, але не було дозволено мати збройні сили. Чисельність цих підрозділів, їхню структуру, озброєння і склад регулюють кілька двосторонніх угод між ПНА та Ізраїлем. Угоди наділяють Ізраїль правом огляду потенційних новобранців і утриматися від схвалення їх з терористичних підстав. Однак вони не виконуються, у результаті чого фактичний розмір та оснащення цих підрозділів у 2002 році перевищили допустимі межі.[4]
Спочатку Ясир Арафат створив аж 14 силових служб, які дублювали і часто конкурували між собою, кожну з яких контролював політичний суперник або колишній партизанський ватажок, але всі вони в кінцевому підсумку були прихильні до нього та його партії ФАТХ.[5]
Після того, як ХАМАС сформував у березні 2006 року палестинський уряд на чолі з Ісмаїлом Ханія, він утворив свою власну службу безпеки (законну силу), що її очолив Джамал Абу Самхадана, який помер три місяці по тому.[5]
- ↑ Abbas outlaws Hamas's paramilitary Executive Force [Архівовано 17 січня 2007 у Wayback Machine.]. Richard Boudreaux, The Boston Globe, 7 January 2007
- ↑ Plan B [Архівовано 27 липня 2014 у Wayback Machine.]. US State Department, 2007
- ↑ Биография Насера Юсефа [Архівовано 11 грудня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Palestine: The recruitment practices of the Palestinian National Forces [Архівовано 8 жовтня 2012 у Wayback Machine.]. Research Directorate, Immigration and Refugee Board, Canada; 25 грудня 2003
- ↑ а б U.S. training Fatah in anti-terror tactics [Архівовано 20 лютого 2009 у Wayback Machine.]. Matthew Kalman, San Francisco Chronicle, 14 грудня 2006
| Незалежні держави |
Азербайджан • Афганістан • Бангладеш • Бахрейн • Бруней • Бутан • Вірменія • В'єтнам • Грузія² • Єгипет¹ • Ємен • Ізраїль • Індія • Індонезія • Ірак • Іран • Йорданія • Казахстан² • Камбоджа • Катар • Кіпр • Киргизстан • КНР • КНДР • Корея • Кувейт • Лаос • Ліван • Малайзія • Мальдіви • Монголія • М'янма • Непал • ОАЕ • Оман • Пакистан • Росія² • Саудівська Аравія • Сінгапур • Сирія • Східний Тимор • Таджикистан • Таїланд • Туркменістан • Туреччина² • Узбекистан • Філіппіни • Шрі-Ланка • Японія |  |
|---|---|---|
| Невизнані і частково визнані держави | ||